Білоруська під забороною! Як мову цілої нації спробували оголосити поза законом. Репортаж із Польщі

На цій вроцлавській кухні Анастасія, її син Льоня та подруга Саша готують білоруські драники. І говорять білоруською.

«Ми тут, у Польщі, відчуваємо себе більше білорусами, ніж на Батьківщині», — ділиться Настя.

У себе на Батьківщині вони не могли говорити рідною мовою. Там це немодно, непрестижно та... небезпечно. Розповідають, місцева міліція, як тільки чула білоруську мову, одразу починала такою людиною цікавитись.

«Розмовляти білоруською було неможливо. Була така політика — робити все, щоб була русифікація, щоб люди закинули свою мову, літературу... Говорити білоруською було немодно, говорили "колгоспну мову"», — ділиться Анастасія.

Усі троє виїхали з Білорусі після протестів 2020-го. Коли в двері постукали люди в погонах, коли стало зрозуміло, що далі лише в'язниця. Але Саші досі доводиться ховати обличчя, якщо поряд камера. Боїться не за себе, за рідних:

«Проти мене кілька кримінальних та кілька адміністративних справ. Одягнена так із міркувань безпеки. У мене в Білорусі залишилися батьки, братики та сестрички, та родина. Політична це безпека».

Біженці з Білорусі Анастасія, її син Льоня та подруга Саша. Фото: «Обличчя Свободи»

Уявіть собі, у Гомелі, другому за величиною місті Білорусі, немає жодної білоруськомовної школи. Викладання — тільки російською. У Мінську ситуація не краща.

Засновник редакції Nexta Степан Путіло. Фото: «Обличчя Свободи»

Степану Путілу, засновнику редакції Nexta, щоб навчатися білоруською мовою, довелося займатися підпільно.

«Я навчався у білоруському гуманітарному ліцеї, де розповідалася справжня історія Білорусі, а не та, яка викладається по радянським кліше у державних білоруських школах. А така справжня. Цей ліцей заборонений у Білорусі, тому що він називає речі своїми іменами та змінює свідомість, я б так сказав», — розповідає Степан.

Навіть в уряді Білорусі ніхто не говорить білоруською. Хоча саме з мови починається державність.

«Використання білоруської мови є рівносильним опозиційній діяльності», — ділиться з нами Павло Латушко.

Білоруський опозиціонер Павло Латушко. Фото: «Обличчя Свободи»

Це зараз Латушко — один із опозиційних політиків. Вимушений був виїхати з Білорусі до Польщі. А колись він був міністром культури.

«Я пам'ятаю, коли був єдиним міністром, який розмовляє білоруською, мене дуже багато хто відмовляв. Коли я став прес-секретарем МЗС, я навіть подавав у відставку тому, що той пресинг, який був наданий на мене, зокрема, за використання білоруської мови, був досить серйозним. Сьогодні виклик диктатурі, виклик режиму — і людина, яка розмовляє білоруською мовою, на вулиці може бути просто затримана», — розповідає Латушко.

Вдалині від Батьківщини, у Польщі, білоруси намагаються зберегти свою мову. Хоча зізнаються, що інколи це складно. Дуже довго система Лукашенка відбивала бажання говорити білоруською.

«Не треба боятися, треба просто казати. Я помилки... Ну, вони будуть, але їх можна і пізніше підтягти. Як мої друзі кажуть, усі обіцяють, а ти розпочни першим! Так, я не завжди розмовляю білоруською... Але дуже стараюся! Вдома, із дружиною, із синами. Навіть якщо година російською, година білоруською», — ділиться з нами Денис, директор автошколи.

І це вже своєрідна форма протесту. Нехай і далеко від батьківщини, але вони мають зберегти те, що Лукашенко за підтримки Росії намагається знищити. Адже білоруси у Польщі пам'ятають страшну статистику. На їх Батьківщині відкрито 15 тисяч справ із політичних мотивів. Півтори тисячі людей перебувають у в'язницях. У тому числі й за те, що виборювали свою білоруську мову.



Матеріал опубліковано у партнерстві з проектом «Обличчя Свободи»