Як змінювалося кліше про «загниваючий Захід»: історія та еволюція пропагандистського наративу

Ідея про «загниваючий Захід», що народилася ще в XVIII-XIX століттях, виявилася напрочуд універсальною і прижилася і в Російській імперії, і в Радянському союзі, і в путінській Росії. Час минав, режими та ідеології змінювалися, а політична риторика про «загниваючий Захід» продовжувала слугувати своїй простій меті — провести лінію між «своїми» і «чужими» і показати, як добре «тут» на контрасті з жахливим «там».

Редакція видання Factcheck.kz розібралась: коли виникло кліше про «загниваючий Захід», як воно прижилося в абсолютно різних політичних режимах і як використовується Кремлем зараз.

200 років «загнивання Заходу»

Існує версія, що приписує авторство поняття «загниваючий Захід» літературному критику і слов'янофілу Степану Петровичу Шевирьову. Нібито Шевирьов уперше використав цей емоційний образ в одній зі своїх статей у журналі «Москвитянин» 1841 року. Однак концепт про Захід, що гниє або гине, з'явився на самому Заході задовго до публікації Шевирьова.

Російсько-американський історик літератури і перекладач Олександр Долінін у своїй книзі «Загибель Заходу та інші меми» пише, що ще на початку XIX століття німецький філософ-романтик Фрідріх Шлегель заявляв, що тільки від слов'ян можна очікувати порятунку романських народів. Ближче до середини XIX століття, за словами Долініна, ідеї про «загниваючий Захід» підхопили французькі письменники і мислителі, такі як Шатобріан, Гюго і Філарет Шаль. Цю риторику залюбки перейняли російські автори — так Лермонтов написав другу частину вірша «Вмираючий гладіатор» під впливом французів.

Перекочувавши на російськомовний ґрунт, концепт використовувався в риториці представниками найрізноманітніших політичних поглядів. За століття він перетворився на кліше, а потім і на мем. Хоча сам штамп уже нечасто зустрінеш у політичних висловлюваннях і пропаганді, сама концепція «вони (умовні країни Заходу) — погані» — проти «нас (СРСР/Росії) — хороших» — залишилася незмінною.

За радянських часів кліше про «загниваючий Захід» стало потужним інструментом пропаганди, спочатку — проти узагальнених «світових імперіалістів» Заходу, а в роки холодної війни — проти блоку НАТО і особливо США.

Ілюстрація: tramvaiiskusstv.ru

Цікаво, що в якийсь момент наратив про «загниваючий Захід» співіснував із хрущовською обіцянкою «наздогнати і перегнати» Сполучені Штати. Складно сказати, наскільки це протиріччя турбувало партійну номенклатуру, але від уваги громадян казус не сховався.

Тому з'явився з цього приводу такий радянський анекдот: «Питання, на яке не змогло відповісти вірменське радіо: що буде, коли ми переженемо Америку, що перебуває на краю прірви?».

З розпадом Радянського Союзу і відкриттям кордонів для торгівлі та співпраці з «імперіалістичними» країнами, риторика про «загниваючий Захід» практично зійшла нанівець.

Путінський суверенітет і відродження кліше

Однак, у міру того, як російське керівництво почало просувати ідею суверенітету і «традиційних цінностей», необхідність у створенні образу «іншого» знову відродила в політичній риториці концепцію про «загниваючий Захід». Особливо активна відбудова Росії від Заходу почалася після Мюнхенської промови Володимира Путіна 2007 року, де багато уваги було приділено стосункам Росії і західних країн, небезпеці, яку Путін вбачав у розширенні НАТО на схід. Підкреслювалася ідея «багатотисячної історії Росії» і «незалежної зовнішньої політики».

З плином часу позиція Путіна у протиставленні Росії Заходу тільки посилювалася. У 2012 році на передвиборчому мітингу на московському стадіоні «Лужники» Володимир Путін закликав своїх прихильників «не заглядати за бугор» і не піддаватися «нав'язаній волі» закордонних країн.

