Центри для біженців у Польщі. Що з ними буде, якщо війна затягнеться?

Півтора роки тому, 24 лютого, мільйони українців, рятуючись від війни, взяли з собою найнеобхідніше і поїхали в невідомість. Багато біженців, у тому числі Олена разом із дочкою, онуком та своєю тіткою, досі перебувають у місцях компактного проживання. Разом із ними у хостелі у Варшаві мешкає близько двохсот українців. У цьому репортажі «Новини Донбасу» розкажуть про людей, які виїхали до Польщі та жили або й досі живуть у колективних центрах. А також спробуємо розібратися, чи існують альтернативи таким місцям компактного проживання та як загалом українським біженцям знайти житло у Польщі.



«Як ми там живемо? Нині сніданки, обіди — це все забезпечують поляки. Я не скажу, що це п'ятизірковий готель, але там непогано. Самі там прибираємо, самі створюємо умови, щоби можна було жити. У нас кімната досить велика. У нас чотири людини. Розрахована на більшу кількість, але зараз люди переїхали. Є кімнати, де ніхто не живе», — розповідає біженка з України Олена Кушніренко.

Вдома в Україні Олена займалася творчістю — робила ляльок у національному стилі. Вже в Польщі також захопилася петриківським розписом.

«У мене стало потроху виходити. Я хотіла навчитися петриківського розпису. Я просто люблю все українське. Українські сюжети, все, що пов'язане з Україною. Колись я хотіла зробити виставку ляльок в українському одязі», — каже жінка.

За рік війни польський кордон перетнули 11 мільйонів українців. Близько 87% із них — жінки та діти. Багато хто з них повернувся в Україну, багато хто поїхав далі до ЄС. Проте саме Польща залишається країною, яка прийняла сотні тисяч біженців та стала для них притулком. Наразі там проживає більше мільйона українців. Тільки у Варшаві понад сто тисяч українців. Для них намагаються створити комфортні умови.

Біженка з України Олена Кушнеренко. Фото: Новини Донбасу

«Хочу звернутися до українців, які зараз перебувають у такій ситуації, що їм потрібна допомога. Якщо вони приїдуть до Польщі, то їм справді допоможуть низка організацій і польських, і міжнародних. Тут можна звернутися до того самого "Українського дому", прийти до консультантів і вони допоможуть і з житлом, і з пошуком роботи. Також можна звернутися за медичною допомогою. Юридична допомога — також можна отримати підтримку в "Українському домі"», — ділиться досвідом біженка Олена Кушніренко.

Як з'явилися центри колективного проживання

На початку війни багатьох українців брали у польські сім'ї, але зараз цей ресурс практично вичерпаний. Тих, кому нікуди йти, селили та селять у центрах колективного проживання. Андрій Дещиця, який на момент початку війни продовжував виконувати функції посла України у Польщі, згадує, що у перші тижні березня через ці тимчасові притулки пройшли десятки тисяч українців. Центри стали швидкою та ефективною відповіддю на виклик, з яким зіткнулася Польща. У них українці могли отямитися і зрозуміти, куди вони хочуть їхати далі.

«З'явилася дуже термінова потреба забезпечити житлом українців, які прибувають до Польщі. Це була велика кількість наших громадян, які втекли від воєнних дій, війни. Їм потрібно було знайти якесь безпечне місце, перш за все, як я вже сказав, багатьох забирали додому. Вони мали друзів чи родичів, які їх забирали додому. Багато поляків забирали до себе додому, але хто не мав таких можливостей, їм потрібно було тимчасово десь зупинитися. І сама ідея була як би це зробити все ж таки тимчасовим притулком», — згадує колишній посол України в Польщі Андрій Дещиця.

Посол України у Польщі (2014–2022 рр.) Андрій Дещиця. Фото: Новини Донбасу

Центри створювали органи місцевого самоврядування, громадські організації, благодійні фонди та бізнес. Там біженців забезпечують дахом над головою та харчуванням. На території найбільших центрів відкрито школи, дитячі садки, мовні курси та медичні пункти. Як зазначили у прес-службі посольства України в Польщі, ця ініціатива стала демонстрацією солідарності між країнами та показником дружніх стосунків.

