Військова стратегія чи інтерес Пригожина до родовищ солі: навіщо Росії Соледар

Українські військові утримували невелику частину Соледара аж до середини січня. Бої тривали на західних околицях міста. Водночас творець ПВК «Вагнер» Євген Пригожин заявив про захоплення Соледара ще 10 січня та випередив навіть російське Міноборони. Найманці «кухаря Путіна» буквально вгризлися в цей напрямок і з середини літа 2022 року намагаються просунутися на ділянці, яка, за словами експертів, не має стратегічного значення у військовому плані. Чи є приховані мотиви Євгена Пригожина і чи зможе Росія розробляти соляні родовища на Донеччині — читайте у статті «Новин Донбасу».

«Ні Соледар, ні Бахмут ні під який критерій у плані військової стратегії не потрапляють»

Бої в районі Бахмута та Соледара почалися в середині літа минулого року. Основним контингентом, який виконує завдання російської армії, спочатку були «вагнерівці». Відразу — виключно найманці. Потім Пригожин почав залучати на фронт ув’язнених. У середині грудня український Центр національного спротиву повідомляв, що у лавах «музикантів» воює 23 тисячі засуджених. Координатор стратегічних комунікацій у Раді національної безпеки США Джон Кірбі озвучував іншу цифру. За його словами, 40 тисяч або близько 80% бойовиків ПВК «Вагнер» можуть бути ув’язненими.

Своїми «героями» Пригожин публічно пишається та нібито відстоює їхні інтереси. Водночас людей він не шкодує. Поранених знову відправляють на фронт — на ділянки, де тривають найжорстокіші бої. За різними даними, втрати «вагнерівців» під Соледаром величезні. Бойовики буквально йшли по трупах своїх військових товаришів і ними ж прикривалися. Цю післяноворічну операцію Пригожин розвинув до масштабів чи не перемоги у всій війні. Він кілька разів звітував про повний контроль над Соледаром, робив фото зі своїми найманцями практично на передовій, спускався нібито до соляної шахти. Пригожину була потрібна перемога. Навіть передчасна.

Євген Пригожин та завербовані ув'язнені. Скріншот: Прес-служба Пригожина / Telegram

Судячи з мапи, російські війська практично дійшли до річки Новобахмутівка. Водночас трасу Сіверськ-Бахмут їм поки що перерізати не вдалося. Тоді який же стратегічний зміст у захопленні Соледара? «Вагнерівці» заявляють, що контроль над містом дасть їм можливість охопити Бахмут не лише з південного, а й із північного боку. Натомість, за словами українських експертів, особливого значення у військовому плані окупація Соледара не має.

«Стратегічними та важливими можна вважати мости через річку, транспортні розв'язки. Костянтинівка — стратегічний об'єкт, бо там розгалужена мережа залізниць. Ні Соледар, ні Бахмут під жодний критерій не потрапляють», — каже військовий аналітик Олексій Гетьман.

За словами експертів, єдине, що має значення біля Соледара та Бахмута, — це дороги.

«Якщо говорити про стратегічне значення та подальші напрямки — в районі Бахмута і на захід від Бахмута знаходиться фактично розвилка. Ідуть дороги одна на Костянтинівку, друга на Краматорськ, які, в принципі, можуть бути використані противником для подальшого розвитку наступу для виконання завдання "спецоперації" — повної окупації Донецької області», — вважає військово-політичний оглядач Ігор Левченко.

«Вагнерівців» цікавлять природні ресурси

Основною причиною, чому Євгену Пригожину потрібна саме ця частина Донецької області, вважають бізнес. Ще в 2019 році СNN опублікувало розслідування, де йшлося про те, що країни, де діють «вагнерівці», мають великі запаси природних ресурсів. Так, у Судані та Центральноафриканській республіці компанії, пов'язані з Пригожиним, отримали права на розвідку мінімум семи золотих та алмазних копалень. Після цього сотні місцевих жителів почали працювати на російського олігарха. У Сирії «вагнерівці» захопили нафтові родовища в обмін на відсоток від прибутку.

За даними видання Politico, за останній рік ПВК «Вагнер» розширила свою діяльність у Центральноафриканській республіці. Угруповання може збільшити прибуток до 1 мільярда доларів завдяки видобутку золота. Politico передбачає, що отримані від роботи копальні доходи можуть використовуватися для підтримки військових операцій в Україні.

Євген Пригожин. Скріншот: Прес-служба Пригожина / Telegram

На початку січня Reuters, посилаючись на чиновника з Білого дому, написало, що в Донецькій області Пригожин зацікавлений насамперед у тому, щоб взяти під свій контроль видобуток солі та гіпсу із шахт біля Бахмута. Про те, що Росія намагається отримати доступ саме до соляних шахт «Артемсолі», говорить і британська розвідка.

Сіль — головний трофей Росії

Бахмутський напрямок — справді ласий шматок для Євгена Пригожина. Родовища солі в Соледарі — практично невичерпні. Попри великий обсяг виробок, там розроблено трохи більше 5%. Нинішніх запасів вистачить більш ніж на 700 років. Крім того, соледарська сіль гарної якості. Вміст натрію та хлору в ній перевищує 98%, що дозволяє відвантажувати сіль без збагачення. Незважаючи на це, у грудні 2014 року Росспоживнагляд дійшов висновку, що продукція «Артемсолі» нібито не відповідає вимогам щодо вмісту різних домішок, йоду та органолептиці. Ввозити продукцію із Соледара до РФ заборонили, незважаючи на те, що її частка на ринку становила близько 25%.

