«Іменем хаосу, блювотиння та болю»: як наркозалежний з Маріуполя став психологом і письменником
Увага! Матеріал містить опис наркотичної залежності, самогубства та насильства, які можуть бути тригерними для деяких читачів.
«Мені досі здається, що я валяюся в амфетаміновому угарі в палісаднику у себе за домом. Мені скоро постукають по щоках і скажуть: "Іди додому, тобі все привиділося". Ми знову в Маріуполі, а на дворі 2016 рік… Це буде дуже чесне інтерв'ю», — попереджає Артем М.
Маріуполець і справді зміг кардинально змінити своє життя, розвернувши його на 180 градусів. Переборовши наркотичну залежність, він став психологом, який працює в реабілітаційному центрі Харкова і допомагає іншим справлятися з залежностями. Свій новий, тверезий вибір, він підтримує спортивними заняттями та творчістю, видавши свою першу книгу.
Про це та інше Артем М. розповів «Новинам Донбасу».
Відчуття нікчемності
«Пам’ятаю, що в 17 років я зневажав наркотики. Коли на рок-концертах мені пропонували покурити травку або з'їсти таблеток — я відмовлявся. Але потім сталася така річ, що мене стало лякати те, що я дорослішаю. Дуже багато відбувалося в моєму житті, а поряд не було підтримки», — починає він свою розповідь.
Артем не приховує, що на той час його батьки зловживали алкоголем. Звертаючись до них за порадою, хлопець зустрічав шаблонні фрази на кшталт: «Збери себе до купи», «Іди попрацюй на заводі» і все в такому роді. Це засмучувало і посилювало відчуття безпорадності.
«Все це я заливав собі в горло горілкою та пивом. А потім зрозумів, що цього вже недостатньо», — каже Артем.
Тоді він навчався на 2-му курсі університету, а з наркотиками його познайомив старшокурсник.
«Був 2009 рік. Мій перший досвід вживання стався в туалеті філологічного факультету. Було спортивне свято, і цей чувак дав мені флакон і сказав, щоб я просто вдихав. Я вдихнув — і раптом відчулася ейфорія. Це був наркотик "Поперс"», — розповідає Артем.
Хлопець описує галюцинації, підйом настрою та бадьорість. Мозок запам’ятав ці відчуття, і він почав бажати знову і знову відчути цей стан.
«Я тоді вчився на психолога, але боявся людей. Романтизував цю професію, допомагати всім бажаючим. Під наркотиком мої страхи зникали. Я почувався сильним, крутим і красивим. У мене була занижена самооцінка і травми дитинства», — розповідає Артем.
В кінці 2009 року він вперше покурив сальвію.
«У мене була дивна галюцинація. Я їхав у поїзді і спілкувався з дивними істотами. Мені це сподобалося. В цей момент я подумав, що я в казці і хотів залишитися там», — згадує Артем.
«Косив під нормального»
«Пив я завжди, але якось батьки почали сильно "на мене натискати" і стали говорити, що я ношу довге волосся, слухаю важку музику і не вчуся. Тоді я тимчасово кинув пити. "Косив під нормального", але травми і відчуття того, що цей світ мене не радує, нікуди не поділися», — каже Артем.
Йому дуже важко далося закінчення ери неформальних субкультур у 2010 році.
«Тусовка просто "зав’яла". Частина моїх друзів поголилися налисо і стали футбольними хуліганами. Хтось просто виріс. Залишилися старі мужики, які майже спились. Я відчув нескінченну самотність. І дорослішати не хотів. Було відчуття, що я не до кінця відчув нульові», — ділиться своїми думками Артем.
З 2010 року він став стабільно курити марихуану і в 2012 році, закінчивши університет, пішов на першу роботу. Це була посада психолога в одному з районних відділів Маріуполя по справах сім'ї та молоді.
«Там я зіткнувся з колективним булінгом. Побачивши моє довге волосся і сторінку в ВК, всі стали насміхатися. У мене тоді не було побудованих особистих кордонів, я не міг захистити себе. Побачивши агресію, мене кидав в піт, тряслися руки і я просто дивився в підлогу. Тому кожен день після роботи я став пиячити і накурюватися», — каже Артем.
Відносини на роботі стали ще гірші. Молодому спеціалісту дали піти з роботи самостійно, взявши обіцянку ніколи не працювати в державних органах.
«У цьому я побачив вигоду для себе. Пояснив собі, що всі погані, а — не я. Замість того, щоб визнати, що я інфантильний і не сформований, я не попросив допомоги і просто пішов», — згадує він.
