Евакуював людей до останнього: Інтерв'ю з волонтером, який постраждав під час атаки дрона в Авдіївці

Запорізького волонтера Владислава Маховського було поранено на початку лютого під час чергової поїздки до Авдіївки. Вийшовши зі свого мікроавтобуса, на якому був напис «Евакуація», несподівано на нього налетів дрон російських окупантів. Від машини нічого не лишилося, а сам Владислав знайшов порятунок в українських військових.

Волонтер розповів «Новинам Донбасу» про наслідки поранення, мешканців Авдіївки та про те, як взагалі почав рятувати людей біля лінії фронту.

— Владе, нещодавно ваш автомобіль атакував російський дрон, ви отримали поранення. Розкажіть про це детальніше?

— Це сталося 6-го лютого, коли мене атакував дрон. Я приїхав до Авдіївки з Запоріжжя для евакуації місцевих мешканців, де на мене чекало близько десятеро людей на декількох локаціях. Коли приїхав на першу локацію, це була баптиська церква, почув відповідний звук і побачив над собою дрон. Так як я волонтер і моя машина впізнавальна, був упевнений, що він змінить курс. Проте, тільки-но вийшовши з авто, дрон різко на мене налетів. В результаті отримав поранення ноги, на щастя, друг з Авдіївки надав мені першу медичну допомогу. Потім український військовий допоміг дібратися до їх точки, щоб я міг зв’язатися з рідними та поліцією. 

Евакуаційний автомобіль волонтера згорів внаслідок атаки російського дрону в Авдіївці. Фото: Владислав Маховський

— Як пройшла операція?

— Спочатку приїхав до Мирнограда, направили на рентген і медикам довелося витягувати з ноги уламки, а операцію вже зробили у рідному Запоріжжі. Близько тижня перебував у лікарні, зараз почуваюся добре.

— Авдіївка з жовтня 2023 року потерпала від російських штурмів. Врешті-решт Росія змогла окупувати місто після відходу ЗСУ. Що ви відчули, коли дізналися цю новину? 

— Дуже шкода, але я розумію, що є певні військові дії. Вірю, що Авдіївка буде звільнена, як і решта територій України. Це питання часу.

— Які настрої були у місцевих жителів? Дехто не хотіли виїжджати. На ваш погляд, чому так?

— Більша частина місцевих мешканців – літні люди, їм було важко наважитися на евакуацію, адже вони прожили в цьому місті все життя. Люди думали, що скоро все закінчиться. Дехто, так звані «ждуни», були в очікуванні російської армії, проте це невелика частина. Можу сказати, останнім часом набагато більше людей наважувалися на евакуацію. 

— Якою була Авдіївка до 24 лютого 2022 року?

— З 2014 року Авдіївка була прифронтовим містом, пам’ятаю, як був «прильот» в багатоповерхівку. Трохи згодом ситуація стабілізувалася, і до повномасштабного вторгнення в місті було спокійне життя, функціонував Авдіївський коксохімічний завод. Зокрема, люди, які виїхали з міста в 2014 році, поверталися. 

— Чи знаєте ви якусь інформацію стосовно таких селищ, як: Ласточкине, Орлівка, Семенівка, Тоненьке. Чи залишалися там місцеві мешканці? Яка там взагалі ситуація була станом на лютий?

— Я часто проїжджав ці населені пункти, переважно вони безлюдні. Лише зрідка мені вдавалося зустріти на вулицях місцевих жителів, переважно — це люди похилого віку. До речі, з селища Ласточкине доводилося допомагати евакуювати людей.

— Як розпочалася ваша волонтерська діяльність?

— Моя волонтерська діяльність розпочалася влітку 2014 року, коли вивозив мешканців Слов'янська та Краматорська до безпечних регіонів України. Далі вони обирали свій шлях: хтось вирушав до Києва, хтось до Львова, тоді були важкі часи. 

Коли допомагав людям з Луганщини, стався неприємний інцидент. Мене захопили донські козаки і посадили у місцевий відділок поліції. Шість днів били, катували, вважаючи, що я провозив на окупаційні території диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ). Потім відвезли до Брянки (місто в тимчасово окупованому Алчевському районі Луганської області – ред.), де мене допитував так званий генерал Микола Козицін, який був очільником «донських козаків». Згодом відпустили, залишивши без машини та зі зламаним ребром.

Був час, коли евакуації ніхто не потребував. В Запоріжжі став функціонувати благодійний фонд «Міський центр допомоги», тому я вже активно допомагав переселенцям в Запоріжжі, а також час від часу їздив на Донбас (Мар’янка, Красногорівка, Авдіївка, Кам’янка, Лисичанськ, Сєвєродонецьк). 

— На чому, на вашу думку, варто сконцентруватися сьогодні кожному українцю?

— На нашій перемозі. 

Незважаючи на поранення та знищений автомобіль, Владислав не збирається кидати допомагати мешканцям прифронтових територій. Наразі він збирає гроші на новий евакуаційний транспорт.