Попаданці. Як і куди виходять на волю політичні в'язні «ДНР» після багаторічного ув'язнення

На окупованих територіях зненацька почали звільняти в'язнів режиму «ДНР» — звісно, не всіх і не скрізь, але не помітити цей процес неможливо. Зокрема, багато героїв журналістських матеріалів 2018-2020 років вийшли з камер попереднього ув'язнення. Потому, як дали під тортурами свідчення про «розпалювання міжнаціональної ворожнечі» у своєму твіттері або на сторінці у фейсбуку, або про «сприяння тероризму», ці люди по 5-6 років чекали в СІЗО «суду» та подальшого обміну. Але саме судове засідання (вірніше, його відсутність) стало вирішальним фактором у долі більшості ув'язнених: ті «політичні», хто дочекався суду, так і продовжують сидіти, а от ті, до кого «руки не дійшли», потроху з кінця 2022 року стали виходити на волю. «Спектр» поговорив з колишніми «політичними» в'язнями про те, як влаштована система тортур та покарань та як їм вдалося звільнитися.

Довідка «Спектра»

До війни в Донецькій області було 20 колоній і 3 СІЗО. До листопада 2014 року на окупованій третині області лишилося 13 колоній та одне СІЗО №5 міста Донецька — разом із більшою частіною рядового персоналу та 10 000 засуджених іменем України ув'язнених та слідчо-арештованих.

З березня 2015 року у «ДНР» запрацювали власні «суди», які керувалися старим КПК УРСР. Колонії почали поповнюватись «політичними» в'язнями — тобто лояльними до своєї країни громадянами України. «Політичних» судили за «шпигунство» та підготовку до нього, «тероризм» та сприяння йому, «зраду батьківщини». Найпоширеніша стаття – «розпалювання міжнаціональної ворожнечі», за якою йшли всілякі «твіттеряни», тобто засуджені за публікації у соціальних мережах та необережні висловлювання.

Спочатку «політичних» пропускали через тортурні «підвали», потім виникла велика система місць ув'язнення «МДБ ДНР»: концтабір із назвою «Ізоляція», підвали самої будівлі «МДБ» на бульварі Шевченка, звідки після отримання необхідних свідчень в'язнів переводили до барака камерного типу колонії № 97 та СІЗО № 5. Після судів «політичні» чоловіки потрапляли до окремого барака 32-ї колонії міста Макіївка, а жінки — до колонії міста Сніжне.

Слідство щодо «політичних» могло тривати як місяцями, так і роками, але на обмін їх віддавали лише після рішень місцевих «судів», тож слідчі намагалися застосовувати, крім тортур, набагато потужніший чинник тиску — надію на визволення. Однак на початку 2020 року обміни припинилися, а люди у колоніях та СІЗО залишилися. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну замість режиму «ДНР» прийшло російське законодавство, яке радикально змінило картину світу на окупованих територіях — у тому числі й у системі виконання покарань.

Катування на вулиці Світлого шляху

До листопада 2014 року «ДНР» та її російські куратори взяли під повний контроль установи виконання покарань. На окупованій території Донецької області діяли 13 виправних колоній та СІЗО № 5 міста Донецька. У цих колоніях й досі зберігся здебільшого весь свій низовий персонал — охоронці та інспектори, люди своєрідного тюремного загартування та філософії. Цей персонал проводить своє життя практично в тих самих приміщеннях, що й ув'язнені, де загальний простір диктує загальні для всіх правила співіснування (у тому числі й низовій корупції), де ніхто не перевищує міри і намагається не псувати життя одне одного.

На противагу цій «старій» системі в Донецьку виникла й «нова»: підвали будівлі «МДБ» на проспекті Тараса Шевченка та концтабір «Ізоляція» на вулиці Світлого Шляху (у приміщенні колишнього арткластера, створеного на території старого радянського заводу). Там новонабрані слідчі та охоронці «ламали» людей, піддавали тортурам, витонченому насильству, слідчі вибивали та диктували свідчення. Втім, як зазначають самі «політичні», ситуація з тортурами в «ДНР» постійно змінюється: «Ізоляцію» нові покоління цивільних заручників навіть почали називати «Ізольдою» — після того, як табір на вулиці Світлого шляху перетворився на нове СІЗО ФСБ, там немає неконтрольованого насильства та катів типу горезвісного екскоменданта на прізвисько «Палич».