Попрацювавши на наклеюванні оголошень і в книжковому магазині, Артем почав «вільне плавання», не затримуючись більше місяця на одній роботі. Він звинувачував весь світ і оточуючих. Все давалося з труднощами, стосунки з оточуючими ставали все гіршими, а наркотики та алкоголь він вживав все частіше. Закінчилося це тим, що в 2012 році його сильно побили на вулиці.
«Я йшов жахливо п’яний, кричав і бив вікна. Якісь хлопці просто "потанцювали на моєму обличчі". Прокинувся і побачив, що у мене немає декількох зубів і ніс висить на бік. В голові одразу виникла наркотична думка: "Я офіційно не можу працювати і буду «торчати», поки лечу», — каже Артем.
Переломний рік
2013 рік став переламным. Коли обличчя загоїлося, Артем пішов працювати продавцем у торгову мережу «Епіцентр».
Випадковий знайомий, однокласник колишньої дівчини, запросив його додому.
«Кажу йому: "Щось день якийсь сірий. Хочу чогось цікавого". Він в свою чергу запитав, чи знайомий я з психоделіками», — каже Артем.
Так у житті Артема з'явилися важкі наркотики.
«Я покурив їх і побачив місто в яскравих вогнях. В небі мчали яскраві вершники, зі мною розмовляли дерева, і я відчував себе дуже потрібним і позитивним. Відчуття нікчемності, яке я мав з 16 років, зникло. Я тоді подумав, що ця речовина — це відповідь на всі питання», — каже він.
У 2012–2014 роках Артем активно вживав психоделічні наркотики, пропонуючи їх іншим безплатно.
«З фінансами було все добре. В цьому і вся "підлість". Ейфорія допомагала мені продавати. Люди та гроші тягнулися до мене», — ділиться він.
Артем став частиною компанії, яка орендувала квартиру і вживала наркотики.
«Не можна назвати це притоном. Там було досить чисто, ми всі працювали, але "трушно торчали" і жартували максимально по-чорному. Ми були травмовані діти, в оболонці хлопців за 20. Все презирство до світу ми гасили алкоголем і психоделіками. Нам це подобалося. Тепер я дивлюся на це як на згорілі роки», — згадує Артем.
За його словами, здавалося, що наркотики допомагали сприймати все простіше. Навіть проросійські заворушення на сході України, які почалися в 2014 році, проходили мимо нього.
«Закритий центр міста, барикади, вибухи і весь терористичний акт росії я сприйняв як "хі-хі-ха-ха". Пам'ятаю, я виголошував промови на кшталт: "Ми частина полотна якоїсь забутої революції". Мене просто несло. Весь жах життя під "ДНР" пройшов безболісно, і я зміцнився у вірі, що наркотики створені для того, щоб допомагати таким травмованим, як я», — розповідає він.
«Все погано»
Але почуття задоволення закінчилося тоді, коли наркотики почали відбирати здоров'я, зуби та волосся.
«Все погано стало в 2016 році. Мене і мого друга кинули наші дівчата. Ми не вважали себе винними. Потім друга батьки визначили в психіатричну лікарню на вулиці Пашковського в Маріуполі, а я ходив його відвідати», — каже він.
Під час одного з відвідувань Артем випадково познайомився з людиною, до якої друг попросив передати аптечний наркотик «Ліріка». Той запросив його до себе додому, який по суті був лабораторією для виробництва амфетаміну. Спробувавши білий порошок, Артем відчув, яку руйнівну силу має цей наркотик. Після двох діб його дії він втратив 5 кг.
«Буду коротким. 2016 рік був повний різних трешових історій. Закінчилося тим, що я став важити 59 кг. На роботі почали розуміти, що я наркоман. Шепотіли за спиною. Одяг звисав з мене. Я не цінував нічого: обманював людей, користувався ними, крав і сприймав це як само собою зрозуміле», — розповідає він.
2017 рік Артем не пам'ятає взагалі. Одна з його дівчат забирала і викидала наркотики, благала хоча б пити алкоголь, не розуміючи, що це дві половини однієї і тієї ж залежності.
«В абстиненції я звертався калачиком, а вона гладила мене по голові і говорила, що я повинен кинути, адже я ж розумний. Тоді я змішував амфетамін, аптечний наркотик кодеїн і запивав це алкоголем. До кінця 2017 року я з'їв все, що "вставляє". Тоді з'явилися думки про самогубство», — каже він.
