Вигадані «шпигунства» та російські «десятки». Як в'язні «ДНР» залізли в петлю часу та телепортувалися до російської тюрми

Із законами РФ, які запанували на окупованих територіях України, виникли нові порядки і у місцях позбавлення волі — у розташованих там колоніях, СІЗО, «підвалах» та концтаборах. До злочинців і «політичних» додалися військовополонені, цивільні, затримані за доносами. Але залишилися ті, хто вже багато років терпляче чекаює на обміни, які тепер, як здається, стали для них майже недосяжними. А ще змінилися тюремні порядки: запровадили для всіх форму і почали годувати рисом! Для монотонного життя українських людей у тепер вже «російських» місцях позбавлення волі це просто революція! «Спектр» вивчав, як влаштоване життя тих, до кого «руський мир» прийшов за ґрати і кого він сам за них відправив відбувати покарання тепер уже за російськими порядками.

«Невинних тут немає»

Людину в окулярах валять на землю двоє міцних, вгодованих людей у цивільному: це «МДБ ДНР» проводить арешт лікаря Юрія Шаповалова. Той навіть не кричить — верещить у стані шоку, — все це ми бачимо на відео, адже затримання медика проводилося на камеру, а відбувається воно на тлі добре відомого в Донецьку паркану обласної клінічної лікарні імені Калініна. «Затримують» лікаря-невропатолога Донецького діагностичного центру, голову обласного товариства любителів кактусів «Іслайя». Цілком показовий арешт, чітке повідомлення від місцевого «МДБ»: «Невинних немає, можемо взяти кожного!»…

Цей арешт стався у січні 2018 року. Доктора, якого пов'язують із твітером «Залишенець Донецький», звинуватили у «замаху на шпигунство», оскільки «МДБ» запідозрило його в тому, що він мав намір через листування скидати інформацію противнику. З того часу він встиг пройти вже через донецький закритий «суд», отримати термін у 14 років й лічить свої дні ув'язнення в цій самій, тепер 2-й колонії, вже сьомий рік.

Востаннє за межами «ЛДНР» про Юрія Шаповалова у публічному просторі згадували перед вторгненням Росії, у лютому 2022 року: українська омбудсман Людмила Денісова писала про те, що лікареві потрібна медична допомога, що його мама місяцями не знає про його долю.

Відтоді все змінилося: світ перевернувся, старенька мама доктора Шаповалова померла, і він на певний час залишився віч-на-віч із в'язницею на окупованій території. Допомогу для Юрія Шаповалова, як стало відомо «Спектру», тепер збирають та передають лікарі з Естонії, випускники Донецького медичного університету.

Голова донецького клубу любителів кактусів «Іслайя» Юрій Шаповалов (в центрі) в оточенні своїх одноклубників. Фото зі сторінки клубу у Facebook

«Терміни величезні»

Такий вирок лікареві за листування у твітері в «ДНР» нікого на той час уже не дивував. До вторгнення Росії в Україну, ще за «ДНР», людей у Донецьку, Макіївці чи Горлівці звинувачували в «екстремізмі», «розпалюванні міжнаціональної ворожнечі», шпигунстві та окремо — у «замаху на шпигунство». До такого звинувачення могла, наприклад, призвести участь у 2014 році у фейсбучній групі «Донбас — це Україна» та наявність вдома футболки з таким принтом, а про «замах на шпигунство» свідчив вилучений оперативниками жорсткий диск із листуванням у соціальних мережах, де українським «куратором» міг бути оголошений будь-який довільно обраний співрозмовник.

Після цього за гібридним, побудованим на основі КПК УРСР від 1961 року КК «ДНР» (до нього входила смертна кара, практично необмежені терміни утримання в СІЗО та засилля прокуратури у кримінальному процесі) призначали дивовижні покарання з термінами у 10, 15, а іноді й понад 20 років.

