«Я спала на матраці зі смітника і мріяла відновити бізнес». Як українки ламають стереотипи у Польщі

Це одна з багатьох історій українок, які тікали від війни і опинилися у Польщі. Успішні, вольові жінки, які мали досягнення, перспективи, непоганий дохід і рівень життя у себе вдома. Раптом вони опинились у чужій країні без нічого і... почали з нуля! «Український феномен» кажуть польські урядовці про наших біженок, які дивують Європу і ламають стереотипи. То про що цей «феномен»? І чи це «феномен» загалом?

Голова ZUS (Закладу убезпечень соціальних — Управління соціального страхування) Польщі Гертруда Ушьчіньска каже, що висока економічна активність біженців з України рекомпенсує соціальні видатки польської держави, які витрачаються на них. За її словами, це «феномен», що значний відсоток біженців працюють — серед українських жінок працездатного віку таких, що постійно працюють, близько 54 відсотків.

«Ми допомагаємо комусь, а рятуємо себе»

Євгенія Фурман. Фото з особистого архіву

На початку війни родина дизайнерки-флористки Євгенії Фурман просиділа 12 днів у підвалі. Євгенія покинула власний бізнес, який будувала 20 років, і виїхала з дитиною та батьками до Польщі. Успішна бізнесвумен гадала, що швидко повернеться в Україну, жила в очікуванні, витрачала заощадження. Євгенії пощастило — поляки безкоштовно надали квартиру, щоправда без меблів. Матрац довелось принести зі смітника.

«Я спала на підлозі, на матраці зі смітника, і мріяла відновити бізнес, бо флористика — це моє захоплення, моє життя», — розповідає жінка.

«Зрозуміла, що не справляюсь, опустилась на дно, бо пролежала так на підлозі два тижні… Потім подумала: треба підніматись хоча б заради 11-річного сина. Допомогли психологи, групи підтримки для українців, виявляється, що ти не один», — продовжує вона.

Євгенія зробила кілька квіткових композицій як волонтер для центру підтримки біженців. І волонтери її надихнули взяти участь в одній з найбільших флористичних виставок у Польщі. Євгенія вклала останні заощадження, відкрила підприємство. Тепер у неї є квітковий магазин у Кракові. За три місяці навчилась розбиратись у польській податковій системі, пішла до поліцеальної школи (школи для дорослих у Польщі — ред.) вчитися на… флориста, хоча вже багато років сама може навчати цій професії інших. Радо ділиться контактами, досвідом у групах психологічної підтримки. Мовляв, допомагаючи іншим, ми рятуємо себе.

«Ми ламаємо європейські стереотипи про біженців»

Альона Маркіна. Фото з особистого архіву

Серед українських втікачів від війни багато успішних людей, які мали достатні доходи, рівень життя, і це зовсім не ті мігранти, яких звикли бачити в Європі. Як зазначає психолог варшавського Центру освіти і розвитку ЮНІСЕФ Альона Маркіна, це — ніякий не «феномен біженців», просто українці ламають стереотипи європейців. Українці тікали від бомбардувань, їхня мета — вижити, убезпечити себе та дітей.

Психолог визнає, що звичайні методи психологічної роботи з травмою, ПТСР (посттравматичний стресовий розлад — ред.) у випадку з переселенцями, біженцями від війни не працюють. «Для мене це феномен — чому не працюють визначені методи терапії травми? Парадокс: потрібно докласти значних зусиль, щоб вдалося маленьке зусилля», — пояснює фахівчиня.

Маркіна твердить, що у випадку біженців від війни таких зусиль докладати не можна, бо люди захищаються. Так, біженці переживають травматичний період, регрес і єдине, що працює — це групи підтримки, такі теплі чаювання і спілкування, нагадування, що треба піклуватися про себе. 

Альона теж є біженкою від війни, вона разом з 6-річною донькою виїхала з Кривого Рогу, потрапила до хостелу в Польщі у Катовіцах. Відчувала, що як спеціаліст-психолог у чужій країні є непотрібною. «Я прибирала у будинках, працювала нянею — намагалась знайти стабільний дохід», — каже Альона.

Розуміла, що психологи дуже потрібні українським біженцям, тому надсилала резюме до всіх можливих міжнародних організацій, які опікувались нашими втікачами від війни. Так потрапила до проєкту ЮНІСЕФ, у серпні переїхала до Варшави і змогла винайняти житло.

