«Наші комунальники ховають людей у самотужки зроблених домовинах». Інтерв’ю з головою Часового Яру

У лютому 2024 року тоді ще командувач Сухопутних військ генерал-полковник Олександр Сирський відвідав військові частини та підрозділи, що тримають оборону на Бахмутському напрямку.

Він обговорив з командирами підрозділів ймовірну тактику та варіанти подальшого розвитку бойових дій, спланувавши сценарії відсічі агресору та недопущення його просування вперед.

Пізніше у звіті Інституту вивчення війни за 24 березня цього року аналітики попередили, що найближчими місяцями Збройні сили Російської Федерації навряд чи зможуть оточити або захопити Часів Яр у Донецькій області.

Однак варто зазначити, що від Бахмута до Часового Яру менше 10 км, і Краматорський напрямок залишається одним із основних орієнтирів для просування російських військ. Отже, окупація Часового Яру є пріоритетом армії РФ.

Це – Сергій Чаус, начальник Часовоярської міської військової адміністрації. Наразі його рідне місто під регулярними обстрілами. Але попри це, частину інтерв’ю «Новинам Донбасу» все таки вдалося записати у Часовому Яру.



Пересуваючись швидко, щоб не потрапити під вогонь окупантів, із Сергієм Чаусом ми вирушили в одну з регулярних поїздок для доставки гуманітарної допомоги. А також щоб дізнатися, чи не надумав хтось із семисот останніх жителів евакуюватися з палаючого міста.

За словами голови Часового Яру, заїжджати до міста не складно, але небезпечно. Бо не розумієш, коли й куди прилетить.

Сергій Чаус попередив, що в населеному пункті постійно спостерігається робота російських FPV-дронів, які полюють на автомобілі без розрізнення  кольорів. Якщо авто їде — це їхня ціль.

Часів Яр. Фото: «Новини Донбасу»

— У яких районах міста ситуація найскладніша?

— Важко сказати, в яких районах найважча ситуація, тому що фактично територія громади під постійними обстрілами, і кожен куточок нашої громади потерпає від обстрілів. Але де реально суцільне пекло — це мікрорайон Східний, ми його називаємо «Каналом», Новий та Жовтневий. Бойова активність занадто висока. Кожного дня в місті тиші немає. Постійно щось прилітає, ми чуємо вибухи, ми чуємо дзижчання дронів, тому у місті реально небезпечно. У деяких мікрорайонах, я відверто кажу: там пекло! Це наш міський ринок був. Розвалений. А от тут у нас ліворуч магазинчик, він і досі працює. Увесь багатоповерховий фонд стовідсотково отримав ураження. Щонайменше  пошкоджено дах, вилетіли шибки. Ви бачили, що у багатоповерховому фонді не залишилось, на жаль, жодного цілого будинку, хоча б більш-менш цілого. Багато будинків мають критичні ушкодження, і ,на жаль, на зараз ми навіть не можемо їх нормально обстежити. Тому що ситуацію самі бачите. Приватний сектор – також близько 80%.

Часів Яр. Фото: «Новини Донбасу»

— Скільки людей залишається у місті, чи є у них вода, їжа та ліки?

— На цей час у нас в громаді 671 людина. І базові потреби людей, які залишились у місті, всі закриті. Гуманітарна допомога надається. Сьогодні ми її вже довозимо, з водою працюємо далі, свердловина працює, де можна приходити набирати воду. Ми забезпечили насос, генератор туди. По годинах він працює. Люди мають змогу прийти та набрати води.

— Вам важко на власні очі бачити, як руйнується ваше рідне місто?

— Сприйняття того, що відбувається: я не розумію. Я не розумію ту сторону, яка до нас прийшла з війною. Я не розумію людей, які підтримують це. Відверто не розумію, як можна підтримувати те, що руйнують ваші будинки, фактично позбавляють нормального життя. Боляче дивитися, коли руйнують твоє місто. Коли все життя ти працював у місті, у школі чи в міській раді, коли розумієш, що кожен твій крок допомагає людям, робить щось добре, гарне. І потім, коли на власні очі бачиш, як нищать школу, як нищать дитячі садочки, як нищать ті будинки, де жили мої друзі, родичі. Відверто, я для себе вже розумію, що таке відчуття злості, іноді навіть ненависті. Хоча це й складно, але відверто я розумію тепер це відчуття, хоча до 2022 року вони були мені непритаманні.

Часів Яр. Фото: «Новини Донбасу»

— До початку повномасштабного вторгнення в Часовому Яру проживало близько 13 тисяч людей. Усіх дітей з міста евакуювали ще влітку 2023-го. Наразі тут залишається 671 людина. Яка кількість жителів категорично відмовляються від евакуації та які називають причини?