Артем згадує, що в найважчі періоди життя у нього виникали думки про те, щоб все припинити. Він відчував повну втрату сенсу і не бачив виходу з ситуації.
«Мені здавалося, що я нічого не досяг, — розповідає він. — У мене не було роботи, дівчини, я жив з батьками і відчував, що підводжу їх».
Ці переживання, за його словами, загострилися через вживання психоактивних речовин. В один з таких днів Артем опинився на межі, але зрештою зміг зупинитися і пізніше звернувся за допомогою.
«Привіт, перша реабілітація»
На свою першу реабілітацію Артем потрапив у 2018 році.
«Досвід релігійного центру… Там я навчився відстоювати свої межі. Там були хардкорні наркомани, які навчили відстоювати своє. Це плюс. Мінусів — більше. Хто був в Центрах Здорової Молоді, той, як кажуть, у цирку не сміється», — розповідає Артем.
Він стверджує, що в реабілітаційному центрі, де він був, застосовували фізичну силу до реабілітантів і примусову ізоляцію.
Пройшовши через цей заклад, у Артема з'явилася злість на батьків, але він вирішив показати її хитрим способом. Він вигнав їх з дому, поставив ультиматум і змінив замки.
«Я влаштувався в "АТБ". Моєї тверезості вистачило на три місяці. Потім я став випивати. Потім пити. Почав курити марихуану і знову повернувся до аптечних наркотиків. Життя мене не радувало абсолютно», — розповідає він.
Артем завжди захоплювався хоррор-літературою. Лавкрафт і Кінг були його кумирами. Він почав писати, намагався наслідувати їх, але його твори, на його власну думку, виходили смішними і наївними. Люди висміювали їх. Це ще більше посилювало його роздратування і пессимізм.
«Я працював. Гроші були. Так звані друзі "торчали" на мої кошти. Набрав купу кредитів. Сусіди навіть перестали привітатися. По квартирі бігали таргани», — каже він.
Нечиста сила
Артем розповідає, що він далекий від релігійного сприйняття світу, але в травні 2020 року він «зустрівся з чортом». Після глибокого емоційного занепаду він пережив епізод з галюцинаціями. Цей момент він вважає кульмінацією свого падіння і вирішальним моментом на шляху до одужання. Описує він це так:
«Я мав традицію гуляти по району наодинці. Раптом я знайду гроші або якогось дурня, з яким можна скинутися на наркотики? Іду і бачу закохану пару. Вони молоді, тверезі і щасливі. Вона пропонує йому піти в кафе. Він погоджується і пропонує купити торт. Вони беруться за руки і йдуть. Я просто сідаю на лавку і починаю ридати. Мені теж хочеться торта і ходити з кимось за руку, але я сиджу брудний, огидний з 20 грн. в кармані на "Бояришник" і розумію, що програв», — говорить він.
В цей момент знову з’явилися думки про самогубство. Понюхавши амфетамін, Артем почав шукати багатоповерхівку, щоб стрибнути з неї.
Він зайшов у випадковий під'їзд, і почали відбуватися неймовірні речі.
«Я знайшов дволітрову пляшку пива. Мого улюбленого. Неподалік лежали 50 грн. "Що за «пруха» така?", — подумав я. Майже допив пляшку і почув саркастичний, знущальний сміх з кашлем з поверху вище», — розповідає маріуполець.
Злякавшись, він побіг додому, купивши "Лірики" в аптеці. Артем почав укладатися спати і погасив світло.
«Мені здавалося, що хтось ходить по квартирі, забирає з серванта посуду і ставить на стіл. Над самим вухом я знову почув той самий сміх з кашлем і голос запитав: "У Вас є вода?". Я з криком вибіг з кімнати. Я подумав, що це точно нечисть», — каже він.
Від страху він не спав всю ніч, відчуваючи чуже присутність у квартирі. Вранці йому подзвонили батьки.
«Я став говорити мамі, що є нормальні реабілітаційні центри. Де не б'ють і немає "біблейства". Після цієї розмови батьки приїхали до мене і запропонували знову лікуватися», — розповідає Артем.
Як клієнти стають психологами
Повезли Артема до реабілітаційного центру у Харкові. Здивувало його там те, що допомога ґрунтувалася на науковому підході та з ним почав працювати кваліфікований психолог. У закритому стаціонарі, але з виходами на вулицю під наглядом фахівців, Артем провів півроку. Як соціалізацію клієнтів центру виводили «у світ», організовуючи розважальну програму. Після походу до театру Артем розплакався.