Один із цехів «Ізоляції», коли вона ще була арткластером. Фото: IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives

Іноді після місяців утримання в «Ізоляції» тих, хто вижив, переводили до «звичайних» місць позбавлення волі. Вони теж відрізнялися: до суду «слідчо-арештованих», «політичних» утримували в СІЗО, потім жінки їхали до колонії у Сніжне, чоловікыв переводили до окремого барака 32-ї колонії у Макіївці, де всі чекали на бажаний обмін та звільнення. Обмін у ті роки був головною рушійною силою слідства «ДНР» — практично всі, хто вижив, розповідали «Спектру», що слідчі казали їм: «що швидше ти все підпишеш і справу передадуть до суду, т швидше станеться обмін і вийдеш ти у свою Україну».

Терміни у 10 чи 15 років, які давав суд «ДНР», видавались смішними — ніхто не вірив у таке тривале життя самопроголошеної республіки, а от обміни тоді траплялися доволі часто. Проте у 32-й колонії в «обмінному» бараку досі перебувають понад 50 в'язнів: останній великий обмін цивільних між Україною та Росією відбувся у грудні 2019 року. Відтоді все безнадійно затихло.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну різко змінило долю підслідних та й самих «правоохоронців». Після 5 жовтня 2022 року, коли на «нових територіях» запровадили російське законодавство, до місцевих так званих прокуратур, МДБ, судів, в'язниць та колоній надійшли інші практики, керівництво та порядки.

По-перше, люди, заарештовані п'ять-шість років тому за проукраїнські настрої, новому керівництву стали просто нецікавими — у їхніх зліплених під тортурами визнаннях важко розібратися, адже новоствореним органам потрібно було готувати їх уже до російського судочинства.

По-друге, після короткого аудиту багато заслужених у «ДНР» «слідчих», «суддів» чи «оперативників МДБ», набраних із раніше засуджених за кримінальні злочини, просто втратили свою роботу.

— Настрої в цій системі дуже похмурі, — розповідає «Спектру» джерело у правоохоронній системі «ДНР», яке з міркувань безпеки побажало залишитися анонімним. — Справа в тому, що з приходом сюди Росії жодного переведення [службовців у нові структури] не сталося: «суди», «Генеральну прокуратуру ДНР», «МДБ ДНР» просто закрили. Місцеві кадри влаштовувалися у нові органи як вперше, а зараз, ще й після всіх відсівів, на керівні посади постійно заходять молоді фахівці з «великої Росії».

Джерело «Спектру» стверджує, що в «судах», «МДБ», «Генеральній прокуратурі ДНР» після зміни вивісок відсіялося 30-40% старих кадрів. Те саме джерело стверджує, що єдина служба, що не постраждала від цієї «реформи», — колонії та СІЗО. У цих структурах традиційно невелика зарплата та хронічний недобір кадрів. «На "зонах" людям просто змінили форму та шеврони!» — пояснювали Спектру практично всі колишні в'язні, з якими вдалося поговорити.

Що ще нового? У колоніях стали тримати українських військовополонених — окрім сумнозвісної зони в Оленівці, сотні полонених переправлені до 32-ї колонії в Макіївці. Також на сотні йде лік і нових заарештованих цивільних.

Колишня ВК для українських військовополонених в Оленівці одразу після вибуху влітку 2022 року / Wikimedia

— Нині «свіжих» цивільних полонених приблизно 600: триста в колонії № 8 у місті Кіровське та ще триста у Горлівці, на Калінінській зоні. Це все люди, які десь працювали при Україні, колись служили, і на них вказали тут пальцем, — розповіло «Спектру» джерело у правоохоронній системі «ДНР».

В умовах перевантаження колоній (і особливо слідчих ізоляторів) у Донецьку розпочався парадоксальний для цих місць процес звільнення «старих в'язнів» — переважно тих, кого раніше вважали «невдачливими», до кого у «судів ДНР» так і не дійшли руки за всі ці роки. Тепер ті «суди» розпущені разом із «Генеральною прокуратурою», а норми КПК «ДНР» зі смертною карою та майже «сталінською» безкарністю прокуратури замінили КПК РФ, згідно з яким, наприклад, неможливо в межах чинного законодавства тримати людину під слідством шість і більше років без дисциплінарних стягнень стосовно недбайливого слідчого. Не кажучи вже про те, що за законодавством РФ стаття про «розпалювання міжнаціональної ворожнечі» вперше передбачає лише адміністративну відповідальність, а за режиму «ДНР» сотні людей отримали за цим формулюванням тюремні терміни у десять років і більше.