Під час слідства, після побиття та тортур, «по-доброму» радили все підписати і піти вже «на обмін у свою Україну». При цьому навіть у 2018 році термін у 14 років, який, наприклад, отримав наш медик Юрій Шаповалов, для «ДНР» був сміховинним: ніхто не очікував, що «молода республіка» протягне так довго. Багато хто приставав на умовляння слідчих, підписував вироки, майже не дивлячись, і от із цими термінами вони потрапляли в особливий «обмінний» барак тоді ще 32-ї колонії, там утримували всіх, кого готували до обміну в Україну.

Обмінний фонд

Від створення самопроголошених республік російські куратори цих тоді ніким у світі не визнаних державних утворень увесь час намагалися всіма способами підкреслити їхню державність та законність своїх порядків, тому, як правило, в'язнів «ДНР» не подавали на обмін до отримання офіційного вироку та терміну покарання від «суду ДНР». Тож усі цивільні, які «завинили», все одно перед здобуттям свободи проводили в катівнях «Л/ДНР» щонайменше рік-два.

Нагадаємо, що практики таких обмінів напрацьовувалися з перших місяців протистояння на Донеччині. Наприклад, у квітні 2014 року заарештованого СБУ «народного губернатора» Павла Губарєва віддали замість захоплених у Горлівці оперативників СБУ, незважаючи на відсутність будь-якої законодавчої бази для звільнення подібних до Губарєва слідчо-арештованих. Згодом утворився цілий ринок обмінів зі своїми гравцями та каламутними схемами викупів.

Обмін полоненими між Україною та «Л/ДНР» 16 квітня 2020 року. Фото: Офіс Президента України

Після Мінських угод відбулася бюрократизація процесу: з нього почали прибирати одинаків, припинилися обміни між певними підрозділами, обміни почали обговорюватися у Мінській переговорній групі. І, головне, склалися певні практики — на кожній стороні свої: Україна могла помилувати людей, які вже мали термін або найчастіше їх просто випускали із СІЗО під особисте зобов'язання з'явитися до суду і передавали на руки уповноваженим особам, які передавали їх на обумовленому місці лінії зіткнення протилежної сторони. Згодом цих людей подавали в Україні в розшук. Українських громадян, своєю чергою, показово засуджував «суд ДНР» та з «вироками» на величезні терміни передавав українській стороні. У «засуджених» при цьому не було на руках «вироків», але часто були звинувачувальні висновки.

Зрозуміло, що омріяне звільнення через обмін стало важливим важелем тиску на обвинуваченого на слідстві, де в'язням, як правило, пропонували якнайшвидше все підписати. «Яка різниця буде у тебе "шпигунство" чи ні, яка різниця 10 чи 15 років терміну, якщо після суду ти підеш на обмін? Підписуй швидше! — так, за словами однієї із опитаних «Спектром» мам, говорив слідчий із її сином.

Шпигунська засідка

Син цієї жінки підписав папери за «замахом на шпигунство», отримав від «суду ДНР» 14 років замість 10-ти, не потрапив під останній великий обмін у грудні 2019-го і скоро відсидить уже половину терміну. Обмінів за цією категорією ув'язнених не було вже майже 4 роки, адже у 2020 році обміни за не до кінця зрозумілих причин припинилися. В'язні у бараках залишилися чекати тепер уже з геть неясною перспективою та з тими неймовірними термінами, які вони встигли собі підписати.

А після 5 жовтня 2022 року, коли РФ оголосила про запровадження на окупованій території України російського законодавства, становище цих людей стало ще сумнішим. Адже звинувачення від «ДНР» в «екстремізмі» чи «розпалюванні міжнаціональної ворожнечі» вже за російського законодавства іноді переглядаються, а от «шпигунство» — ніколи. Ця стаття в РФ одна з найтяжчих. Суди зі «шпигунства» у Росії завжди суворо засекречені, і можна припустити, що вони не дуже відрізняються від практик, що вже склалися в «ДНР». За правління Путіна в Росії не було жодного скасування вироку за статтею про «шпигунство» і жодного пом'якшення покарання за цією статтею в апеляції, мінімальний термін за «шпигунство» 10 років у середовищі адвокатів вважається практично «виправдувальним», який радще свідчить про те, що позиція обвинувачення була відверто слабкою.