Хостел, де мешкає Олена — досить комфортний. Там є окремі кімнати, місце де грають діти. Таких центрів релокації багато. Один із найбільших знаходиться у Варшаві на вулиці Модлінській. Його розгорнув після початку війни польський бізнесмен Збігнєв Богуш. Тут брали всіх, хто шукав притулку. Люди безоплатно отримували дах, їжу, одяг та предмети гігієни. На початку літа в центрі на Модлінській все ще мешкало близько тисячі українців. Незважаючи на те, що максимум на перебування — 120 днів, деякі біженці там набагато довше. Багато хто з них спить на розкладачках разом з дітьми та домашніми тваринами поряд зі своїми речами. Зі зручностей у центрі є душові, пральня, їдальня, медпункт, ігрова для дітей.

Центр на Модлінській став другим притулком Олександра — біженця з Харківської області. Разом із мамою та сестрою він прожив там досить довго.

«Ось там я прожив понад рік. За умовами, чесно, там досить непогано, бо там мешкає багато людей. Спочатку там мешкало понад 1500 осіб. Потім, звісно, кількість зменшувалася. Люди виїжджали додому, приїжджали. Було по-різному», — згадує біженець із України Олександр Савченко.

Найбільший пункт допомоги біженцям в Європі

Найбільший європейський пункт допомоги біженцям «Птак Варшава Експо» знаходиться в Надажині — за 20 кілометрів від столиці Польщі. У перші місяці війни через нього пройшло понад 50 тисяч українців. У цьому центрі немає дедлайнів на проживання, можна залишатися на необмежений термін, умови приблизно такі самі, як на Модлінській. Для багатьох українців і цей тимчасовий притулок також став постійним. Наразі, як розповіли у прес-службі Мазовецького воєводства, у виставковому центрі «Птак Варшава Експо» мешкає 371 українець. Їх забезпечують триразовим харчуванням та медичною допомогою. Сюди допускають усіх біженців, які перетнули кордон після 24 лютого 2022 року.

У звіті, опублікованому польським Нацбанком, зазначається, що біженці з України досить швидко інтегруються. Число працюючих станом на осінь 2022 року становило 65%, що дозволило більшості з них покращити умови свого перебування та орендувати житло. Проте близько 20% українців на той момент, як і раніше, продовжували жити в колективних центрах. Взимку кількість біженців, які прибули до Польщі після 24 лютого 2022 року, становила вже 82%. Навесні агентство ООН у справах біженів з'ясувало, що через півтора роки війни 62% українців орендували житло в Польщі самостійно, 13% жили в колективних центрах, 11% — у сім'ях, які приймають.

«Багато хто залишився в цих центрах і пізніше, тому що це, звичайно, залежить від умов, в яких вони проживають, залежить від потреб цих людей, залежить від їхніх можливостей. І подекуди це вже така людська, напевно, натура, що люди просто звикають до того, що вони живуть у таких умовах і вони не шукають чогось іншого, бо вони насправді мають забезпечене житло, мають необхідні умови для проживання», — вважає колишній український посол у Польщі Андрій Дещиця.

Місць компактного проживання стає менше

З початку війни українцям допомагає Фундація «Польський міграційний форум». Організація надає психологічні, юридичні, інформаційні послуги. Є тут і програма екстреної житлової підтримки, якою останніми місяцями скористалися кілька сотень людей. У фундації кажуть: місця компактного проживання в Польщі ще є, але їх дедалі менше.

«Такі місця колективного проживання змінювалися з часом. Тому що спочатку їх створювало чимало різних організацій та органів місцевого самоврядування. Ми могли направляти людей до центрів, керованих, наприклад, містом чи воєводою, або навіть різні приватні компанії організовували такі центри. На даний момент таких місць дедалі менше, тому у нас дедалі менше можливостей направити когось у таке житло. Дедалі більше людей змушені шукати житло самостійно», — розповідає президентка «Польського міграційного форуму» Агнешка Косович.

Президентка «Польського міграційного форуму» Агнешка Косович. Фото: Новини Донбасу

У січні 2023 року в Польщі ухвалили поправки до закону про допомогу українцям, які втекли від війни, та змінили правила їх перебування у центрах колективного розміщення. Мова про готелі, гуртожитки, пансіонати та табори, які отримують державну компенсацію за те, що надають біженцям місце та забезпечують їх харчуванням. З 1 лютого для українців, які перебувають у центрах колективного розміщення понад 120 днів, проживання стало частково платним. Ця сума відрізняється залежно від того, де живе біженець, але вона не повинна перевищувати 40 злотих на добу. Це приблизно 370 гривень за нинішнім курсом. А з 1 травня запровадили ще одну норму. Українці, які живуть у центрах понад 180 днів, мають покривати 75% видатків, але не більше 60 злотих на день. Олена Кушніренко впевнена: тим, хто вже знайшов роботу, стало вигідніше винаймати житло.

