«Це велика втрата і в національному плані, і для нас особисто». Спогади про вченого Ігоря Козловського

У ніч на 6 вересня після серцевого нападу помер відомий вчений та релігієзнавець родом із Макіївки Ігор Козловський. Близько двох років він був у в'язниці угруповання «ДНР». Останні п'ять років мешкав у Києві, де працював в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди Національної академії наук України. Смерть Козловського стала ударом для багатьох.

700 днів у катівнях в'язниці «ДНР»

Ігор Козловський написав понад 50 наукових книг з історії релігії. Він автор двох поетичних збірок. У Донецьку до окупації міста вчений був доцентом кафедри релігієзнавства Інституту штучного інтелекту, а також доцентом кафедри філософії Донецького національного технічного університету. Після того, як почалася так звана «руська весна», Козловський не поїхав, бо доглядав свого неходячого сина.

27 січня 2016 року вченого біля його будинку схопили бойовики угрупування «ДНР». Обшукали квартиру просто на очах у сина. Самого Ігоря Козловського відвезли у невідомому напрямку, нікому не повідомивши про «арешт» та причини затримання. Лише за кілька місяців стало відомо: вченого звинувачують у «зберіганні зброї та боєприпасів». У ході обшуку в нього нібито знайшли дві гранати.

Після цього Ігоря Козловського катували, утримували у місцевому СІЗО, кидали до камер смертників, відмовлялися вносити до списків на обмін. Весною 2017 року в усьому світі стартувала масштабна акція на підтримку вченого. Користувачі соцмереж викладали фото під хештегом #FreeKozlovskyy. Попри це, у травні 2017 року «військовий трибунал ДНР» ухвалив свій обвинувальний вирок. Ігор Козловський отримав два роки та вісім місяців позбавлення волі. Його перевели до Микитівської виправної колонії №87, що біля Горлівки.

На щастя, Ігоря Козловського обміняли 27 грудня 2017 року. Після цього він багато виступав із лекціями та допомагав тим, хто тільки-но повернувся з полону. Серед них, наприклад, журналіст Станіслав Асєєв.

«Він вмів слухати, чути та роз'яснювати»

Вже кілька днів поспіль близькі студенти, знайомі Ігоря Козловського, журналісти, які з ним спілкувалися, залишають у соцмережах десятки постів про нього. У кожному лише теплота. «Новини Донбасу» зібрали деякі та поспілкувалися з тими, хто особисто знав вченого.

«Я познайомилася з ним у 2015 році. Я знала його історію, знала про його дитину, знала, чому він залишався в Донецьку», — згадує програмна директорка «СОС Дитячі містечка», голова правління «Української мережі за права дитини» Дар'я Касьянова.

Вона також зазначає, що їхній фокус — підтримка сімей, щоби діти росли в сім'ях, у різних сім'ях.

«Але коли немає такої можливості, ми підтримуємо прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу. 2020 року ми змінювали склад правління. Наша команда шукала людей, які можуть бути залучені до того, щоб цінності цієї людини та організації збігалися. Багато хто сказав, що цією людиною може бути Ігор Козловський. Я запросила його стати членом нашого правління. Він одразу погодився, сказавши, що для нього це важлива місія. Він з великим інтересом ставився до всього, що ми робимо. Незважаючи на те, що він був дуже зайнятий, відвідував наше планування, давав дуже добрі поради, допомагав. "Дитячі містечка", наприклад, у Броварах — це 16 дитячих будинків сімейного типу, це Центр підтримки сім'ї та дітей, Молодіжний центр. Він усе це бачив, дивився на сім'ї. Це велика втрата і в національному плані, і для нас», — сказала Дар'я Касьянова.

А такі публікації залишають близькі та друзі Ігоря Козловського у соціальних мережах.

Мар'яна П'єцух, журналістка hromadske: «Ми втратили усмішку. Усмішку, яка давала сил за будь-яких обставин. Усмішку нереальної життєвої сили, наснаги і віри, віри в себе і в майбутнє. Є люди, перед рівнем інтелекту і життєвої мудрості яких соромно щось сказати не те, щоб не виглядати неосвіченою чи неглибокою. З Ігорем Козловським не було страшно бути собою, бо у відповідь була усмішка. Усмішка розуміння. Він вмів слухати, чути і пояснювати… Моє знайомство дуже епізодичне. Але відчуття втрати ніби когось дуже близького. Близького кожному, хто відчуває велич його духу… Так боляче, що він не дочекався перемоги».