- Шпигунство, замах на шпигунство є в «букетах» практично в усіх цивільних [засуджених], — продовжує пояснювати «Спектру» мати в'язня. — Це була 321 стаття (УПК «ДНР»), і «двісті якась» за російським КК… ( 276 стаття КК РФ — прим. «Спектра»). Тобто екстремізм, розпалювання міжнаціональної ворожнечі — на ці статті тягнули будь-які картинки з інтернету у фейсбуку. Ще щонайменше «замах на шпигунство» — це будь-яке неназване у справі листування у телефоні чи комп'ютері. А в нас [у родичів] найчастіше вироків немає [на руках], але обвинувальні висновки дітям видавали, читали це все…

Минулого літа їх усіх змусили писати заяви до суду, щоби їм «перебили» (поміняли) ці статті на російські. У заяві цій було, мовляв, якщо вони засуджені за кримінальним кодексом «ДНР», то, щоб усе було без їхньої присутності, без присутності адвокатів, щоб у суді їхні статті «перебили» на російські… А потім надходить якийсь папірець: Вам відмовлено на цей момент у «перебивці» цієї статті. Причини у всіх різні, але принаймні тим, у кого, так би мовити, пройшли ці «суди», вони відмовилися «перебивати» статті на російські, пославшись на те, що до 2026 року – «перехідний період», вони ще там щось вигадають, тому що статей, за якими вони засуджені, в російському кодексі немає (в КК РФ за розпалювання міжнаціональної ворожнечі вперше передбачена адміністративна відповідальність, а в «ДНР» всім за нею давали тривалі тюремні терміни – прим «Спектра»). Так було ще восени…

Але зараз надії розвіялися в усіх, бо ця стаття про «шпигунство» у російському законодавстві — вона є, вона одна з найжорсткіших, там завжди щонайменше 10 років. І от у наших ці смішні, ці вигадані у 2018 році «шпигунства» від «ДНР» перетворюються вже на російські «десятки». Начебто написали наші хлопчики заяву до Москви, про те, що всі їхні справи зліплені тільки за їхніми словами, що слідчий «гнав» їм про обмін швидкий, щоб підписували. Але до чого це все призведе?

Підтвердження арешту підозрюваного за «шпигунською» статтею від «МДБ ДНР» видане родичу підслідного. Зображення у розпорядженні Spektr. Press

- Я чудово розумію, що нашим нічого не світить, – продовжує наша співрозмовниця, – хіба що "всіх на всіх" будуть міняти. У них там у колонії російський телевізор, і вони його дивляться, чутки народжуються увесь час: немов 500 на 500 буде великий обмін у кілька етапів, їм увесь час кажуть, що Росія їх хоче віддати, а Україна не бере. Військові [військовополонені] навіть листа до Москви [омбудсмена] Москалькової писали, і та їм відповіла, що «вас Україна просто не вимагає, вас у списках немає», але у в'язницях «ДНР» цю пісню з 2016 року чують…

«Зрадники батьківщини» за паспортом

Потрібно зазначити, що серед тих, хто очікує обміну засуджених за «політичними» статтями, є й окрема соціальна група — «зрадники батьківщини», їх з десяток. Від товаришів по нещастю їх відрізняє наявність паспортів як «ДНР», так і РФ.

Паспорти «Л/ДНР» — ці дивні документи — самопроголошені республіки почали видавати ще 2015 року: спочатку з метою пропаганди, потім як єдиний доступний документ для тих, хто з якоїсь причини втратив свої українські документи або для дітей колаборантів, які побоювалися виїжджати з батьками на підконтрольну Україні територію за українськими паспортами.