— На цей момент ми можемо сказати, що усі ті, хто залишився, відмовляються від евакуації. Але водночас потихеньку робота має свої плоди. І людей, одного-двох, ми вивозимо і надаємо допомогу в евакуації. Давайте відверто: у нас залишились переважно люди похилого віку, тобто ті, хто не просто приріс до своєї землі, а реально будували своїми руками власні будинки. Вони у себе вдома. Їм дуже важко переступити через те, що втрачають все. Хоча, якщо дивитися на ситуацію в місті, на ті ураження, які вже має наша громада, то ми фактично вже втратили. Тому їхні слова для мене важкі. І саме тому ми продовжуємо закликати [до евакуації]. Тому ми далі працюємо щодо евакуації містян з Часового Яру. Ще минулого року у нас був лише один такий варіант – мікрорайон Східний, як ми називаємо «Канал». Там хлопець дістав поранення, несумісні з життям. І знайомі поховали його просто біля п’ятиповерхівки, поруч з якою він жив. На цей момент намагаємося максимально цього не допускати, поки є можливість. Наші комунальники займаються захороненням у самотужки зроблених домовинах. Якщо це невідомі, іноді ховаємо і в мішках. Це спеціальні мішки. Ми їх закуповували свого часу. Потім допомагали волонтери й військові.

Часів Яр. Фото: «Новини Донбасу»

— Як зараз відбувається евакуація? Чи є ще можливість, крім влади та військових, у волонтерів заїхати до Часого Яру для евакуації? Що відбувається потім, коли люди виїжджають з громади? Ви відстежуєте, куди їдуть часовоярці?

— Евакуація взагалі доволі непростий процес. По-перше, треба переконати людей, щоб вони виїхали. По-друге, підібрати зручний маршрут. Тому що багато не погоджуються, коли не розуміють, як і де вони будуть перебувати. Співпрацюємо з певними волонтерами. Чому, скажімо, тільки з певними волонтерами, тільки з тими людьми, які знають саме місто, які за час війни вивчили вулиці й розуміють, куди Часів Яр. Фото: «Новини Донбасу»

можна поїхати, а куди – ні. І навіть у цьому моменті ми намагаємось робити це спільними зусиллями або супроводжуємо їх, або їдемо разом з ними. Зараз основна програма – це державна. Спочатку, як варіант, ми возимо людей до шелтерів, де вони мають змогу оговтатися, відчути, що таке життя з електрикою, що таке життя з водою, щоб повернутись до більш-менш нормального життя. І вже тоді розглядаємо варіанти. Переважно люди їдуть до своїх родичів або знайомих. Тож ми просто допомагаємо їм налагодити контакт, допомагаємо у подальшому переїзді, щоб люди якомога комфортніше перенесли дорогу. Ну і, звісно ж, державна програма, яка працює від військових адміністрацій, обласної, районної й міської. Всі ці інформаційні блоки є у нас на наших інтернет-ресурсах. Плюс на кожному з пунктів надання гуманітарної допомоги є брошури. Коли надаємо гуманітарну допомогу, такі брошурки кладемо до пакетів або до коробок. А щодо відстеження подальшої долі, звісно, відстежуємо. В нас є хаби, які працюють в інтернет-форматі. Коли ми не маємо свого приміщення, але є відповідальна особа, яка в певному місті збирає людей. Для цього в нас існують понад десять груп, тому користуємось вайбером. І там надходить інформація від міської ради, від військової адміністрації.

— Чи зможе, на вашу думку, РФ захопити Часів Яр?

— Звісно як місцевий житель, як керівник громади, я впевнений, що їм цього не вдасться. Відверто: тут краще скажуть військові, наскільки ми змогли створити ті умови, які їм необхідні, і наскільки ми зможемо втриматись. Але я вірю в те, що місто залишиться українським.

— Частина експертів говорить про те, що саме зараз у битві за Часів Яр вирішується доля Донеччини, і якщо його захоплять, то у росіян зростуть шанси все таки окупувати всю територію Донецької області. Що ви думаєте з цього приводу?

— На жаль, так. Часів Яр — одна з найвищих точок на Донеччині. І якщо, не дай Боже, таке [захоплення міста] станеться, то відкриється оперативний простір фактично і на Костянтинівку, і на Дружківку, на Краматорськ зі Слов'янськом. Тому це складно.

Начальник МВА Часів Яру Сергій Чаус. Фото: «Новини Донбасу»

— Чи є інформація про те, скільки жителів Часового Яру загинули та скільки поранені з початку повномасштабної війни?