Олександра Матвійчук, правозахисниця: «Ігор Козловський завжди жив так, як говорить. Навіть в нелюдських умовах він зберіг в собі світло. Щедро ним ділився. Зокрема і зі мною. В одній із останніх переписок він написав важливі для мене слова. Ділюся, може це комусь додасть сили пережити втрату: "Справжня любов повинна тебе збагачувати, а не знесилювати. Вона назавжди залишається з тобою і продовжує давати тобі сили жити і діяти, бо це важливий процес живого досвіду. Цінуй розлуку як певний стан твоєї любові! Не викреслюй цього зі свого життя. Горювання також інструмент нашого зростання"».


Ірина Геращенко, народна депутатка: «Його першого я обняла в окупованій Горлівці 27 грудня 2017 року. Які ж ми були щасливі, коли вдалося витягти з окупаційної тюрми Ігоря Козловського. Для мене Ігор Козловський — це і є голос Донецька».

Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди»: «Ігор Козловський був неймовірною людиною. Моїм моральним орієнтиром, наставником. Він завжди міг дати потрібну пораду та знайти найважливіші слова для будь-кого. У нього було велике та добре серце, яке не витримало всього цього жаху».

«Свобода — це вибір. А вибір — це відповідальність»

«Новини Донбасу» зібрали деякі цитати Ігоря Козловського, які він говорив під час своїх виступів та у різних інтерв'ю. Це висловлювання про свободу, відповідальність та любов.

• «Якщо ми маємо історичну пам'ять, то ми значимо більше, ніж випадкові істоти. За нами — історія, минуле, сьогодення та майбутнє»;
• «Гідність допомогла мені вижити в полоні. Під час тортур головна мета катів — зламати гідність: через фізику, психіку, побиття, розстріли. Кат відчуває миттєву перемогу, бачачи, що людина зламалася. Але завдяки гідності долаєш усі випробування»;
  
• «Свобода — це вибір. А вибір — це відповідальність. Коли ти перебуваєш там, в ізоляції, коли ти не можеш спілкуватися зі світом, то в тебе є лише одна свобода — повернутися всередину себе, подивитися, що там усередині тебе відбувається. Але ти не маєш зовнішнього вибору. Коли виникає зовнішній вибір, тоді виникає відповідальність. Тому що вибір — це завжди відповідальність»;
  
• «Передусім, треба вчитися любити — ми всі учні кохання. Це важке завдання, яке, можливо, до кінця ніколи не зможемо виконати, але воно найважливіше. Це не пасивний процес, слід працювати над любов'ю до сім'ї, друзів, професії, своєї землі»;
• «Треба питати не чому, а навіщо. Це головне питання нашого життя. Усі виклики змінюють нас. Якщо ми їх приймаємо, звісно. Коли лікарі сказали, що наш син більше не ходитиме, це теж стало викликом. Але в мене ніколи не виникало бажання уникнути відповідальності. Син навчив мене любити — щоб уміти любити, потрібно стати любов'ю: вона усередині кожного з нас»;
• «Адже це не тільки війна за територію, це війна за наші душі, за нашу ідентичність, за наші цінності, бо це екзистенційна війна. Виклик не лише історичний. Він пов'язаний з тим, що ми усвідомлюємо як політична нація, своє сьогодення і ми орієнтовані на майбутнє, наші цінності — це цінності майбутнього»;
• «Мене били довго та жорстоко, змінюючи один одного. Якби це була якась корисна справа, і ці істоти були б людьми, я б сказав, що працювали вони відповідально і з насолодою. Крутили руську рулетку, приставляючи дуло до голови, брудно лаялися, вкладали в руки гранати й кричали, щоб я визнав їх своїми. Хвастливо верещали, що прийшов нарешті "руський мир". Гарчали, що я — ворог і "укропівський" ідеолог. Підготував армію учнів, які тепер стали під синьо-жовті прапори ворогів "республіки". Говорили, що катуватимуть довго і болісно, доки не зупиниться моє серце».
  

І серце Ігоря Козловського в результаті зупинилося. Сталося це через шість років після звільнення з полону, але немає сумніву — тортури та ув'язнення відіграли у цьому вирішальну роль.