Українці для українців. Як громадяни України у Польщі відкривають бізнес і створюють робочі місця для співгромадян

Після початку повномасштабної війни в Україні мільйони біженців знайшли притулок у Європі. Згідно з даними ООН, понад 1,5 мільйона українців виїхали до Польщі. Чимало з них вирішили відкрити, або перенести до Польщі власний бізнес і створили робочі місця. Інші — знайшли роботу в українських компаніях і фірмах. 

Українці переважно відкривають у Польщі одноосібні підприємства. У січні-грудні 2022 року їх було створено близько 15-16 тисяч, ще понад 4 тисячі — це компанії з українським капіталом. Про це йдеться у звіті на цю тему Польського економічного інституту. Постійно запроваджуються спрощення, які дозволяють українцям ефективніше відкривати свої компанії або ж переносити їх в Польщу з України. Вирішальними факторами є культурна і мовна близькість. Половина підприємців зізнається, що це була спроба продовжити бізнес, який вони вели в Україні до війни, а кожен третій сказав, що таким чином вони хотіли захистити свій бізнес від наслідків війни. 

Однак своя справа для українців у Польщі все ще залишається доволі складним процесом. 40 відсотків вказують на брак досвіду роботи на польському ринку як на основну перешкоду для розвитку бізнесу.

Лілія Сангхаві — власниця кондитерської Glademcake у Варшаві. До Польщі разом з родиною переїхала сім років тому. Каже, що — завжди мала хобі щось готувати, пекти, відкривати нові смаки. «Я завжди цим захоплювалася і вдома дуже часто для родини пекла. Багато запозичувала кулінарних рецептів з подорожей... Дуже часто ми були в Індії і родина [мого] чоловіка Аніша приїжджала до нас. Тому я маю чимало рецептів з кухні Індії. І тут, у кондитерській, ми їх також втілюємо», — розповідає жінка.

Лілія Сангхаві

Лілія родом із Західної України, з маленького містечка Теребовля. Вчилися з чоловіком у Хмельницькому, в Технологічному університеті, — там і познайомились. За фахом вона — дизайнер одягу, він — комп’ютерний інженер. Спершу переїхали до Києва, де чоловік Лілії отримав роботу. Прожили там 15 років. Побудували будинок, виростили садок та народили трьох дітей. А згодом з’явилися можливість переїхати до Варшави. «Хотіли щось нове спробувати», — зізнається українка. Свій вибір для подальшого життя саме у Польщі Лілія пояснює тим, що має польське коріння. Тож у 2006 році зробила карту поляка. Але визначальним фактором для остаточного переїзду стало навчання дітей в англомовній школі у Варшаві.

Почалось з того, що робила вдома торти на замовлення 

Натомість із працевлаштуванням родині було складно. Тож вирішили відкривати свій сімейний бізнес. «Все почалось з того, що робила вдома торти на замовлення. Іноді один в день чи в тиждень. А коли замовлень суттєво побільшало, то вирішили з чоловіком відкрити повноцінну кондитерську», — каже жінка.

Лілія згадує, що сама рекламувала свою продукцію через соцмережі, зокрема, Фейсбук та Інстаграм. Відкрила свою сторінку, розсилала інформацію в різні групи та спільноти. А зважаючи на те, що жінка була обізнана з індійською кухнею, почали надходити замовлення від індійської діаспори. «Тут, у Варшаві, я роблю такі торти, які вони знають і люблять вдома, які популярні в Індії. Я запропонувала представникам діаспори з Індії те, що чого вони не можуть отримати в польських кондитерських — випічка без яєць. Це пов’язано з релігією», — пояснює підприємиця.

Кондитерська Лілії Сангхаві

Нам терпеливо розказували і допомагали

Лілія говорить, що відкриття бізнесу в іншій країні, країні ЄС, відбувалося доволі просто. «Це було шість років тому. Зовсім не було перепон. Дуже легко все і дуже просто та прозоро. Нам ніхто палки в колеса не вставляв. Нам добре все пояснювали, розказували наші знайомі. Навіть якщо ми не розуміли, чому так, люди, які знались на цих питаннях, терпеливо нам розказували і допомагали», — зазначає бізнесвумен. За її словами, становлення бізнесу відбувалось за спрощеною податковою системою. Два роки податкових канікул дуже допомогли на початковому етапі. Вести свій бізнес у Польщі вигідно — робить висновок жінка.

