«Особа з інвалідністю внаслідок війни». Як пораненим цивільним оформити такий статус і що він дає

53-річний Олег Мірошніченко — пілот. 30 років працював на українських та європейських авіалініях. Керував пасажирськими й вантажними літаками, отримав європейську ліцензію EASA в Королівстві Данія. Перед цим рік навчався в Англії своїм коштом. Підтвердити свої кваліфікації, за його словами, було «дуже важко, майже нереально».

Після виходу на пенсію в Україні його запрошували як фрилансера у бізнес-авіацію в Європі. Міг би літати до 65 років, але… У вересні 2022 року Олег проходив повз ринок у рідному Дніпрі. І тут свист, спалах, вибух. Одна з російських ракет поцілила поряд. Її випустив літак ТУ-22М3. Цікаво, що Мірошніченко мав військову облікову спеціальність (офіцер запасу) пілота саме на цьому типі літака.

Вибух та перші дні після нього він пам’ятає уривками. Лікарі констатували закриту черепно-мозкову травму, ПТСР, інсульт і контузію. Була пошкоджена зона мозку, що відповідає за зір, внаслідок чого Олег має «концентрично звуження полю зору».

«До цього випадку в мене був “перший стандарт здоров’я”. Щоб зрозуміти що це, наведу приклад. Коли я ще лише вступав у льотну академію, на одне місце було 40 людей. Після проходження медогляду залишилося чотири. Отакі прискіпливі вимоги до здоров’я льотчиків. А після травми я не можу продовжувати свою кар’єру, вона зруйнована», — Олег зітхає.

У нього немає периферійного зору.

«Уявіть, що ви постійно в темряві, але маєте ліхтарик і бачите лише вузеньку смужку світла перед собою. Люди постійно в мене врізаються: “Ти що, не бачиш?” А я, хоч і без палички ходжу, не бачу світ, як бачив його до обстрілу», — пояснює.

Hromadske розповідає історію Олега та його боротьби за статус людини з інвалідністю, отриманою внаслідок війни.

Олег Мірошниченко. Фото з особистого архіву

Добився змін у законодавстві

Через півтора року після поранення чоловік задумався про свій статус. Йому спершу дали другу групу інвалідності. Олег через допомогу правозахисників та звернення до Центральної МСЕК та до суду довів, що має право на першу.

«МСЕК встановлює лише групи, але мегаважливо довести, що причина інвалідності — саме воєнні дії. Посадові особи, що мали повідомити мене про право на такий статус, цього не зробили. Лише згодом знайомі правозахисники зауважили, що я — особа з інвалідністю внаслідок війни, бо травмований внаслідок збройного конфлікту, і маю відповідні права» .

Тоді Олег почав вивчати українське законодавство.

«Я зрозумів, що цей статус, у порівнянні з іншими групами інвалідності, має зовсім інший рівень соціального захисту. Також мене привабило, що він дає можливості для найкращої реабілітації», — каже льотчик.

Добитися, щоб цей статус дали цивільному, стало викликом. По-перше, упущений час, по-друге, потрібно було зібрати таку кількість документів, що цілий том вийшов. Зокрема, мати довідку, що ти не сам собі завдав ушкоджень та надати витяг про несудимість.

По-третє, в Дніпровському регіоні цього ніхто не робив.

Річ у тім, що такий статус до прецеденту з Олегом надавали людям лише з тих територій, де ведуться чи велися бойові дії, або де територія тимчасово окупована РФ. Дніпро туди не входив. Як і більшість міст із різних областей.

«Але в Україні немає куточка, куди завтра не може прилетіти ракета чи “шахед”. Я вважаю, що вся територія країни від Львова до Дніпра, від Маріуполя до Донецька — територія бойових дій», — заявляє Мірошніченко.

Він місяцями звертався в різні структури — від міської ради до різних міністерств. Навіть судився з Кабінетом міністрів України, співвідповідачем було Міністерство ветеранів.

І нарешті завдяки зусиллям Мірошниченка та його знайомих юристів 24 грудня 2024 року було внесено зміни до постанови Кабміну №306 .

Згідно з ними, вся Україна офіційно визнана територією, де ведуться бойові дії. Сотні цивільних нарешті отримати право, щоб у їхніх свідоцтвах про інвалідність було зазначено, що вона настала внаслідок війни.

За це досягнення Олег Мірошніченко у грудні минулого року став фіналістом премії Ігоря Козловського, яку вперше вручав Центр громадянських свобод — правозахисна організація, що просуває цінності прав людини, і яка 2022-го стала лауреатом Нобелівської премії миру.