Після анексії Криму і введення перших західних санкцій проти Росії, Путін виступив із промовою на XI засіданні Міжнародного дискусійного клубу «Валдай» у Сочі, яку у Washington Post на той момент назвали «найантиамериканськішою промовою за всі 15 років у ролі лідера». Риторика про протистояння зі США поширювалася і на країни західної Європи, а також охоплювала не тільки політичні аспекти, а й цінності та культуру.

Ілюстрація: tramvaiiskusstv.ru

У чужому оці...

Головні наративи, які відображають деградацію Заходу в пропагандистській риториці сучасної Росії, стосуються гендерних прав і свобод, політичної стабільності, економіки та зовнішньої політики.

Узагальнений Захід зображується джерелом «неоліберальних цінностей», які протиставляються цінностям традиційним і регулярно доводяться до абсурду в поданні російських політиків і ЗМІ. Свободу самовизначення і самовираження, прагнення до рівності та соціальної справедливості підносять як девіантні та екстремістські замахи, що руйнують традиційну сім'ю.

Один із прикладів цитата Олега Матвейчева, заступника голови комітету Держдуми з інформаційної політики, інформаційних технологій та зв'язку про феміністок: «Наші феміністки є просто агентурою Заходу. Вони займаються руйнуванням традиційних цінностей, їхня діяльність суперечить указу президента про підтримку традиційних цінностей. Вони виступають за розлучення, за бездітність, за аборти. Діють проти демографічної політики РФ».

А ось як висловився голова Держдуми В'ячеслав Володін, коментуючи закон про заборону трансґендерного переходу: «Росія — єдина країна, яка сьогодні протидіє тому, що відбувається у Штатах, у Європі, і робить усе для збереження сім'ї, традиційних цінностей».

Ну, і цитата Путіна, що стала вже «канонічною»: «Хіба ми хочемо, щоб у нас тут, у нашій країні, у Росії, замість «мами» і «тата» був «батько» номер 1, номер 2, номер 3? Зовсім збожеволіли вже? Хіба ми хочемо, щоб у наших школах із початкових класів нав'язували збочення, які ведуть до деградації та вимирання?».

Демократичні процеси, для яких характерна деяка зовнішня хаотичність — масові протести, мітинги, судові позови щодо скасування законодавчих рішень — підносять як кризу політичної системи і порівнюють зі стабільним і безпечним (і авторитарним) режимом у Росії. Останній справді виглядає більш упорядковано коштом суворої вертикалі влади, відсутності стримувань і противаг у політичній системі, а також знищення якої б то не було опозиції. Усе це виключає можливість для незгодних протидіяти «політиці партії» як усередині держапарату, так і поза ним.

Яскраво ілюструє цей наратив цитата Володимира Путіна про протести «жовтих жилетів» у Франції через підвищення податків і зростання цін на бензин: «Ми не хочемо, щоб у нас були події, схожі на Париж, де розбирають бруківку і палять все підряд, і країна потім занурюється в умови надзвичайного стану».

А ось як російський сенатор Олексій Пушков висловлювався про протести руху Black Lives Matter: «Американські правителі ще не усвідомили до кінця, якого демона вони випустили назовні. Рух ВLM став потужним чинником дезорганізації суспільного життя в США».

Економічні проблеми країн-опонентів пропаганда також перебільшує, применшуючи або просто ігноруючи внутрішні кризи у своїй країні.

У відповідь на звинувачення що лунали з Європи та США  в «путінській інфляції» господар Кремля заявив: «Наші дії зі звільнення Донбасу тут абсолютно ні до чого. А сьогоднішнє зростання цін, інфляція, проблеми з продовольством і паливом, бензином і в енергетиці — це результат системних помилок в економічній політиці чинної адміністрації США і європейської бюрократії».

Резонують цим висловлювання колишнього секретаря Ради безпеки РФ Миколи Патрушева про ситуацію з держборгом США у 2022 році: «У результаті Вашингтон оголосить дефолт, як вони це вже зробили, щодо зобов'язань перед Росією. Фінансові активи будь-якої держави, номіновані в доларах США і євро, будуть просто вкрадені».