Паспорти громадянина Росії, «ДНР» та України. Фото: Sergey Pivovarov / TASS / Scanpix / Leta

З лютого 2017 року ці паспорти після спеціального указу Володимира Путіна почала визнавати РФ, а тоді наявність паспорта «ДНР» стала обов'язковою для працівників «державних установ». У 2019 році перед другим туром українських президентських виборів за порушення Мінських угод ухвалено указ про спрощений порядок видачі російського громадянства жителям «Л/ДНР» (паспорти РФ тоді отримували лише власники документів самопроголошених республік).

Наявністю паспорта «ДНР» керувалися й місцеві «суди»: якщо ці документи виявляли у підслідних, їм додавали ще й статтю «зрада батьківщини». Нині у 2-й колонії сидять і такі «зрадники», які, окрім паспортів «ДНР», зараз погодилися взяти ще й паспорти РФ (тобто, стали громадянами Росії). Ця стаття нічим не краща за «шпигунство», в КК РФ вона передує — 275 «Державна зрада», й також передбачає величезний термін — позбавлення волі від дванадцяти до двадцяти років. Тож перспективи для тих, хто свого часу погодився взяти російський паспорт, тепер дуже сумні. Поки що вони залишаються сидіти вже за російськими правилами та законами.

Нові порядки

Із законами РФ, які запанували на окупованих територіях України, виникли нові порядки і у місцях позбавлення волі — у розташованих там колоніях, СІЗО, «підвалах» та концтаборах «Л/ДНР» – місця, де захоплені на окупованій території цивільних та військовополонених утримували без жодної правової процедури. Ці заклади еволюціонували від сумнозвісних «підвалів» певних батальйонів до повноцінних концтаборів для сотень ув'язнених у кожній адміністративній одиниці на окупованих Росією територіях.

Цей одноманітний порядок у системі виконання покарань на окупованих територіях став одним із дивовижних нововведень в епоху великої війни Росії проти України.

Зміни торканулися всіх колишніх «підвалів з тортурами» «Л/ДНР». Так, у Донецьку на вулиці Світлого Шляху існувало відоме місце для катувань – переобладнаний під концтабір культурний простір «Ізоляція» (на території старого радянського заводу ізоляційних матеріалів). У цьому концтаборі місяцями та роками утримували тих, у кого МДБ намагалося вибити свідчення за будь-яку ціну, тут не діяв закон, застосовувалися тортури, зґвалтування, побиття «політичних» спеціально призначеними адміністрацією карними злочинцями чи колишніми бойовиками «ДНР». Раніше «Новини Донбасу» писали про це.

Тортурний інвентар табору «Ізоляція»: стіл, до якого прикручували в'язнів, Телефонний апарат польовий (ТАП), дроти, вода, для змочування контакту дроту зі шкірою.

За російських порядків «Ізоляція» стала «перевалочним пунктом» для фільтрації «особливо небезпечних» українських громадян, неофіційним СІЗО ФСБ. Нові в'язні звуть це місце «Ізольда». Через «Ізольду» пройшов, зокрема, режисер Маріупольського драматичного театру Анатолій Левченко.

Новим для Донецької системи виконання покарань став і «федеральний» статус — усі колонії та СІЗО отримали нові номери. Так донецьке СІЗО «на Ямі» (там низьке місце, яке затоплюється за будь-яких дощів) змінило український номер «5» на російський «1» — туди переведенням, транзитом, почали потрапляти ув'язнені та військовополонені з інших місць по всій Росії.

Ми говорили про специфічну репутацію цього СІЗО-1 міста Донецька з російським адвокатом, який у наш час примудряється захищати полонених українців – військових та цивільних. Подібні адвокати намагаються не привертати до себе уваги, тож наш співрозмовник просив не згадувати його імені. Займається він захистом українців, які, за його словами, «при справах» — тобто були на зв'язку зі спецслужбами України іщонайменше мали намір розпочати партизанську боротьбу з окупантами. Юридичний захист для партизанів та їхніх родичів безкоштовний. У нових російських реаліях навіть рубль, отриманий з-за меж країни, а тим більше з території України, може спричинити для адвоката негативні наслідки: в кращому разі це статус «іноземного агента». Допомога обвинуваченим українцям надається на пожертвування від росіян, які перебувають усередині РФ.