«Чогось не вистачає»

До 2014 року у 97-й колонії міста Макіївка був барак для довічно ув'язнених із розміщенням у камерах. За «ДНР» цей барак перетворили на чергове СІЗО «молодої республіки»: тут тримали переважно «політичних», але були місця і для корупціонерів із числа «червоних» (тобто співробітників правоохоронних органів «ДНР») та деяких прихильників «Руської весни» зразка 2014 року — наприклад, у СІЗО довго сиділи член громадської палати «ДНР» та блогер Олександр Болотін, в.о. міністра промисловості торгівлі «ДНР» Олексій Грановський та багато інших посадовців.

Після того, як «старих в'язнів» почали випускати на волю, 97-ту колонію значно прорідили. «Із сотні людей шістдесят вийшло, у камерах залишилися переважно "червоні"», — пояснив один із співрозмовників «Спектру».

З-поміж шістдесяти звільнених «політичних» ми знайшли п'ятьох, з якими змогли поговорити. Ці люди провели у СІЗО «ДНР» від чотирьох до шести років у зачиненому приміщенні на 104 людини. Декого заарештували ще в 2017 році, можна сказати в іншій реальності — за кнопкових телефонів, українських паспортів і системи блокпостів, що чітко працює, на лінії зіткнення. Вони нагадують класичних «попаданців» з російської фантастики — людей, які зникли у страшній паралельній реальності і знову викинуті у звичний світ, але вже не у свій час.

— Я вийшов [з в'язниці] 23 жовтня 2023 року, йду і не розумію що відбувається: все місто тече, опалення вони включили і всі труби потекли, Донецьк зарослий якийсь, брудний, і чогось не вистачає — от паркан довкола заводу «Точмаш» зник — вкрали? — Розповідає про перші дні на волі Сергій Москаленко, науковець, який просидів у СІЗО «ДНР» рівно 6 років. — Руйнувань багато і, головне, у громадському транспорті, за кермом легкових автомобілів, мікроавтобусів скрізь жінки — мужиків взагалі немає, на зупинках також скрізь самі жінки! Я, щоб набратися вражень, спеціально перші дні просто ходив Донецьком — по-перше, чув багато кавказької мови, з'явилися буряти, і багато жінок от у цих хустках, хіджабах. По-друге, мені слідчий говорив, що без паспорта РФ я не зможу жити, нічого не зможу зробити, але виявилося, що це не зовсім так. На Головпоштамті будь-які документи ходять: телефонну картку хтось за українським паспортом купував, хтось за «воєнніком» якимось… Сусідка моя каже: «Сергію, а в тебе права є? Старенькі, українські? Нормально! Будеш мене на ринок возити, роботу тобі можу знайти — сторожем чергуватимеш на 600 рублів на день на СТО…» Ну, цього на їжу мені вистачило б…

Удар по будівлі «адміністрації голови ДНР» у Донецьку. Кадр із відео

До війни Сергій Москаленко закінчив аспірантуру Донецького політехнічного університету, писав дисертацію та очолював лабораторію у науково-дослідному інституті, а з 2016 року возив людей та продукти через лінію зіткнення. Заарештували його за «сприяння тероризму» та тримали без суду в концтаборі майже шість років. Зараз він як біженець перебуває в Німеччині.

На момент наших бесід не всі ще покинули території, які під контролем РФ, і про них ми змушені говорити з певною обережністю. Випускали їх від грудня 2022 року до лютого 2024 року. Когось випустили «через відсутність складу злочину», комусь запропонували угоду — визнати провину та отримати швидкий вирок, що дорівнює вже відбутому терміну. Когось звільнили, оскільки вже відсидів у СІЗО термін, який йому загрожував за інкримінованою статтею.

— У «ДНР» було змішане законодавство — начебто українське, але змішане з радянським КПК від 1961 року, а там йдеться про те, що слідчо-арештований може бути ув'язнений стільки, скільки передбачає санкція статті КК, за якою його звинувачують, — пояснює один з донецьких адвокатів, які працювали в «ДНР». — Чому свого часу Європа і зажадала від нас запровадити розумний термін в усьому. А так — катували людей! Казали: або ти зізнаєшся і підеш після суду до колонії або здохнеш у СІЗО…

«Мішок з голови не знімали»

Сергій Протасов залишиться в моїй пам'яті як дуже худорлявий, немов звитий із міцних тонких мотузок чоловік, який щохвилини затягується сигаретою. Ми зустрілися біля Київського інституту серця: у медичному центрі Протасов проходив реабілітацію після повернення на вільну українську землю.

У Сергії відчувалася суто тюремна звичка завжди порівнювати свої слова з навколишнім оточенням: спершу ми мовчки п'ємо каву в невеликій галасливій кав'ярні поруч із госпітальною будівлею, а потім, на прохання Сергія, йдемо говорити до моєї машини без чужих вух.

Освіти в нього немає, лише 11 класів школи, але до війни у Донецькій області Протасов зміг стати успішним фотографом — знімав школи та дитячі садки, робив батькам фотосесії улюблених дітей. Так він заробляв до кінця 2014 року, поки війна остаточно не зламала його бізнес.

Після цього Сергій почав займатися перевезеннями — возив людей через КПВВ «Майорськ»: з рідного Шахтарська Донецької області до Харкова й назад. Стартував о п'ятій ранку, їхав в один бік цілий день, набирав клієнтів через інтернет і жив на два міста, на дві території: на окупованій та вільній, підконтрольній Україні.

Сергій Протасов біля Інституту серця у Києві. Фото: Spektr. Press

— Себе намагався не перенапружувати, їхав одним днем в один кінець, у Харкові міг кілька днів потім пожити, місця в черзі на КПВВ спочатку купував, потім домовлявся з таксистами — приїжджав до 6-ї ранку, по дірках шниряв і протискався у першу десятку, — описує свою роботу Протасов. — Брати до машини намагався 4 пасажири, по 700 гривень з людини.

Заарештували його також як «перевоза» під час гри спецслужб. От як про це розповідає сам Протасов: у «МДБ ДНР» упіймали двох військовослужбовців «народної міліції ЛНР», які нібито мали скоїти вбивство місцевого «міністра податків і зборів» Олександра Тимофєєва з позивним «Ташкент» (замах справді відбувся, але Тимофєєв вижив). Із затриманими та українськими спецслужбами повели гру: «кілери» почали просити своїх кураторів вивезти їх на підконтрольну Україні територію. Водієм виявився Сергій.

— Мені зателефонували, як завжди, з України на телефон з реклами: «Катаєшся? Місця на 21 вересня з Шахтарська є? Скільки коштує?». Ну, я й поїхав. «Хлопнули» там мене цілою групою захоплення — поламали сильно всього!

В «Ізоляції» Сергій провів 10 місяців.

— У «МДБ» хотіли від мене, щоб я папірець підписав: що знав усе про «замовлення», що завдання отримав від співробітників СБУ, — розповідає Сергій. — Все, що могли, зі мною робили: і струмом били, і просто так... Хто бив — я не бачив: мішка з голови під час тортур не знімали. Здоров'я у мене вистачило на три місяці — папірець я підписав, і мене залишили у спокої. В «Ізоляції» я просто сидів, як усі, тільки потрапляв під загальну роздачу, коли [колишній комендант Донецького концтабору на прізвисько] «Палич» дивував — бив усіх… Ліпили мені спочатку «пособництво тероризму», потім «участь в угрупованні», потім знову «пособництво», а потім, наприкінці, змінили на статтю їхню 133-ту — це про те, що я не повідомив про злочин органам, за нею рік сидіти треба чи адміністративка. От у зв'язку з тим, що термін давності за 133-ю закінчився, вони припинили кримінальне переслідування, і вийшов я того ж дня — 30 грудня 2022 року. Я просив якусь довідку, папір про звільнення для перетину кордону, але мій слідчий, Анатолій Лозінський, сказав: «Нічого ми тобі не дамо, ніхто за все це відповідати не хоче!»

Кадр зі «спецрепортажу» каналу Росія-24 про «українських диверсантів». Сергій Протасов розповідає про свою роль «водія» / Youtube

З 21 вересня 2017 року по 30 грудня 2022 року Сергій Протасов в очікуванні суду провів в ув'язненні 5 років 3 місяці та 9 днів.

До речі, слідчого у справі Сергія Протасова не  звільнили під час російської чистки, тож Лозинський вів цю справу з невеликою перервою у 2019 році до самого кінця, до звільнення.