Досвід Альони показує, що прагнення реалізувати свої професійні навички може бути цілком успішним у Польщі. Таким шляхом йдуть саме ті українки, які на момент війни вже мали відповідну освіту, скіли, досвід. Зазвичай, на усвідомлення своїх можливостей у чужій країні, відновлення, витрачається кілька місяців — коли поступово людина оговтується від шоку.

Зараз на «психотерапію до Альони» ходять українці, які прибули зі звільнених від окупантів територій, прифронтових місцевостей. Люди бачили жахіття війни, їхні будинки розбомбили, в терапії з ними можна говорити зараз лише про виживання...

«В стані шоку люди не розуміють, що мають ресурс»

Ольга Хміль. Фото з особистого архіву

Ольга Хміль, координаторка Центру психологічної допомоги краківської фундації «Зустріч», погоджується з оцінками поляків — це дійсно феноменально, як українські біженці відбудовують своє життя на чужині. Так, у вимушену міграцію виїхали люди професійно успішні, які мали життєвий комфорт.

«В стані шоку вони не розуміють, що мають ресурс», — каже Ольга. Втім, вони починають життя не з нуля, бо після шоку включаються у цю нову реальність, використовують знання та навички, волонтерять і допомагають фронту. На думку Ольги, важливо, що українки у Польщі відчувають себе частиною народу, що воює, і стараються бути корисними — донатять, плетуть сітки, приходять до Центру допомагати таким самим біженкам.

«Заражає ця історія — як бореться країна — хочеться бути її частиною», — переконана Ольга. Мотивують українських жінок не складати руки діти, бажання дати їм умови життя, навчання, бо для української жінки її діти — пріоритет номер один.

І так, українці в Європі зараз зміцнюють уявлення про працелюбність нашої нації.

Ольга звертає увагу на те, що Польща надала спрощені умови працевлаштування українським спеціалістам, без додаткових дозволів, у багатьох сферах, і біженці скористались цими можливостями. Так, у Центрі психологічної допомоги краківської фундації «Зустріч» із 22 психологів 18 — це саме біженці, які мають змогу працювати у своїй професії. Багато хто з них прийшов до Центру спочатку волонтером, і це — один з успішних шляхів адаптації, відбудови кола спілкування, збереження своєї ідентичності.

Практично усі, з ким мені довелось поспілкуватися, в один голос кажуть, що для воєнних біженців важливо знайти коло спілкування, підтримки, зрозуміти, що ти не один.

Українських осередків у Польщі побільшає?

Україномовні середовища у Польщі були й до війни, переважно при церквах — УГКЦ, православних церквах. Є українські асоціації. У післявоєнних історіях переселення для тодішньої радянської влади важливо було розпорошити українців, знищити традицію, культуру, мову і змусити асимілюватися. Тому церква доклала багато зусиль, щоб цього не відбулося. Власне, і зараз церковні осередки активно допомагають біженцям. 

Родина волонтерки Анни Романко має українські корені, її бабуся є однією з тих вимушених переселенок після Другої світової війни. Сама Анна та її мама народилися в Польщі, є громадянками Польщі, але чудово розмовляють українською, у сімʼї зберігають українську традицію, пісню. Анна ходила до української школи, та найбільше допомогли вивчити живу мову прямі ефіри з українського Майдану, а зараз — спілкування з українськими біженцями. Анна як мама двох маленьких дітей розуміє, що адаптуватись з ними та ще й вийти на роботу у чужій країні дуже складно. «Але в українок не було виходу, вони мусили, і зараз поляки і весь світ захоплюються силою українського народу, розуміють, що українці чудові мужні люди», — розповідає Анна. Вона радить шукати українське середовище, ретельно вивчати умови праці, щоб не погоджуватися працювати «на чорно», неофіційно. До того ж коло спілкування, підтримка має значення, щоб біженці могли повірити у власні сили. 

«Ми всі здаємо іспит на людяність, це ж правильне слово українською, людяність, так?» — перепитує мене Анна, бо вона продовжує удосконалювати знання української і її легкий польський акцент звучить зворушливо, надихаюче. 

Ми усі можемо щось більше, а українське середовище, культура і традиції в Польщі отримують продовження — наші феноменальні українки змінюють стереотипи про себе у західному світі.

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.