«Наші люди часто не звикли працювати у нормальних умовах. Тому що існує різниця у веденні бізнесу, наприклад, в Європі і в Україні. Такої думки Валерій Сікора, підприємець, CEO і власник фірми — дистриб’ютора побутових товарів до польських торговельних мереж і онлайн магазинів. За його словами, можливо, реєстрації і формальності в Україні легші, але «наші люди звикли заробляти великі маржі. І вони просто не можуть зрозуміти, що вони не можуть мати на певні послуги 30 відсотків націнки, чи 50-60 відсотків. А можуть мати лише 5 чи 10 відсотків. Тому для них це — шок. Але вони не розуміють, що є інші пріоритети. Тут, у Польщі, є стабільна і спокійна перспектива. Заробляєш менше, але повільно ростеш і спокійно спиш. Якщо ти платиш усі податки, якщо ти все робиш згідно з правом, то можеш бути спокійним і планувати свій бізнес на багато років уперед і знати, що все з ним буде добре. От така глобальна різниця», — пояснює Сікора.

Валерій Сікора

Раніше проектувала одяг, зараз проектую торти

Родину Сангхаві виручало й те, що не було мовного бар’єру — адже Лілія з дитинства розмовляла польською. А її чоловік Аніш, знаючи російську та розуміючи українську, пішов на курси польської. Лілія називає його «генератором ідей». Аніш також займається фінансовою стороною бізнесу.

Родина Сангхаві. Фото з особистого архіву

Нині бізнес Лілії і Аніша — це три кондитерських, одна з яких ще й кав’ярня. «У нас є десерти порційні, є традиційні українські десерти, зокрема, "Медовик" і "Наполеон". Тістечка маленькі для дітей. Але головне — це торти на замовлення. Тому що в них ми вкладаємо всю душу, зокрема, в декор. Тому що люди виглядом цього торту хочуть когось здивувати, щось показати, подарувати те, що людина любить. Якщо я раніше проектувала одяг, то зараз я проектую і готую торти», — посміхається, розказуючи Лілія. І додає, що дуже дбає про якість продукції.

В команді Лілії й Аніша працюють українці. З початком повномасштабної війни Росії проти України подружжя надало роботу українкам, які знайшли тимчасовий прихисток від російської агресії у Польщі. Про початок повномасштабного вторгнення родина дізналась зранку 24 лютого 2022 року. «Читаючи новини і розуміючи, що відбувається в Україні, було важко працювати і продавати якісь десерти. Жінки в кондитерській плакали і не могли розмовляти з клієнтами», — згадує початок великої війни Лілія.

Згодом до неї почали писати дівчата і жінки-біженки, які шукали роботу в Польщі. Усі вони працювали раніше у кондитерській сфері. «Після початку війни чотири жіночки з України, які стали вимушеними переселенками, почали з нами працювати. Одна жінка з Волинської області, друга дівчина з Одеси, третя з Дніпра»...

Мені стало спокійніше — свої люди

Юлія Гундарієва приїхала до Польщі евакуаційним потягом з Дніпра, вивозячи в безпечне місце одинадцятирічну доньку. Згадує, що була дуже розгублена. Одразу почала пошук роботи саме у кондитерській сфері — бо в Україні працювала кондитером. «Тут теж хотілось займатись улюбленою справою, але не знаючи польської мови, не знала куди звертатись. Почала шукати роботу на сторінках в Інстаграм. І якось побачила профіль кондитерської Лілії й Аніша. Дуже сподобалась представлена там продукція. Написала в дірект через перекладач польською мовою. І на здивування мені одразу ж відповіли українською. Я дуже зраділа, бо мені стало спокійніше — свої люди», — згадує Юлія.

Далі була зустріч, успішна співбесіда і початок роботи в кондитерській. Жінка нині займається декором і оздобленням тортів. Каже, що завдяки роботі є можливість жити у Польщі, а також професійно розвиватись. «Дуже професійний колектив, умілі дівчата, всі україночки. Тут ми розмовляємо українською, дружимо, працюємо».