«Я так розумію, це люди, які працюють і заробляють гроші більше, ніж прожитковий мінімум або той самий прожитковий мінімум. Цей центр, де ми живемо, призначений для людей з дітьми, пенсіонерів, інвалідів, людей, котрі потребують матеріальної допомоги», — коментує біженка з України.

Метою рішення про платне перебування українців у центрах назвали стимулювання біженців до професійної активності. Крім того, місця колективного проживання коштують досить дорого. Наприклад, Newsweek писав, що на центр на Модлінській щомісяця потрібно близько 250 тисяч доларів. Субсидія польського уряду складала 80 тисяч. У прес-службі Мазовецького воєводства наголошують: частково платним став і центр у Надажині. Через 120 днів з моменту першого в'їзду на територію Польщі проживання та харчування надають українцям, хто отримав особистий номер — песель — і може частково оплачувати витрати на свій утримання. При цьому є ті, хто й надалі може претендувати на безкоштовне проживання.

Хто живе у центрах для біженців

Насамперед йдеться про вразливі категорії, до яких належить і Олена Кушніренко. Вони, як і раніше, можуть жити і харчуватися в центрах безкоштовно. До таких належить і Олександр, який має проблеми зі здоров'ям. Нині він із сім'єю живе у хостелі.

«Цілком влаштовують усі умови. Годують, все також. Є де поспати, принаймні», — каже він.

За даними польського міністерства внутрішніх справ, таких 85% від загальної кількості біженців, які перебувають у місцях колективного розміщення. Загалом станом на кінець квітня в них проживало близько 70 тисяч українців.

«Це інваліди та їхні опікуни. Це пенсіонери. Тут варто уточнити, що жінки — це жінки після 60 років та чоловіки після 65 років. Це вагітні жінки чи жінки, які виховують дитину до 12 місяців життя. Відповідно, діти теж звільняються від цих сплат. Це офіційний опікун, під опікою якого більше трьох дітей», — пояснює координаторка житлового відділу Фонду «Український дім» Катерина Питлик.

Координаторка житлового відділу Фонду «Український дім» Катерина Питлик. Фото: Новини Донбасу

Тут важливими є два моменти. Інвалідність людини має бути підтверджена довідкою, виданою у Польщі. А щодо опікунів, які дбають про трьох і більше дітей, то від оплати звільняються лише ті сім'ї, які виїхали до Польщі в неповному складі — тільки з матір'ю чи тільки з батьком. Тобто тепер у колективних центрах здебільшого живуть ті, хто через вік, здоров'я, наявність маленьких дітей просто не може працювати.

«Отже, ми бачимо, що ті люди, які живуть у такому житлі, перебувають у важчому становищі. Це не просто різноманітне населення, якому легко переїхати. Ми бачимо, що в цих центрах залишилися люди, які справді потребують підтримки і їм буде складно стати самостійними», — заявила президентка «Польського міграційного форуму» Агнешка Косович.

Які є виплати на житло

У фонді «Український дім» упевнені: тих, хто мешкає в колективних центрах, все одно багато. І ця проблема стоїть досить гостро, адже місця, задумані як тимчасові та безкоштовні, не можуть існувати дуже довго.

«Вже чимало соціологічних досліджень, чи є ризик бездомності серед українських біженців. Чи ризик бездомності серед українських біженців. Коли рано чи пізно закриються ці осередки, не знаю, коли це станеться, але є ймовірність, що це станеться, що буде з цими малозабезпеченими, вразливими категоріями, я не знаю. Це буде дуже гостре питання. Я можу сказати, що ми намагатимемося їм допомогти, але це знову-таки залежатиме від наших коштів. Чи будуть у нас польські сім'ї, які будуть готові безкоштовно прийняти цих людей знову-таки не за програмою 40+», — розповіла координаторка житлового відділу Фонду «Український дім» Катерина Питлик.

Програма 40+, про яку згадує Катерина, наразі діє до 24 серпня цього року. У її рамках біженці, які щойно прибули до Польщі, можуть жити тут чотири місяці безкоштовно, але гроші одержують не вони. Кожна польська сім'я чи юридична особа може подати заявку на грант від уряду, сума якого становить 40 злотих на день за одного громадянина України. Тобто гроші видають полякам, щоб біженці жили та харчувалися у них безкоштовно. У Варшаві за програмою 40+ разом із дітьми та своєю мамою жила майстер перманентного макіяжу Єлизавета з Миколаєва. В Україні у неї була своя велика студія.

