Поранені під час боїв жителі Маріуполя не можуть отримати компенсації

Наприкінці березня українське суспільство вразило скандал. Відомий маріупольський фотограф Євген Сосновський на своїй сторінці у Facebook опублікував фрагмент одного із документів, на якому стоїть печатка Міністерства у справах ветеранів України. У документі йдеться про визначення характеру поранень та травм, які отримали мешканці Маріуполя під час російської агресії навесні 2022 року. Частина положень цього документа викликала велике обурення серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО), зокрема, з Маріуполя.

«Новини Донбасу» спробували розібратися, що обурило людей, чому держава вирішила характер травм та пошкоджень тільки зараз і що з цього вийде.

Конфліктний документ: що у ньому?

На скриншот, опублікованих Євгеном Сосновським, фрагмент документу, у якому йдеться про порядок встановлення травм та шкоди здоров’ю, завданих в ході російської агресії на тимчасово окупованих територіях. Зокрема, у документі міститься така фраза: «Якщо ушкодження здоров’я від вибухонебезпечних предметів сталося на території населеного пункту, розташованій в межах тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, факт встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодженнями здоров’я від вибухонебезпечних предметів не встановлюється».

Ще нижче йдеться про те, що вся територія Маріупольського району Донецької області визнана окупованою з 5 березня 2022 року. Відповідно, всі поранення, отримані внаслідок російської агресії, які трапилися після цієї дати, з точки зору української держави, неможливо довести.

«І не було 86 днів оборони міста. Не було десятків тисяч маріупольців, вбитих російськими бомбами, ракетами та снарядами. І бомби на театр 16 березня теж скинула Україна. Бо не могли ж росіяни бомбити і обстрілювати самі себе у вже окупованому ними місті. І не було наших хлопців-воїнів, які 8 березня у центрі міста везли квіти дівчатам у шпиталь, і не спілкувався я 18 березня з нашими солдатами біля свого будинку на пр. Металургів, у центрі міста, коли намагався знайти лікаря для поранених під час російського обстрілу дітей та їх матері. 

І не спалили росіяни нашу багатоповерхівку на пр. Металургів у центрі міста 20 березня і не продовжували вони нищити Маріуполь у березні і квітні. Все ж це брехня. Так? Бо місто Маріуполь, виявляється, вже було окуповане 5 березня і ніяких бойових дій, "пов'язаних з забезпеченням оборони України" на території Маріуполя після 5 березня не велось, а маріупольці "купались у морі" (за версією пана Діанова). І тоді кількість загиблих маріупольців впевнено вкладається у ті 2400 осіб, які нарахував "всесвітньовідомий" Боб Вудворд у своїй новій книзі "Війна"», – обурюється Євген Сосновський.

Зруйнований будинок Драмтеатру в окупованому Маріуполі. Фото: Вікторія Рощина, «Новини Донбасу»

Цей допис викликав серйозний резонанс та суспільну дискусію. І звичайно, громадяни почали звертатися до різних органів влади із проханням пояснити, як таке можливо. Як виявилося, 28 лютого 2025 року Міністерство з питань розвитку громад та територій України опублікувало документ під назвою «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». Цей наказ зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11 березня під номером № 380/43786. Згідно із цим наказом, бойові дії у Маріупольському районі завершилися ще 4 березня 2022 року. У цьому контексті не зайвим буде нагадати, що вихід Маріупольського гарнізону з заводу «Азовсталь» розпочався через 2,5 місяці після цієї дати – 16 травня 2022 року. Останній український військовий вийшов з території розбитого підприємства в полон 20 травня…

Що каже влада?

На такі метаморфози у сприйнятті реальності відреагував Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець. У своєму офіційному телеграм-каналі чиновник заявив, що така позиція профільних міністерств порушує права громадян України, які постраждали внаслідок агресивних дій окупантів. «Ми не можемо закривати очі на цю несправедливість! Під моїм головуванням відбулася нарада за участі народних депутатів, представників міністерств та міжнародних організацій. У результаті Мінветеранів підготувало проєкт постанови, що дозволить визнати інвалідність після деокупації територій. Але цього недостатньо. Соціальний захист має бути доступним для всіх постраждалих вже зараз, без додаткових умов. Я направив свої зауваження до Мінветеранів і тримаю питання під контролем. Ці люди не обирали, де їм стати жертвами війни. Держава має захистити їхні права та гідність!», – написав Лубінець.