Юлія Гундарієва

«Ще одна жінка, з Харкова, вирішила повернутися до України за сімейними обставинами», — розповідає Лілія Сангхаві. «Зараз у команді працює дев’ять людей, це дуже гарні жінки, працьовиті, які дуже люблять свою роботу. З «кондитерського світу». «Хтось займається випічкою булочок, хтось збирає торти і підготовлює їх до декорації. А хтось вже займається тільки декором», — каже підприємиця.

Бізнес, що «вистрілює»

«Кількість підприємств у Польщі, відкритих українцями, збільшується з кожним днем. Найбільше — це сфера послуг. Наприклад, перукарні, барбершопи. Але також багато у сфері гастрономії, зокрема, ресторани, кафе, пекарні. І тут є нюанси», — розповідає Валерій Сікора, який також займається консалтингом українських брендів щодо виходу на польский ринок. Він вже майже 20 років живе у Польщі, побудував тут кар’єру, але має досвід роботи і з українським бізнесом.

«Дуже багато співвітчизників пробують відкривати тут гастрономію, але таким чином йдуть у найскладнішу нішу. Ресторани і кафе — це дуже складний бізнес у Польщі. Пекарні або кав’ярні мають більше шансів вижити і заробити. Натомість сфера послуг, де наші люди відкривають салони краси, барбершопи, перукарні — цей бізнес "вистрілює". Кількість салонів краси, відкритих українцями у Польщі, дійсно, приголомшує, і вони, здебільшого, успішні. У них багато клієнтів, до них ходять самі поляки, бо вони у захваті від якості послуг. Сфера послуг українська тут дуже цінується», — переконує підприємець.

Кондитерська Лілії Сангхаві

Позитивний «укол» в польську економіку

«Ми бачимо обіг коштів, бачимо величезний приплив капіталу. Тому що на початку війни переносився маленький бізнес, приїжджали люди. А зараз переносяться цілі фабрики, величезні промислові об’єкти», — розповідає Валерій Сікора, порівнюючи відкриття українцями бізнесів у Польщі і створення робочих місць з позитивним «уколом» в польську економіку. «Приїжджає багато людей і привозить багато коштів. Всі на цьому заробляють. Створюються нові робочі місця. Наші підприємці платять величезні податки. Відповідно вони настільки впливають на швидкий розвиток Польщі, що вважаю, що Польщі просто пощастило», — зовсім не жартує Сікора. І каже, що не уявляє, що було б, якби зараз українці виїхали з Польщі: «тут би було безлюддя, і за пару тижнів все б «накрилося».

При цьому, він зазначає, що чим довше наші підприємці, які переїхали до Польщі, тут перебувають — тим менше шансів, що вони повернуться в Україну. «Тому що на початку, знаючи з досвіду, живучи в іншій країні рік-два, є певний сентимент щодо дому і хочеться повернутись. Але через кілька років наступає перелом. І якщо війна буде затягуватись ще довше, то шансів на повернення українців додому все менше і менше. Тому що люди звикають до нормального і спокійного життя», — каже Сікора.

На його думку, частина українців, які мають бізнес у Польщі, все ж повернеться в Україну. Аби їх було більше, Україна має не лише перемогти у війні з росією, а ще й налагодити стабільну і прозору економіку. «Корупція всіх вже замучила. Потрібна прозорість правової системи, судів, і мають бути створені всі умови... Бо наші підприємці змушені в Україні виживати і кожен день боротись часом навіть не з конкуренцією, а з владою», — підсумовує Валерій Сікора.

***

У Дніпрі у кондитерки Юлії Гундарієвої лишилось житло. Але поки триває війна жінка з донькою перебуватиме у Польщі. У найближчих планах — отримати карту тимчасового побуту на три роки. Документи на таку карту українським вимушеним переселенцям, які працюють або мають бізнес у Польщі, можна подавати від початку квітня 2023 року. Юлія каже, що повернеться додому, коли буде безпечно, і коли закінчиться війна.

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine