Третину території України треба розмінувати. На це підуть роки

Мінування територій, як один із найпідліших методів ведення війни, природно, не записано в жодній конвенції чи резолюції. Але він є. Внаслідок повномасштабного вторгнення Росії мінами та вибухонебезпечними предметами (ВОП) забруднено майже 300 тисяч квадратних кілометрів території України. Завдяки роботі саперів, піротехніків, рятувальників вдалося скоротити потенційно небезпечну територію. Виявлено понад 192 тисячі вибухонебезпечних предметів, зокрема понад 2100 авіабомб. На розмінування всіх земель знадобляться роки. Про роботу саперів — у матеріалі «Новин Донбасу».

Російська армія використовує весь свій арсенал

Гуманітарне розмінування сьогодні проводять у дев'яти українських областях. Найчастіше саперам доводиться мати справу з так званими мінами дистанційного мінування. Це наслідки артилерійської війни. Але загалом російська армія використовує весь свій арсенал.

«Ми маємо велику кількість встановлених ворогом так званих мін ОЗМ. Це протипіхотні міни, які є досить серйозними, вони практично не підлягають розмінуванню, а лише знищенню. ПФМ, "пелюстки", їх настільки багато, що конкретно виділити, яких більше, яких менше — складно», — пояснив експерт Асоціації саперів України Руслан П'ятковський.

Окрема історія — розтяжки. Їх особливо багато було на лінії розмежування на Донбасі. Причому залишає їх супротивник уже не лише під ногами.

«Вони могли розміщуватись ще й на рівні шиї. Припустимо, заходить людина чи група людей у покинуту будівлю. Хтось не помітив цієї розтяжки, яка розміщена на рівні шиї. І людині відриває голову гранатою. То ногу може відірвати, а так відриває голову. Найрізноманітніші хитрощі є. Мінування речей, мінування приміщень, мінування трупів», — розповів військовий оглядач Денис Попович.

Сапери не знають, що лежить, і з яким секретом

З 300 тисяч квадратних кілометрів замінованих українських територій вдалося очистити від вибухонебезпечних предметів 115 тисяч. 185 — залишаються небезпечними. Але ще небезпечніше те, що мінування найчастіше проводилося поспіхом без будь-якої хоча б зразкової карти мінних полів.

«Найскладніше для сапера у розмінуванні — це невідомість. Тобто коли він йде щось діставати, то він не знає, що там лежить, з яким секретом. Ось це найважче. А в решті робота дуже проста, коли ти все знаєш. Сапер розмінуванню навчається кожні пів року, тобто все життя ви — студент», — розповів П'ятковський.

Розмінування вимагають й українські моря, річки, водосховища. За даними Державної служби надзвичайних ситуацій, вибухонебезпечними предметами може бути забруднено приблизно 19 тисяч квадратних кілометрів акваторії в Україні. Але тут справа може йти швидше. Головне, щоб припинилися російські ракетні обстріли. Британія вже передала Україні спеціальні дрони виявлення мін під товщею водою. А от на землі процес розмінування буде дуже довгим. По суті, поставити міну — це п'ять-десять хвилин часу. Знайти її та знешкодити — іноді десятиліття.

«Якщо так розраховувати, за європейськими стандартами та підрахунками, то в середньому один рік війни — це приблизно десять років розмінування. У нашому випадку це, мабуть, буде ще довше. На сьогоднішній момент, щоб розмінувати цю територію, це мають бути фахівці не лише ті, які перебувають в армії. Це мають бути сертифіковані, мають пройти сертифікацію у Кам'янці-Подільському, у Міжнародному центрі гуманітарного розмінування», — зазначив П'ятковський.

Що потрібно робити населенню

Поки фахівці працюють, цивільному населенню варто виконувати всі до єдиного розпорядження. І насамперед не намагатися проникнути в деокупований населений пункт, що називається, «першим конем». Тільки після того, як сапери дозволять, можна буде повернутись. І бути дуже обережними.

«Я ходив би тільки асфальтованими дорогами, де все видно, що лежить під ногами. У жодному разі не заходив би у посадки, де є висока трава та дерева. Оскільки в тій же траві можуть бути всі ці вибухонебезпечні елементи, зокрема розтяжки, які неможливо помітити та які ще не були знешкоджені. Ну, і безумовно, дуже б побоювався брати в руки речі, які просто лежать, не підходив би до трупів і дуже побоювався б заходити в напівзруйновані будинки, навіть якщо це ваш будинок», — перелічив Попович.

Це жорстока реальність будь-якої війни. Американські солдати досі згадують, як в Іраку знаходили міни у дитячих іграшках. А скільки залишених і не знайдених «сюрпризів» після Другої світової війни залишилося в українській землі, точно вже ніхто не скаже. Тепер доведеться справлятися з наслідками й російського повномасштабного вторгнення.