Свої пояснення в ефірі національного телемарафону «Єдині новини» надав і заступник Міністра розвитку громад та територій України Олексій Рябикін. Щоправда, він посилається на те, що дати ведення та припинення бойових дій на тимчасово окупованих територіях дісталися його відомству у «спадок» від вже розформованого Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

«Це повноваження оновлення наказу щодо територій, на яких ведуться активні бойові дії або територій, на яких ці бойові дії можуть розпочатись, ми отримали у січні цього року від розформованого Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій. Звісно, загальновідомим є факт, що в місті Маріуполь до 20 травня точилися активні бойові дії. Насправді, такі саме дати і такі статуси [йдеться про початок окупації Маріуполя з 5.03.2022 року] були встановлені ще у 2022 році. Зараз Міністерство [розвитку громад та територій України] працює над тим, щоб оновити свій наказ №376, яким встановлюються ці дати. Ми підготували відповідні запити до Донецької ОВА, Міністерства оборони України для того, щоб вивчити це питання, оскільки ми розуміємо, що воно надзвичайно чутливе, впливає на виплати внутрішньо переміщеним особам. Тому найближчим часом ми зробимо відповідну роботу і ухвалимо всі рішення, які необхідні для того, щоб виправити ці неточності і щоб всі люди, які мають отримувати соціальну допомогу, отримали її  вчасно і в повному обсязі», – заявив Рябикін.

Фінанси та правова колізія

Рік тому, у лютому 2024 року, Вільне Радіо опублікувало відповідь на свій запит до Маріупольської міської ради. Запит стосувався заробітної плати керівників Маріупольської міської Ради, зокрема, Вадима Бойченка та його заступників.

У відповідь журналісти отримали наступні цифри. Міський голова Маріуполя Вадим Бойченко у 2022 році заробив понад 532 000 гривень, або приблизно по 44 000 на місяць. У 2023 році зарплата мера знизилася і становила 504 тис. грн — майже 42 000 на місяць. Декларацію про доходи Вадим Бойченко не подавав, оскільки його син — військовий.

Перший заступник маріупольського міського голови Михайло Когут у 2022 році заробив 511 тис. грн (42 тис. грн на місяць).  У декларації посадовця вказана сума разом з податками — 635 тис. грн. У 2023 році зарплата посадовця становила понад  961 тис. грн (80 тис. грн на місяць). Це сума чистого окладу без урахування податків.

Зрештою, Заступниця Бойченка – Олена Парамонова у 2022 році отримала майже 665 тис. грн зарплати (55 тис. грн на місяць). У декларації вказала 825,5 тис. грн виплат від міської ради. Тобто 160 тис. грн склали податки. А у 2023 році зарплата посадовиці склала  880 тис. грн без урахування податків.

І в цьому полягає глобальна правова колізія: якщо бойові дії у Маріупольському районі завершилися 4 березня 2022 року (за даними Міністерства розвитку громад та територій України) і після цієї дати ця територія отримала статус тимчасово окупованої, то чому заробітні плати місцевих чиновників залишилися на тому ж рівні, що й були в часи, коли вони виконували свої функції у місті? І водночас, чому внутрішньо переміщені особи з Маріупольського району, які зазнали поранень і ушкоджень, змушені доходити до Уповноваженого з прав людини аби довести своє право на отримання матеріальної допомоги внаслідок російської агресії?

Відоме гасло говорить про те, що держава має працювати для людей, а не люди для держави. Однак на прикладі цієї історії спостерігається дисбаланс та соціальна несправедливість. Хоч і зберігається невеличкий промінь оптимізму, що під суспільним тиском профільні міністерства все ж внесуть необхідні корективи до документів та справедливість візьме своє. Зі свого боку видання “Новини Донбасу” продовжить відслідковувати ситуацію, а також звернеться із запитами щодо того, які зміни планують профільні міністерства та відомства, щоб виправити цю несправедливість.