«Перед нами підірвали шляхи». Як потяг евакуював людей із Харкова та Луганської області

У перші дні широкомасштабної війни, коли в країні панував хаос, і люди не знали, що робити та куди тікати, потяги продовжували курсувати між містами, підбираючи пасажирів і забираючи в безпечні місця. Потяг №134 Харків — Миколаїв разом зі своїм екіпажем надавав допомогу тим, хто хотів евакуюватися з гарячих точок. Рухаючись на схід України, де йшов наступ армії РФ, провідники трималися мужньо та поспішали на допомогу людям. Докладніше про евакуацію у перші дні війни — у репортажі «Новин Донбасу».

Перші дні війни

«Поверталися з Миколаєва 24 лютого вранці, о 05:55 ми були у Дніпрі. І нам сказали, що почалася війна… Що Харків бомбардують», — згадує провідниця пасажирських вагонів Людмила.

Начальниця поїзда Віра Олександрівна розповіла, що найстрашнішим були перші години.

«Перший час, коли нам сказали, що Росія напала на Україну. Оце був страх. Страх в очах провідників, страх в очах людей, які підбігали та кричали: "Заберіть нас, вивезіть!". Особливо з дітьми. Діти падали на пероні та кричали: "Бомблять, Бомблять!"», — поділилася начальниця поїзда.

Начальниця поїзда Віра Олександрівна. Фото: Новини Донбасу

Небезпека зростала щохвилини. Керівництву «Укрзалізниці» треба було ухвалити складне рішення: чи надсилати склад до Харкова? На щастя для мешканців міста, поїзд прибув на станцію.

«Потім ми з Харкова увечері виїхали до Миколаєва. Але до Миколаєва не доїхали, а доїхали до Дніпра. Переночували там із пасажирами. О 06:00 висадили пасажирів 25 числа та повернулися до Харкова. Нам сказали, що ми їдемо до Лисичанська та Попасної евакуювати пасажирів», — зазначила Людмила.

Віра Олександрівна, своєю чергою, наголосила, що засобів захисту не було.

«Виконуючи мирний рейс, ми поїхали на Лисичанськ такі, як були. Звісно, ми не мали засобів захисту: ні якихось бронежилетів, ні якихось там касок тощо. Ми просто їхали навмання. Ми навіть не знали, повернемося назад, чи ні», — сказала вона.

За словами провідниці пасажирських вагонів Валентини, перед потягом підірвали колії.

«Не знаю, скільки там залишалося, але перед нами підірвали шляхи повністю. Я відчинила двері, все в диму було. Незрозуміло було, що це було, і що відбувається. І почали ж бомби скидати… Потім, за деякий час, почали потроху здавати назад, і в Лиман нас притягнули», — пояснила вона.

«Де має бути чотири особи, було по 20 людей»

Людмила зазначила, що у Попасній та Лисичанську залишилися два київські потяги. Коли за ніч відремонтували залізничну колію, київські потяги завантажилися пасажирами, яких було вдесятеро більше.

«Пізніше вони висадили їх у Лимані, і ми посадили їх до себе. Поїхали до Львова… По станції Знам'янка підприємці, волонтери привезли пасажирам поїсти. Колеги-залізничники з Одеської дороги завантажили нас вугіллям і заправили водою. Приїхали ми до Львова з людьми, висадили, поїхали до Харкова», — розповіла провідниця.

Провідниця Людмила. Фото: Новини Донбасу

Після прибуття до Харкова, як згадує екіпаж поїзда, там діявся жах. Людям доводилося добиратися пішки через метро до Південного вокзалу, щоб потрапити на залізничний вокзал та виїхати у безпечне місце.

«До нас приєдналася ще одна половина на евакуацію, ще вагони. З начальником був один провідник. Оскільки провідників не вистачало, я побігла допомагати з навантаженням. Летіли "Гради" під Харковом, жах був. Вагони були завантажені та забиті так, що ми не могли зачинити двері», — згадує Валентина.

Провідник Сергій Ковальчук розповідає, що евакуація була дуже тяжкою, у вагоні перебувало до 300 осіб.

«Люди у вагоні розташовувалися скрізь. У проході, у тамбурах… У кожному купе, де має бути чотири особи, було по 20 людей. У проходах не сиділи люди. Ніде було сісти. У проходах люди стояли один біля одного. Щоб пройти в туалет, люди тіснилися, оскільки нашим завданням було забрати максимальну кількість людей», — зазначив провідник.

Провідник Сергій Ковальчук. Фото: Новини Донбасу

За словами Валентини, їй довелося їхати між вагонами до Львова, доки не висадили пасажирів.

Люди плакали та були всі перелякані вибухами, не розуміючи, що на них чекає далі та коли вони зможуть повернуться до рідного дому. Пасажири речей із собою багато не брали, бо розуміли, що комусь може не вистачити місця.

Провідники взяли на себе відповідальність за евакуацію

З урахуванням 20 років роботи на залізниці, жоден із членів екіпажу не був готовий і не очікував, що може зіткнутися з такою ситуацією. У перші місяці війни загинуло понад 100 провідників «Укрзалізниці», стільки ж було поранено. Але, попри це, евакуація людей із найгарячіших точок України продовжилася. Зараз екіпаж поїзда їздить маршрутом Львів — Краматорськ.

«Ми пережили страх та жах. Ми пережили бомбардування Харкова, починалося з Північної Салтівки, і потім бомбардували центр міста. У нас залишалися вдома сім'ї та діти, і маленькі, і дорослі. І навіть люди похилого віку, наші батьки, залишалися у багатьох. Багато провідників хотіли просто вибігти зі складу та піти. Я їх просто всіх зібрала до єдиної людини, на штабі, та сказала: "Хлопці та дівчата, на нас дивиться вся Україна! Треба вивезти дітей інших. Якщо треба вивезти ваші сім'ї, теж будемо вивозити. Давайте організовано! Будемо дзвонити, будемо збирати та вивозити людей на Західну Україну», — поділилася начальниця поїзда.

Екіпаж поїзда допоміг тим, хто хотів евакуюватись із гарячих точок. Фото: Новини Донбасу

Для того, щоб запобігти штовханині та тисняві при посадці в поїзди, поліція стежила за потоком людей на перонах. У перші дні провідники та начальники поїздів взяли на себе всю відповідальність за евакуацію, яка тривала цілодобово.

Проте згодом керівництву «Укрзалізниці» вдалося організувати роботу та евакуювати понад чотири мільйони людей, а також понад 100 тисяч свійських тварин. Натомість — надавати психологічну допомогу. І таких поїздів було сотні. Кожен із них привозив надію та відвозив історії про війну.