Півроку не вдома: Як українські біженці адаптувалися у Євросоюзі

Через півроку після початку війни українки, які в'їхали до Європейського Союзу після 24 лютого, трохи адаптувалися до нових умов та правил. Багато хто знайшов житло, діти пішли до місцевих шкіл, дехто влаштувався на роботу або тільки шукає її. «Новини Донбасу» розпитали українок, які виїхали до ЄС, що змінилося для біженців останніми місяцями і чи звикли вони до нової країни.

Українських біженців прирівняли до німецьких малозабезпечених родин

Мирослава з дочкою, сином і онуком перебуває у центрі Німеччини — біля землі Гессен, неподалік Франкфурта. Вони мешкають у пансіонаті. Разом із родиною Мирослави тут зупинилися ще три родини українців. Ні за проживання, ні за комунальні послуги вони не сплачують.

«Нам пощастило. Тим, хто приїжджає зараз, із житлом складно. Лише у Франкфурті близько 12 тисяч українців. Не всі хочуть брати. Українці приїхали ненадовго. Тому не можуть гарантувати оренду на рік-два, а німці звикли до довгострокових оренд. Часто українців приймають до родин. Ті, хто не може винайняти житло, живуть у так званих таборах», — розповіла Мирослава.

За її словами, з 1 червня українських біженців прирівняли до німецьких так званих незаможних родин. Виплати збільшили.

«Я отримувала на себе 313 євро щомісяця плюс на дитину 285. Наразі це 450 євро. Плюс як мати, яка виховує дитину без батька, не плутати із сиротами, у Німеччині є розуміння самотній батько чи мати, я отримую ще 160 євро. Моя дитина отримує трохи більше ніж 300 євро. Це пристойна сума, на яку можна нормально харчуватися», — каже українка.

Українці у Європейському Союзі. Фото: European Commission

У той же час, у цієї зміни є мінус. До 1 жовтня біженці мають знайти роботу та житло.

«Нам надійшов лист, де сказано, що ми маємо шукати житло, бо нам збільшили соціальну підтримку. Нас четверо. Нас не поселять до однокімнатної квартири, це суперечить нормам законодавства. Оренда двокімнатної стартує від 1300-1600 євро. Якщо скласти наші виплати та відняти оренду, залишається близько 500 євро без оплати комунальних послуг», — розповідає Мирослава.

Якщо українці не знайдуть роботу та житло до 1 жовтня, вони можуть звернутися до Джобцентру — аналога центрів зайнятості. Ситуацію кожної сім'ї розглядають у індивідуальному порядку. Водночас, наголошує Мирослава, без гарного знання мови знайти місце із гідною зарплатою складно.

Для українок вигадали нову вакансію — пакувальник коробок

Про свої проблеми з пошуку роботи багато розповідає у соцмережах Ірина. Разом із дочкою вона перебуває у Данії. В Україні дівчина займалася проектами, пов'язаними з правами людини та інклюзією.

«У Данії я на соціальній програмі, стою в їхньому так званому центрі зайнятості. Одна з вимог — упродовж трьох місяців знайти роботу. Все б нічого, якби мене дали спокій і дали можливість знайти роботу самій. Що тільки не розглядали: пекарню, прибирання в готелі, асистентку-консультантку в супермаркеті. Я наполегливо розповідаю про інший рівень кваліфікації», — каже Ірина.

Для біженок, за її словами, у Данії навіть вигадали вакансію пакувальниці. До українок тут прикріплюється джобконсультант, який не завжди поводиться коректно.

«Коли я знайшла стажування у компанії, щоб працювати із соцмережами, джобконсультант почав висувати умови, на скільки мене можна взяти. Якщо закон дозволяє 2-3 місяці, він наполіг по телефону з роботодавцем на 2 тижні. А за кілька днів почав тиснути на роботодавця, щоб стажування скоротилося до 3-5 днів. Роботодавець мені передзвонив із вибаченням, що не може за таких умов мене брати», — згадує Ірина.

Зрештою дівчина написала скаргу на джобконсультанта.

Як результат — я маю право повернути собі стажування на 2-3 місяці, а в окремих випадках — до 6 місяців, якщо буде видно прогрес. Так, за законом я вже зобов'язана працювати, але "ми спробуємо знайти оптимальне рішення для нас усіх"», — розповідає Ірина.

«Для українських дітей збудували корпус на території школи»

Ірина із дочками виїхала до Швеції. Їх приймала церква, тож вони не подавалися на житло від держави. Спочатку шведи виділяли українцям вільні будинки та квартири чи селили у сім'ї.

«З 1 липня у Швеції почав діяти закон про житло для українців. Через розподільчий центр можна отримати безкоштовне житло. Потрібно звертатися до міграційної служби і вони направляють до розподільчого центру, де безкоштовно годують. Допомога 21 крона на день, близько 74 гривень, на дорослого, поки живеш там», — розповіла Ірина.

Українців розподіляють у всій Швеції. Після надання житла сума допомоги збільшується — 61 крона на дорослого — приблизно 231 гривня, та від 25 крон на дитину, залежно від віку. Ірина з дітьми чекала нарахування виплат два місяці.