Свій шанс попрацювати з фахівцем з ментального здоров'я він вирішив використати повністю.
«Свої 30 років я святкував тверезим. Тверезим, за багато років. Настанови психолога почали працювати. Йти містом тверезим, відчувати радість. Це було таке забуте відчуття. Я бачив красу», — розповідає маріуполець.
Реабілітація — довгий і непростий процес
20 чоловіків замкнуті в одному просторі. Щоб було веселіше, Артем почав розповідати різні історії товаришам, вигадувати гумористичні байки. Психолог запропонувала записувати їх.
«У Центрі була газета "Не улетай", яку спонсорувала Канада. Я її читав і розумів, що пишу набагато краще, ніж її автори. Знайшов їх імейл і надіслав свій розповідь. Мені прийшов відповідь, що її опублікують і надішлють гонорар. Тоді я піднявся до небес», — розповідає Артем.
Так почався його шлях становлення як письменника, до якого приєдналася кар'єра психолога — професії, на яку він навчався в Маріуполі.
«В Центр я хотів принести щось своє, веселе, рок-н-рольне. Я став проводити групи підтримки так, як бачив їх я. Мені подобалося розважати і викликати посмішки. Раніше мені подобалося "гадити" людям, а тепер робити так, щоб ніхто не плакав і не боявся. Вів психотерапевтичну групу: розповідав свою історію, слухав історію іншого і давав рекомендації, як би я робив, щоб кинути наркотики», — розповідає Артем.
Тверезий спосіб життя і професійний розвиток
Артем зараз веде повністю тверезий спосіб життя, займається в спортивному залі, набирає масу, б'є татуювання, ходить на концерти і багато спілкується з молоддю. Зараз його професійні інтереси зосереджені на роботі з учасниками бойових дій, які мають ПТСР. Артем навчається цьому напрямку і готується до індивідуальних консультацій з ветеранами.
«Storyes tailer»
Артем зізнається, що крім професійної діяльності займається письменництвом і досі. В іншому себе просто не бачить.
«Я називаю себе "storyes tailer". Розповідаю історії про Маріуполь. Після 2015 року місто розцвіло. Але я його пам'ятаю трохи іншим, мрачнуватим, але улюбленим. Була дворики, гопники, неформали, розбиті морди і випиті пляшки. Я не хочу туди, але люблю ці місця. Я називаю їх Полями мого свідомості, де водяться привиди моїх флешбеків. На прикладі негативізму я хочу показати, що туди ходити не можна», — каже він.
Артем вже написав і видав одну свою книгу під назвою «Ошейник», присвятивши її своїй дівчині, з якою на той момент завершив стосунки завершились.
Артем назвав розставання з дівчиною «справжнім дорослим вчинком без образ і звинувачень».
«Любов до людини я передав у цьому творі. Любов до Маріуполя відображу в наступній книзі під назвою "Во ім'я хаосу, блювотини і болю". Так, я хочу, щоб назва була як у альбому групи, що грають важкий рок. Там буде багато про моє місто нульових. Я не хочу туди знову, але я ходив тими стежками, і там формувався. Формуватися і дорослішати боляче», — каже він.
Артем впевнений, що навіть у найскладніших і важких ситуаціях можна знайти щось цінне, якщо дивитися на них з іншого боку. Наприклад, війна, незважаючи на її жах, може стати моментом для усвідомлення важливості дисципліни та присутності в теперішньому моменті.
«Ми живемо в такий час, коли смерть стає частиною нашої реальності, і вона може торкнутися кого завгодно. Це змушує задуматися, що якщо не зараз, то коли нам потрібно діяти і висловлювати себе? Говорити те, що справді важливо, робити те, що в нашому серці. Зараз, на цьому етапі свого життя, я відчуваю, що переживаю одні з найзначніших і найяскравіших років, і це стало можливим завдяки тверезості. Вона відкрила переді мною багато нових можливостей — і в творчості, і в спілкуванні з тими людьми, яких я по-справжньому ціную», — каже Артем.
Від редакції:
Міністерство охорони здоров'я України інформує: «У разі, якщо вам потрібна допомога, звертайтеся за одним із номерів "гарячих ліній" психологічної підтримки»:
Також в Україні працює лінія підтримки з питань запобігання самогубствам та підтримці психічного здоров'я, яка працює цілодобово за номером 7333 або через чат на сайті.
ТЕГИ
Інші публікації