– У донецькому СІЗО-1 на початку [повномасштабного вторгнення Росії в Україну] просто вбивали, а зараз продовжують бити, – розповідає адвокат. — Усі, хто там був, говорять про жорсткі умови — і голодом їх морили, і били, рік тому там були мої клієнти, і там був концтабір — їх змушували співати гімн, читати статті Путіна, били просто за кожного виведення в душ... А зараз, у 2024 році, одних моїх клієнтів вивозили до Донецька ([вони] думали, що на обмін, але на жодний обмін вони не потрапили) — і там [у СІЗО-1] продовжують бити, хоча вже без переломів, не так, щоб калічити та завдавати непоправної шкоди здоров'ю. Ну, відбивають сідниці, але не ламають ребра... І годівля змінилася - тепер там морять голодом, а просто недогодовують, і б'ють не завжди, не за кожного виведення. Колись з усім цим будуть розбиратися! У «Лефортово», наприклад, українців під слідством не б'ють, а про Донецьк розповідають страшні речі та про Таганрог розповідають страшні речі. У Сімферополі свого часу погано ставилися [до захоплених цивільних та військовополонених]: били, кричали, але зараз там зробили нове СІЗО, може, там щось змінилося — не знаю!

За доносами

Ще на Донеччині виникли нові «особливі» зони, де тримають сотні цивільних, взятих за доносами. Це ті люди, які колись взаємодіяли з Україною — обіймали адміністративні посади і не погодилися на співпрацю з російською владою, коли опинилися в окупації, служили у ЗСУ з 2014 року, були у списках територіальної оборони, потрапили до в'язниці за патріотичні погляди…

Джерело «Спектра» у «правовій» системі «ДНР» стверджує, що близько трьохсот таких в'язнів опинилися у 8-й колонії міста Кіровське та ще триста — у Калінінській колонії у місті Горлівка.

Калінінська колонія у Горлівці. Зображення у розпорядженні Spektr. Press

На круглому столі, що відбувся 19-20 квітня у Львові «Наш Південь: Ідентичності в умовах війни», який організуваву український Центр близькосхідних досліджень, прозвучала теза про те, що незгодних затримують без оголошення звинувачень і на окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей. З півдня інтернують у нові СІЗО Сімферополя із формулюванням «до закінчення війни». Що ж тут можна говорити про практики російської окупаційної влади для всіх без винятку «нових територій».

Модератор круглого столу "Наш Південь: Ідентичності в умовах війни", виконавчий директор громадської організації "Українська миротворча школа" Олександр Кобець під час заходу. Фотографії Spektr. Press

Як сидиться по-російськи

32-а колонія, яка, як ми вже сказали, змінила номер і стала тепер 2-ю російською колонією, залишила старий персонал — його просто переодягли у нову форму з російськими шевронами. Але режим утримання змінився при цьому значно: з колонії прибрали рецидивістів, їх у «ДНР» збирають окремо (у колишній 97-й колонії), а старі «політичні в'язні від «ДНР» тепер зовсім не центральна частина контингенту, зі старого барака їх прибрали, туди поселили нових полонених, а годувати всіх тепер водять до їдальні (раніше їжу приносили до барака, і «політичні» мили за собою посуд).

«Спектр» поговорив із рідними цих ув'язнених на умовах анонімності. З 1 липня у «ДНР» обіцяють наступний етап «закручування гайок», під час якого матерям в'язнів колоній Донецька та Макіївки, як очікується, заборонять передавати продуктові посилки своїм дітям, якщо до того часу мами не отримають російські паспорти. «Вже не знаємо, чого й очікувати, де буде наступне погіршення, тож хай усе буде без імен, так надійніше», — пояснила одна зі співрозмовниць.