Зовнішня політика західних країн представляється як агресивна і загарбницька, тоді як російський зовнішньополітичний курс зображується справедливим і сильним.

«Зрозуміло, що сьогоднішня ситуація у світовому господарстві грубо спотворюється тими методами, якими діє Захід для того, щоб покарати тих, хто не слідує його "правилам", що мають яскраво неоколоніальний характер. Вони їх використовує, щоб усунути конкурентів», — Сергій Лавров, міністр закордонних справ РФ

«Наші партнери не зупинилися [перед розміщенням системи ППО в Румунії та Польщі]. Вони вирішили, що вони переможці, що вони тепер імперія, а всі інші — васали, і потрібно дотискати. <...> Ось у цьому проблема. Не зупинилися будувати стіни, попри всі наші спроби і жести працювати спільно, без усяких розділових ліній у Європі та у світі загалом», — Володимир Путін про розширення НАТО на пресконференції у 2014 році.

Ілюстрація: tramvaiiskusstv.ru

Проста упаковка для складної картини світу

Концепція про «загниваючий Захід» — це не просто емоційно забарвлений штамп, а важливий інструмент політичної риторики, що виконує одразу кілька функцій, які працюють одночасно на кількох рівнях: ідеологічному, психологічному, пропагандистському та управлінському.

Насамперед це — спосіб зовнішнього протиставлення, який дає змогу вибудувати чіткий поділ між «нами» і «ними». Захід у такій конструкції стає не просто чужим, а й морально зіпсованим, духовно розкладеним, небезпечним. Такий прийом дає змогу спрощувати складну світову картину і подавати її в зручному, контрольованому вигляді: свій — чужий, порядок — хаос, здоровий глузд — абсурд.

Кліше про «загнивання» працює і як перенесення уваги. Воно відвертає увагу від внутрішніх проблем, підміняючи порядок денний: якщо у «нас» криза, то у них — «колапс». Якщо в країні зростає цензура — то «дивіться, як у них забороняють свободу слова на користь «політкоректності». Такий спосіб дає змогу створити ілюзію, що «у нас не так уже й погано», а головне — що будь-які обмеження і труднощі обґрунтовані та тимчасові, тому що «ми на передовій боротьби зі світовим розкладанням».

Важлива й емоційна функція: термін «загниваючий» викликає огиду, гидливість, почуття моральної переваги. Це не просто констатація — це оцінка, подана як очевидна істина. Люди, які чують цю риторику, не тільки погоджуються з нею, а й відчувають, що належать до «здоровішої» культури, «чистішої» спільноти, не зараженої чужими ідеями.

Крім того, таке кліше — це інструмент мобілізації та виправдання репресій. Воно дає змогу виправдати ідеологічний контроль, цензуру, «закручування гайок». Адже якщо Захід справді загниває, то боротьба з його впливом — справа не тільки політична, а й екзистенційна. А боротьба вимагає жертв, обмежень, мобілізації. Так риторика перетворюється на зброю, спрямовану не тільки назовні, а й усередину — проти інакомислячих і незгодних, перетворюючи їх на «агентів Заходу».

І, нарешті, це — зручна риторична конструкція, перевірена десятиліттями. Термін «загниваючий Захід» легко відтворюється, впізнаваний, викликає очікувану реакцію. Він не потребує доказів — він спирається на накопичені образи, страхи й образи. А отже, він ідеальний для пропаганди, особливо в умовах, коли критичне мислення пригнічене, а альтернативні джерела інформації обмежені.

Таким чином, ідея про «загниваючий Захід» — це своєрідний поняттєвий код, що викликає певний образ світу і конкретну реакцію. Він створює відчуття моральної переваги, закриває простір для дискусії, виправдовує внутрішні обмеження і зміцнює лояльність до влади. Це мова, якою розмовляє система, що бажає зберегти контроль.

Матеріал опубліковано за підтримки Медіамережі