Для українців у Швеції безкоштовний проїзд, як і школа для дітей.

«Для українських дітей у нашому маленькому місті збудували спеціальний корпус на території школи. З 20 квітня все було готове і вони приступили до вивчення шведської плюс математика та логіка. Дітей було п'ять. Вчителів троє, одна з них розмовляє російською. Новий навчальний рік розпочався 16 серпня. Дітей розподілили в різні школи шведські класи на клас нижче через незнання мови. Зараз у них додатково урок шведського щодня плюс їм покладено вчителя з України для підтримки, але вакансія поки що відкрита», — каже Ірина.

А син Мирослави з квітня до липня ходив у Німеччині до так званого інтеграційного класу. Тут навчалися лише українські діти. Їм викладали німецьку.

«Діти пішли до школи із 5 вересня. Німці розуміють: українці тут ненадовго, тож від дітей не вимагають знань», — каже Мирослава.

Центр для українських біженців. Фото: Юрій Сафронов / «Нова газета»

Що стосується соцпідтримки, то Мирославі перерахували 155 євро для покупки підручників та шкільного приладдя. Її синові видали проїзний квиток. Крім цього, вартість гуртків та секцій, які відвідують діти, оплачує школа чи муніципалітет.

«Моя дитина була у двох школах. В обох нас вразила кількість українських прапорів, фотографій, малюнків. Дуже хочеться, щоб люди взяли все найкраще, що є у країнах, де вони зараз, та привезли до України. І все найкраще з різних країн світу було в Україні», — каже Мирослава.

«Ми стикаємося із стигматизацією від інших українців»

Марина із сестрою та батьками у 2014 році виїхала з окупованого Єнакієвого. 2022-го Росія вигнала дівчину з Бородянки. Спочатку вони мешкали в німецькій родині, потім зняли квартиру. Через п'ять місяців після приїзду кожен член сім'ї отримав пластикову картку про тимчасовий притулок до 2024 року.

З 16 червня проект «Гостинна німецька сім'я», коли місцеві жителі розселяли у себе українців та отримували компенсацію на комунальні послуги, закрито. Тепер українці можуть винайняти житло, повідомити про себе міграційну службу та комунікувати з центром по роботі. Комунікація ця, за словами Марини, дуже скрупульозна.

«Тут є закон, що потрібно щодня перевіряти свою паперову поштову скриньку. Коли його відкриваєш, а звідти вивалюється 5-6 листів, ти не розумієш, що відбувається, але треба намагатися розібратися. Все це потрібно просто спокійно робити. Носити листочки, заповнювати анкети. Потрібно заспокоїтись, зосередитися та йти маленькими кроками», — каже Марина.

Виплати, за її словами, у кожній німецькій землі різні. Вони залежать від того, де мешкають українці. Наприклад, у таборі не потрібно платити за комуналку та проживання. Тим же, хто зміг винайняти квартиру, її вартість компенсують, а оплата комунальних послуг залежить насамперед від орендодавця. У сім'ї Марини вода включена у вартість оренди, тобто її оплачує також Джобцентр. Якщо необхідні меблі, і в цьому випадку передбачений механізм компенсацій. У Німеччині є норма: 45 квадратів на особу. Пошук квартири, наголошує Марина, процес складний:

«Вам дадуть договір щонайменше на 20 сторінок, але нічого підписувати не можна, не прочитавши. Навіть простий інтернет тут підключається на 2 роки і продовжується автоматично».

Серед іншого, вона радить цікавитися такими нюансами, як тихий годинник.

«Після 10-ї вечора, як правило, не можна включати душ, бо це заважає сусідам. З години до трьох днів, на скриньках навіть оголошення про це, не можна викидати сміття зі склом, щоб не заважати», — уточнює українка.

Найскладніше у Німеччині, за словами Марини, з медициною. Запис до вузьких фахівців – на місяці наперед. Напрямок навіть у приватні клініки дає лише сімейний лікар. У родини Марини його досі немає. Дівчина зазначає, що більшість німців живуть так само без свого лікаря.

«Ще нюанс. Один візит до лікаря – це одна проблема. Якщо у людини зламано дві ноги, їй сьогодні загіпсують одну. З другої завтра приходь. Я не жартую», — каже українка.

Українці у Німеччині. Фото: Новини Донбасу

Дівчина наголошує, що, незважаючи на складнощі з медициною та бюрократією, Німеччина дуже добре приймає українців. За її словами, агресивно налаштовані лише місцеві росіяни та білоруси. Також є прояв стигматизації та дискримінації від українців, які проживають у Німеччині якийсь час.

«Людей, які приїхали усвідомлено та знали, що їм доведеться жити у таборі чи гуртожитку. Які були готові до умов, які хотіли в них жити, бо знали, що згодом отримають громадянство. Ми всі із травмою. Мені досі війна сниться. Я у тому бородянському підвалі. Тож коли вони кажуть, що ми на халяву сюди приїхали, яка халява? Ми самі побили свої будинки? Українців хотілося б попросити бути м'якшими», — каже Марина.