— Для мене це складна цифра. Так, ця інформація є: загиблі й поранені. Її боляче озвучувати, тому що більшість з цих людей я знав особисто. Під сотню загиблих та понад сотня поранених. І пораненння – різного ступеня: як легкі, так і занадто тяжкі, що призводили до смерті.

— Що відбувається з інформаційним простором у громаді? Чи є доступ до телебачення, радіо, інтернету? Які джерела інформації вони використовують?

— З інформаційною темою реально складно. Чому? Тому що через те, що немає електрики в місті, усе складно. Мобільні оператори фактично не покривають громаду своїм зв’язком. Є окремі такі точки, де люди мають змогу хоча б зателефонувати. Фактично основним місцем отримання інформації та де можна дізнатися новини — це «Пункт незламності». Він забезпечений генератором й «Старлінком», тож люди можуть прийти й отримати все, що їм потрібно. Плюс працює наше українське радіо. Але відверто скажу, на жаль, працює і радіо з того боку. І зрозуміло, що вони геть інакше інтерпретують ситуацію і згеть інакше налаштовують людей.

Часів Яр. Фото: «Новини Донбасу»

— Як сильно ворожа пропаганда впливає на те, що люди відмовляються виїжджати? Можливо, там є якісь заклики, щоб люди залишались, чекали на Росію?

— Росія вміє промивати мізки, ми це бачимо на прикладі окупованих територій, де люди незрозуміло для мене поводяться. Чи впливає це на людей? Гадаю, що впливає. Ми моніторимо також і ворожі ресурси. Але, відверто скажу, не надто глибоко, але теж слухаємо, дивимось ці ресурси, на ці групи, на інформаційні ресурси, щоб розуміти, як може скластися ситуація.

— А скільки всього працівників місцевої військової адміністрації досі відвідують місто і мають доступ до нього? Скільки людей працює в евакуації?

— Військова адміністрація наразі складається з трьох людей, які їздять постійно в місто. Плюс у нас є заступник з міської ради й староста у Калинівському окрузі. Фактично п'ятеро, хто регулярно у місті, регулярно надають допомогу і фактично особисто працюють саме тут.

Часів Яр. Фото: «Новини Донбасу»

— А чи місцева адміністрація якось допомагає ЗСУ?

— Є моменти, коли ми використовуємо міський бюджет для допомоги ЗСУ. Минулого року виділяли кошти для придбання нової автівки для однієї з військових частин, яка зареєстрована у нас в громаді. І відверто: тут роботи багато. Є матеріали, які ми передаємо від наших друзів-волонтерів. Тут може бути все, що завгодно: і турнікети, і медикаменти й ноші, ну реально багато всього.

— Часів Яр ваше рідне місто, і ви мали власне житло. Чи є у вас змога зараз дістатися того району, і в якому стані це житло?

— На жаль, вже немає змоги туди проїхати. Квартира, де ми мешкали з дружиною, з дітьми, зруйнована. Прямий «прильот». У мене тепер такий гарний вид на зірки. Батьківський будинок — ще місяць тому стіни стояли, але вже був пошкоджений. Намагався його трохи привести до ладу. Але в цих умовах, в яких живе наше місто, наша громада, це нереально. Тому фактично, як і більшість жителів громади, моя родина залишилась без власного житла, все винаймаємо.

Часів Яр. Фото: «Новини Донбасу»

— На чому до повномасштабної війни будувалась економіка Часового Яру і чи є плани з відновлення?

— До війни основою бюджету був Часовоярський вогнетривкий комбінат, який видобував на території громади вогнетривку глину. Це наша «Вода Донбасу», на якій працювала доволі велика кількість людей. Це були наші часовоярські автобуси. Приватне підприємство, яке виготовляє маршрутки і на яких їздить досі дуже багато людей. Частково зараз це підприємство релоковане. Це була основа. Плюс після об'єднання громади у нас з’явилась певна кількість сільхозземель, відповідно, ще й звідти копійка надходила. Зараз фактично бюджет не отримує ніяких доходів. Розумієте, що на території громади просто фізично ніхто не може працювати. З підприємствами ми підтримуємо зв’язок. Намагаємося дивитися у майбутнє. Але ми розуміємо, що це зараз дуже складно. Складно чому? Тому що я не знаю, що місто зможе запропонувати цим підприємствам. А підприємства не можуть зрозуміти, як далі складеться, де вони працюватимуть і чи будуть вони мати можливість повернутися безпосередньо до міста. Тому зв’язок підтримуємо, це стовідсотково. Але зараз це складно.