У деокупованому Лимані за півроку до соцзахисту по допомогу звернулося близько 10 тисяч мешканців. У місті також залишається багато самотніх та хворих пенсіонерів. Про це йдеться у сюжеті «Новин Донбасу».
Тетяна живе у Лимані з 1989 року. Саме тоді вона переїхала до України із Росії. Тут її сім'я збудувала будинок, тут народився син Тетяни Рома. Йому було 29, коли він загинув у січні цього року в районі села Золотарівка Луганської області. Пішов на війну добровольцем.
«Він коли їхав на війну, вони мені три місяці не зізнавалися, що він воює. 15 січня, нам навіть не повідомили одразу. За тиждень практично ми дізналися», — згадує Тетяна.
Сама вона з Лимана не виїжджала ані після початку повномасштабного вторгнення, ані в місяці російської окупації. Тут пережила бойові дії. Незважаючи на те, що Тетяні важко ходити і в побуті їй допомагають соціальні працівники, Лиман вона залишати не хоче. Каже, що не може покинути рідну домівку.
«Я не розумію, як це можна було напасти на нас. Я не розумію цього. Чому так можна було нас не полюбити? Для мене українська мова рідна. Бо в мене один дідусь із Сумської області. Другий теж із України, він з-під Києва. Тобто для мене українська мова рідна», – пояснює Тетяна.
Лиман звільнили від російських військ 1 жовтня 2022 року. Місто було окуповане з травня. Про війну досі нагадують будинки з дірками у стінах, зруйновані дахи та вибиті вікна. Окупаційна армія пішла, але багато місцевих жителів, які виїхали, досі сюди не повернулися. Тому пенсіонери залишилися віч-на-віч зі своїми проблемами.
Серед таких і Тамара. Ще у сімдесятих роках вона переїхала сюди із Грузії. В Україні народилися та вже померли діти Тамари. Нині жінка взагалі не виходить із квартири. Раніше їй помагали подруги, але вони поїхали. Тому під час активних бойових дій і в ті місяці, коли місто було окуповане, Тамара практично виживала.
«Я стояла на балконі, просила перехожих та знайомих, щоби води принесли, і за це я платила. Щоб скупилися мені. Я всі бомбардування пролежала вдома. Я туди-сюди лягаю, я стояти не можу довго. Я прокинулася – у мене голова сива. Зір я втратила», - розповідає пенсіонерка.
Тамара згадує, як до неї приходили бойовики із угруповання «ДНР». Від допомоги окупантів жінка відмовилась.
«Коли зайшли росіяни і «днрівці» прийшли мене провідати, я ось такими сльозами плакала. Вони прийшли, принесли гуманітарку. Я, в очі дивлячись, їм говорю: можете мені в лоба стріляти. Я це заробила з вашого боку. Не потрібна мені ваша гуманітарка», — ділиться спогадами жінка.
Наразі соцпрацівники приносять Тамарі їжу, воду, ліки. Допомагають із прибиранням та приготуванням їжі. Підтримують морально.
Таких, як Тетяна та Тамара, у Лимані дуже багато. Пенсіонер Микола теж залишився сам. Померла його дружина, інших родичів нема. Йому також допомагають співробітниці з управління соцзахисту. Через бойові дії у квартирі Миколи були розбиті вікна. Їх змінили. Зараз чоловік каже, що нічого не потребує. Але його турбує, як грітися взимку. У Лимані досі немає централізованого опалення. Тому мешканці запасаються обігрівачами та дровами. До повномасштабної війни таких проблем тут не було.
«Тоді було чудово. Як у раю жили, нормально жили. Все було добре, все нормально. Чудово. А зараз порозбивали. Ви бачите, що діється, порозбивали всі», — зітхає Микола.
Місцеве управління соцзахисту допомагає не лише пенсіонерам. На прийомі у соцпрацівників завжди багато людей. За останні півроку тут отримали понад 10 тисяч звернень.
«За коштами люди звертаються, потреба у коштах. Також за будівельними матеріалами. Полагодити після обстрілів: у когось вікна, у кого дах пошкодили», — пояснює виконувач обов'язків начальника управління соціального захисту населення Лиманської міськради Олена Яцюк.
Допомагають мешканцям Лиману та міжнародні організації. Наприклад, облаштували дві соціальні пральні. Запис на прання вже триває на кінець листопада.
Нагадаємо, за минулу добу на Донеччині постраждала низка населених пунктів. У Торецьку пошкоджено житлові будинки, Авдіївка зазнала ракетних ударів.