«Ми всі кинули після влучання уламків ракет у наш дах і поїхали до Польщі. Ми виїжджали, не маючи грошей взагалі. Зараз у нас все гаразд, все чудово. Півтора роки тому ми потрапили у тяжку фінансову ситуацію. Дійшло до того, що ми підбирали зі смітника кавомашину, сушарку для білизни, кросівки для мами, футболки, одяг, іграшки та багато різної техніки», — згадує біженка з України Єлизавета Автенюк.

Тепер у Польщі Єлизавета знову працює за фахом, але все довелося розпочати з нуля. Майже через рік українка відкрила салон краси вже у Варшаві. Нині має досить багато клієнтів, 80% яких — польські жінки.

Біженка з України Єлизавета Автенюк. Фото: Новини Донбасу

«На перші виплати, які нам дало ООН, ми зняли маленький кабінет, зробили своїми руками ремонт частково. І я почала працювати, потихеньку, з одного клієнта на тиждень починаючи й надалі розвивалася. Дійшла до того, що в мене дуже багато клієнтів. З'явилося багато учнів. Я зрозуміла через 9 місяців, що мені потрібно розширюватись», — розповіла біженка з України Єлизавета Автенюк.

Для Єлизавети дія програми закінчилася, вона тепер винаймає квартиру власним коштом. А ось пенсіонерка Надія Бороденко з Житомирської області досі перебуває у хостелі за 70 кілометрів від Варшави саме за програмою 40+.

«Умови, я б сказала, чудові. Добре жити там. Ми не платимо, безкоштовне проживання. Спершу давали ще й обіди. Наразі обіди знялися чомусь, не знаю. Ми можемо поїсти, кухня є. Все обладнано добре. У мене окрема кімната взагалі», — розповіла біженка з України Надія Бороденко.

Найближчим часом, доки триває війна, Надія не планує повертатися до України.

«Може, я поїду до іншої країни, спробую. А чому ні? Новий досвід», — міркує жінка.

За час війни фонд «Український дім» поселив близько 13 тисяч осіб, у тому числі за програмою 40+. Зараз багато біженців вже готові самостійно орендувати житло, але через мовний бар'єр їм складно домовитися про це. Тож «Український дім» допомагає консультаційно.

«Багато хто просто хоче поговорити, вилити свій біль, поговорити, що дуже складно з житлом, що вони втомилися переїжджати. Таких також дуже багато. Я знаю, наприклад, ми маємо такі сім'ї, які від початку, від березня-квітня 2022 року, як вони вперше приїхали до Польщі, шукали в різних неурядових організаціях допомогу з безкоштовним житлом. І рік-півтора живуть у безплатному житлі, це може бути так, що людина переїжджає кожні три місяці-півроку. Це складно. Я сама уявляю, що це справді складно», — каже координаторка житлового відділу Фонду «Український дім» Катерина Питлик.

Квартиру знайти важко 

Проблема, за словами Катерини, у тому, що польський ринок нерухомості є досить дорогим і житла небагато. Безкоштовні варіанти здебільшого залишилися у невеликих населених пунктах, але українці хочуть жити нехай у хостелах та пансіонатах, але у великих містах.

«Дуже-дуже багато біженців осіли тут, бо тут є робота, є якийсь культурний розвиток, українська спільнота. Є різниця, жити у маленькому селі, де ти, по суті, одна родина українська. І різниця, коли ти можеш прийти до такого простору, як "Український дім", прийти на якусь культурну подію, прийти з кимось поговорити. Це дуже важливо, і люди хочуть жити у великих містах. А ми, на жаль, не завжди можемо допомогти людям у таких ситуаціях», — зазначає координаторка житлового відділу Фонду «Український дім» Катерина Питлик.

У фундації «Польський міграційний форум» кажуть біженці не можуть зняти житло і в результаті повертаються в Україну, де, як і раніше, небезпечно.

«У Польщі просто не вистачає квартир, і навіть для польських громадян до війни в Україні було важко знайти квартиру. Ці квартири, база квартир була невеликою, а квартири вже були досить дорогими. За останні півтора роки ціни, наприклад, у Варшаві зросли вдвічі, тож на даний момент вартість оренди 2-кімнатної квартири у Варшаві справді може становити понад 3000-4000 злотих на місяць. А це буквально вдвічі більше, ніж варто було до війни», — розповідає президентка «Польського міграційного форуму» Агнешка Косович.