На грудень 2025 року 189 людям надали статус особи з інвалідністю, що настала внаслідок бойових дій. Тобто, це ті люди, шлях яким проторував Олег. І їхня кількість збільшуватиметься.

Олег Мірошниченко під час роботи пілотом. Фото з особистого архіву

Що надає цей статус?

Колишній пілот спершу прагнув добитися можливості найкращої реабілітації для себе особисто, яку обіцяє цей статус, але поступово захотів, щоб пільгами змогли скористатися й інші. Крім того, розмір пенсії за таким статусом значно вищий. А саме: люди з інвалідністю I групи мають 50 відсотків надбавки, II групи — 40 відсотків, III групи — 30 відсотків. Це ті, хто втратив працездатність.

Отже, стаття 13 обіцяє всім особам з інвалідністю внаслідок війни (а відколи внесли зміни до 306 постанови Кабміну — і цивільним з усієї території України):

— безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, медичних виробів та допоміжних засобів реабілітації;
— позачергове безплатне зубопротезування;
— 100% знижка плати за користування комунальними послугами;
— безплатний проїзд різними видами пасажирського транспорту (точніше дивіться у статті);
— позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов;
— позачергове безоплатне забезпечення автомобілем.

Усього – 28 пунктів.

Проте більшість із них є лише на папері. Колишній пілот каже, що в дії побачив лише три: 100% оплату комунальних послуг, 50% надбавку до своєї пенсії й раз на рік він може безоплатно проїхати на поїзді, літаку, водному транспорті, а людина, яка його супроводжуватиме, заплатить 50% вартості квитка. На жаль, стаття морально застаріла, бо пільги на домашні телефони хоч і діють, але самих стаціонарних телефонів вже немає.

«Добре було б поміняти ці пільги на інтернет-послуги», — каже Олег.

Щодо реабілітації, якої він так прагнув. З моменту отримання інвалідності й до теперішнього часу працівники Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради (Олег зараз проживає в місті Самар біля Дніпра) або інші посадовці так її й не запропонували.

Проте чоловік каже: якщо права прописані в законах, про них треба знати, і вже кожен вирішує, скористатися цими правами й вимагати від держави виконання, чи ні. Мірошніченко не береться судитися по кожному пункту, бо не може одна людина зробити все, але наразі судиться з міською радою міста Самар.

«Є й інші закони щодо прав людей з інвалідністю. Відповідно до статті 32“Закону про місцеве самоврядування” органи місцевого самоврядування мають надавати особам з інвалідністю право на безплатне й пільгове користування об'єктами культури, фізкультури та спорту. Спорт, на моє глибоке переконання, — найкращий метод реабілітації. Хай гормони стресу згорають у спортзалі, ніж люди будуть користуватися забороненими речовинами. Я звернувся до очільника міста і він відповів: “Ми не будемо цього виконувати, бо цього немає ні в Києві в Дніпрі”».

Олег уже виграв три суди і зараз чекає на рішення апеляційної інстанції.

«Моя мета — відпрацювати пілотний проєкт на невеликому місті. І потім поширити це на кожне українське місто та село. Я не для себе роблю, я хочу, щоб закон виконувався, — запевняє активіст — Хай повільно, хай на це йдуть роки, але цей іржавий механізм починає рухатися. Багато людей подають в суд, щоб переглянули їхні пенсії. І їх переглядають у бік підвищення. І якщо є закон про пільги, то будь-хто може звернутися до суду, щоб вони виконувалися. Хотілося б, щоб мій приклад спонукав людей добиватися реалізації своїх прав. Просто треба мати наснагу і це робити. Звісно, з допомогою юристів. Хоча я вже сам за ці роки повивчав закони, бо часто так буває: правозахисники знають закони, а як застосувати на практиці – ні. Тобто я знаю набагато більше і можу сказати: "Отут воно працює, тут не працює"», — всміхається він.

Що стосується статусу особи з інвалідністю, що настала внаслідок війни, його потрібно встановлювати чимшвидше після травми. Бажано починати паралельно з лікуванням, бо це тривалий та вкрай забюрократизований процес.

Зрозуміло, що пораненій людині не до статусів, але цим можуть займатися родичі. А юристи з прав людини підкажуть, які документи потрібно зібрати. Зокрема, це витяг з ЄДР про те, хто веде цю справу за підслідністю, зазвичай це СБУ, документи, які засвідчують наявність інвалідності, висновок судово-медичної експертизи, де описано зв'язок між травмою і подіями, а також всі документи з медичних закладів, де потерпілий проходить лікування.