«Звичайно був лише політичний підтекст. Вони то йодувати нас змушували, то технічна була дуже гарної якості. У нас сіль першого гатунку без збагачення. А зараз ми до вищої доводили методом сепарації», — сказали «Новинам Донбасу» у прес-службі ДП «Артемсіль».

З 1 листопада 2016 року Москва перестала імпортувати сіль із низки західних країн, які підтримали санкції проти РФ. Наразі на російські прилавки вона потрапляє з Білорусі та Казахстану. Тому соледарські шахти відкривають для окупантів райдужні перспективи, адже своєї солі Росія недостатньо. Для порівняння: підприємство «Артемсіль» у 2021 році виробило понад 1 мільйон тонн солі. Вся російська соляна промисловість — до 2,9 мільйона тонн. Прокремлівські пропагандисти ще у травні 2022 року з радісним передчуттям розповідали, що незабаром українська сіль повернеться до Росії. Причому про заборону Росспоживнагляду і нібито погану якість продукції вже забули.

Як розповіли у прес-службі ДП «Артемсіль», підприємство має спеціальний дозвіл на користування надрами. Ідеться не про всю площу Артемівського родовища кам'яної солі, а про 53,5 квадратних метрів.

Одна із шахт Соледара зовні пошкоджена бойовими діями. Скріншот: Пушилін Д.В. / Telegram

«Це тільки від детально розвіданих запасів — готових до промислового освоєння — 75%. А все Артемівське родовище ще більше. Просто запаси знаходяться глибше за 610 метрів. "Артемсіль" відпрацювала лише 11,03% від запасів, що стоять у неї на балансі, затверджених Державною комісією із запасів України, за всі 142 роки роботи», — пояснили в прес-службі підприємства.

У ДП «Артемсіль» не готові відповісти на запитання, чи Євген Пригожин зацікавлений у соледарській солі, але впевнені, що видобувати її до закінчення бойових дій буде неможливо.

«Питання щодо компенсації збитків, завданих РФ у зв'язку з її військовою агресією, слід розглядати комплексно, у розрізі міждержавних відносин та чинного правового поля після нашої перемоги. Реальних механізмів реалізації рішень міжнародних судів», — так прокоментували у прес-службі ймовірність подання позовів, якщо Пригожин чи інші російські компанії почнуть виробляти сіль у Соледарі.

На руку творцеві ПВК «Вагнер» може зіграти те, що попри знищення Соледара як населеного пункту соляні шахти залишилися цілими.

У «ДНР» упевнені: «Артемсіль» працюватиме

Другий цінний ресурс на околицях Бахмута — це гіпс. Іванградську копальню вважають унікальною. Загальна довжина виробок тут близько семи кілометрів. На початок активних бойових дій тут працював завод Knauf. Гіпсокартон із Бахмуту продавали по всій Україні. У травні підприємство потрапило під обстріл, але знову ж таки, як і у випадку з «Артемсоллю», руйнація адміністративних споруд навряд чи завадить окупантам розробляти природні ресурси.

У середовищі Z-патріотів вже відреагували на новини про бізнес-інтереси Пригожина на Донеччині, звичайно ж, назвавши їх інформаційним вкиданням. Нібито немає фактів, які б підтверджували ці заяви. Водночас, пропагандисти не заперечують, що «Артемсіль» — важливе підприємство, яке, як вони пишуть, «залишати на відкуп Україні було б безглуздо». За їхніми словами, Росії потрібна сіль, тож необхідно налагодити виробництво. Нібито за прикладом деяких підприємств Криму та «ДНР», воно перейде не до приватної, а до «республіканської» власності. Які саме підприємства пропагандисти мають на увазі — велике питання. За роки локальної війни промисловість Донбасу поступово вмирала. Заводи та шахти лише закривалися.

Територія підприємства «Артемсіль» після бойових дій. Скріншот: Пушилін Д.В. / Telegram

Водночас Денис Пушилін упевнений: «Артемсіль» працюватиме, адже підприємство — «економічно вигідне з усіх боків». До відновлення «Артемсолі» кремлівський ставленик готовий приступити після окупації Бахмута.

Щодо розвитку промисловості на захопленій частині Донецької області, то нещодавно «глава» «уряду ДНР» Віталій Хоценко заявив про поновлення розробок каоліну на родовищі Біла Балка біля Волновахи.

«Підприємство планує відновити експорт каоліну за межі Росії. Це дозволить нам розширити ринок збуту вітчизняної продукції та портфель договорів, який у 2022 році становив 700 мільйонів рублів, а також створити нові робочі місця», — сказав Хоценко.

Через кілька днів у мережі з'явилася інформація від місцевих жителів про те, що до місць розробок приїхала військова техніка: танки, БТР, САУ. На їхню думку, російські окупанти ховають її у виробках, мабуть, готуючись до наступу на цьому напрямі. Тому навряд чи варто сподіватися на кремлівське проксі в плані відродження промисловості. Ймовірно, це можливе лише у випадку, якщо в цьому буде зацікавлена Росія. Або конкретна людина, яка у Кремлі має величезну вагу і грає у війні одну з перших ролей.