А тієї ж програми 40+ можуть скористатися не всі. Наприклад, Олена, яка виїхала з чоловіком та трьома дітьми з Харкова.

«Довелося пережити такі складні емоції. Запам'ятаю на все життя, не дай Боже, щоб ще раз таке довелося пережити. Дуже важко було. Ми тільки чули, вже бачили, як летить, як падає, літаки летять, вибухають. Поки що тут точно залишаємося. Далі буде видно», — каже жінка.

Вже у Польщі у родини народилася четверта дитина. Весь цей час вони живуть у знайомих. Біженці намагалися подати заявку на програму 40+, але виявилося, що це неможливо, якщо сім'я, хай і багатодітна, приїхала до повного складу.

«Так вийшло, що в останній день, коли малечі був рік і місяць — це був останній день, коли ми могли податися на цю програму, і ми спробували так випадково, просто в останні години. Коли п'ятеро людей чи ти сама, тоді маєш право. Коли з чоловіком, то цілком нуль. Було б 50%, було б трохи справедливіше», — розповіла Олена.

Біженка з України Олена. Фото: Новини Донбасу

Наразі сім'я отримує підтримку за програмою 500+. По 500 злотих на місяць на кожну дитину. Підробляє й чоловік Олени. Представники громадських організацій впевнені: українці справді швидко інтегруються, але їх доходів часто все одно не вистачає, щоби забезпечити себе необхідним житлом. Президентка «Польського форуму міграційного» наголошує: загалом політика держави спрямована на підтримку самостійності біженців. Тому центрів колективного проживання меншає. Проте ті, хто не має іншого виходу, продовжують у них жити. Держава та міжнародні організації це розуміють і намагаються підтримувати цих українців.

«На мій погляд, таких спроб підтримки або таких ресурсів, щоб допомогти людям переїхати, все ж таки надто мало. І ще я бачу, що очікування на те, що люди з'їдуть, часто не пов'язане з наданням можливостей, бо найчастіше цих можливостей просто немає», — ділиться президентка «Польського міграційного форуму» Агнешка Косович.

Питань більше, ніж відповідей

Андрій Дещиця наголошує: центри функціонують досі, бо ще приймають українців, які виїжджають до Польщі. При цьому від початку планувалося, що ці притулки створюються ненадовго.

«Ми не планували, що це буде на дуже довгу перспективу. Це основна ідея, принаймні, коли обговорювали, про створення таких центрів, була потреба у наданні тимчасового такого притулку, захисту, можливості перебувати достатньо у безпечних умовах, де є всі необхідні речі, умови для того, щоб мешкати», — розповідає колишній посол України в Польщі.

За словами Андрія Дещиці, коли центри створювалися, українська сторона вела постійний діалог із польським урядом, щоб рішення, які стосувалися біженців та їхніх прав, обговорювалися обома сторонами. Наразі цей діалог триває. Працівники посольства та консульств регулярно приїжджають до місць колективного проживання. Нещодавно посольство України у Польщі відвідало центр на Модлінській. Біженцям надають актуальну інформацію щодо змін у законодавстві, наприклад, у сфері пенсійного забезпечення. Українців консультують з приводу їхнього перебування у Польщі. Також посольство, як заявили у прес-службі, виступає об'єднуючою ланкою між колективними центрами та міжнародними організаціями та допомогло налагодити співпрацю одного з місць компактного проживання з Червоним хрестом.

Посольство та консульства на постійній основі проводять моніторинг та оцінку роботи рецепційних центрів в Республіці Польща, що допомагає виявити потреби та дослідити ефективність їх діяльності.

У посольстві вважають, що на сьогодні українців, які шукають допомоги в таких центрах, все менше.

«Це означає, що багатьом українцям вдалося вирішити свої основні питання (насамперед знайти роботу та житло) завдяки підтримці та допомозі, наданій центрами, а також завдяки співпраці з урядом Польщі та міжнародними структурами», — заявили в дипвідомстві.

Посольство України в Польщі відвідує центри колективного проживання, наприклад, на Модлінській, але чи бере участь у діалозі щодо їхнього майбутнього? «Новини Донбасу» надіслали запити до міністерства закордонних справ та до посольства України у Польщі, але відповіді так і не отримали.

Водночас представники громадських організацій наголошують: з огляду на ситуацію з нерухомістю українці, які приїжджають до Польщі, можуть розраховувати на те, що дах над головою у них буде, але якийсь час їм, можливо, доведеться жити у колективних центрах. Принаймні, доки ці центри існують.

Матеріал створений за підтримки Media Lifeline Ukraine.