2-а (раніше 32-а) колонія у Макіївці. Зображення у розпорядженні Spektr. Press

- Спочатку вони всі були в капцях, взуття якесь без шкарпеток, не було зубних щіток навіть! Ми змогли зібрати грошей, купити на ринках шкарпетки, щітки хлопцям і охорона дозволила — взяла і передала це нашим військовим, — розповідає мати одного із ув'язнених.

Спочатку 2023 року в колонії додалися й нові «шмони» — тотальні перевірки прийшли на зміну старій добрій корупції, у зоні напівлегально передавали та ховали телефони для короткого зв'язку з рідними. «Минулого літа зв'язок був через чергових по кухні, комусь вдавалося зателефонувати, і вони вже всім передавали привіти, розповідали про всіх — живий чи здоровий», - згадує матір одного з ув'язнених. До квітня 2024 року в колонії вже все було як у російській в'язниці — встановили телефони, які працюють на картах, їх поповнюють родичі і обмінюються дзвінками з в'язнями.

Потім українцям також стали, як і охороні, видавати російські тюремні роби.

- У нас є люди, які цього літа відзначать сьомий рік ув'язнення, всіх вони «одягнули» у светри, теплі спортивні костюми (можна було посилки передавати) — так їх усе змусили здати! - обурюється наша співрозмовниця. — Натомість видали їм російські роби, як у російських колоніях: куртки, шапки тощо.

Двір 2-ї (раніше 32-ї) колонії у Макіївці взимку. Зображення у розпорядженні Spektr. Press

«Навіть рис дають!»

- За росіян змінилася якість їжі на краще, але зменшилися порції, - продовжує жінка. — Раніше було щастя, коли перловку давали, це краще було, ніж ячка (ячна крупа) щодня. Потім син мені телефонує і каже: все, навіть вівсянку мені не принось, бо нам рис дають. Я кажу: нічого собі, навіть рис дають! Це не зовсім дешевий продукт! Почали іноді яйце їм давати, омлет, щось таке. Коли там сир, то десь по ложці сиру… Потім картоплю їм почали давати! Так, продукти наче краще стали, але порції зменшили ...

І величезна зміна — те, що їх і військовополонених, до речі, теж до їдальні стали водити, раніше їли в бараку, приносили цю кашу їм, посуд самі мили. Зараз ходять строєм і їх обов'язково змушують співати пісню, це начебто «перевиховання» — «політичних» водять під «Катюшу», з полоненими нашими їх розводять за часом прийому їжі, щоб не було зайвих розмов.

А з продуктами та побаченнями так і залишилося [як до російських порядків] — раз на три місяці можна приносити передачу і раз на чотири місяці — побачення із синами. У військових [у солдатів] мами — по п'ять років їх уже не бачили! Тож вважаю, що нам десь і пощастило.

Але якщо раніше ми йшли на тривале побачення і там не було обмежень за вагою [проносимих речей], то тепер, «за Росії», я можу пронести з собою лише 20 кілограмчів, включно зі своїм одягом. Тобто, якщо я беру свій рушник, постільну білизну, якщо я ще чогось беру з дому, все тепер входить у ці кілограми. Кожна з нас ще трьом-чотирьом посилки збирає — тим, хто не має рідних чи не на цій території.

Одна з кімнат для побачень у колонії у Макіївці. Зображення у розпорядженні Spektr. Press

Там кімнати [для побачень] – раніше ми за них мали платити. Висів цінник такий: «люкс», «напівлюкс»… (Триденне побачення у «напівлюксі» обходилося в 2 400 руб. на двох, у «люксі» — 3 600 руб. — прим. «Спектра».) Тут треба розуміти: у тих «люксах» просто були душ та туалет у кімнаті, а кухня загальна: три холодильники та електропічка. Після ремонту тепер стало безкоштовно, нормальні душ та туалет, окремо кімната для відпочинку, де є акваріум та сім'я з трьох шиншил, бігають вони там у клітці, зовсім як ми.

Матеріал створений за підтримки «Медіамережі»