— Він мені одразу сказав, на самому початку, мовляв, потрапив ти не в той час, не в те місце, я знаю, що ти не при справах, — розповідає про слідчого Лозинського Сергій Протасов. — За суттю, на моє місце, на це замовлення могли викликати будь-кого, хоч з «радіо таксі», і вже він теж «попав» би. Мене ж не попереджали, що можлива якась небезпека, треба вивезти людей, не говорячи вже про «терористів». Я їхав відкрито, безпосередньо, через всі офіційні блокпости, проходив контроль паспортний і таке інше…

Сергій цікавий ще й своїм досвідом життя у «ДНР» без російського паспорта — сміючись, він каже, що взагалі не хотів його отримувати. Життя без російського паспорта в «ДНР» вкрай неспокійне: тебе перевіряють на кожному блокпосту, до «іноземця» може причепитися будь-який патруль. Окремий страх — виїзд за межі «ДНР», перетин будь-якого кордону пов'язаний із ризиком потрапити під новий арешт та посадку…

— Дуже заважають жити з українським паспортом, скрізь тиснуть, — пояснює Протасов. — Але якби я почав отримувати той паспорт РФ, одразу мої документи почали б перевіряти, і я знову потрапив би у поле зору ФСБ. Вони мені що говорили, коли випускали? «Вийшов — їдь у свою Україну!».

Після звільнення Сергій знайшов собі квартиру в Єнакієвому, платив за оренду 5 тисяч рублів — небагато за місцевими розцінками. Ще допомагав із ремонтом будинку власниці квартири, брав усілякі «шабашки». Потім знайшов через знайомих роботу на пекарні. Сергій кілька разів сказав: «важка праця не за моїм віком». Зміни по 14 годин, два дні через два, випічку можна брати додому, але поїсти на зміні можна лише поспіхом — вгамувати голод бутербродом.

— Тягати мішки з цукром, борошном усю зміну, а платять за це 1 500 за день, на місяць набігало 20 тисяч рублів — взагалі ні про що! Чисто «на поїсти»! Якби мама не допомагала… — маше рукою Сергій.

— У Донецьку про вбитих не багато говорять, — продовжує він. — Власниця моєї квартири, наприклад. У неї рік тому чоловік загинув на війні — помер після тяжкого поранення у шпиталі, забрали на мобілізацію із заводу, усю зміну його шух-шух — і забрали. А тепер син пішов на контракт, воювати: обговорюється це так, ніби він працює на заводі, на зміну ходить. І таких [людей, які легко обговорюють війну і смерть] багато, може, в їжу їм що підмішують? — похмуро жартує Сергій. — Ставлення просте: уб'ють – так уб'ють. Їх пачками там кладуть. Тільки й чути навкруги: «брат загинув», «кум загинув», «сват загинув», а далі — крапка, жодного обговорення, мовчки! Ніби [людина] до санаторію поїхала чи на заробітки і не повернулася. Я там [у Донецьку] рік пробув, і це все реально напружує, наче всі навколо трохи «того», — крутить пальцем біля скроні Протасов.

— Мене зрештою сусід по камері «Ізоляції» вмовив виїжджати, Хальдун. Якби не він, я досі не наважився б! Він мене місяць умовляв, доки сам під підпискою про невиїзд був. Казав, що п'ять-шість осіб тільки за моєю справою випустили з «97-ї», і всі вони в Україну повернулися доволі благополучно. Ну, і головне – щоб удвох їхати, якщо раптом що — залишиться свідок. Я ж виходив із того, що якщо в Росії мене десь «прикриють», то вже ніхто мене не знайде, жодних обмінів очікувати там не доводиться. Там одразу — «фініта ля комедія» буде…

Хальдун Харахшех — громадянин Йорданії. Закінчив курс Донецького медичного університету у Краматорську та проходив спеціалізацію як лікар-уролог. Хальдун одружився з українкою, восени 2017 року їхав з Краматорська до Харцизька, до дружини, через лінію блокпостів і був заарештований як «іноземний шпигун», якого доволі швидко в офіційній пресі «ДНР» назвали «кілером». І нібито Хальдун-«кілер» мав убити головного на той момент пропагандиста «народної міліції» полковника Едуарда Басуріна. Після того Басурін, зрозуміло, вижив: його звільнили зі служби в 2022 році, одразу після повномасштабного вторгнення Росії, одного з перших з багатьох місцевих героїв «Руської весни».

Сьогодні у розмові з кореспондентом «Спектру», Хальдун називає своє звинувачення «словами, які нічого не означали». Проте лікар-йорданець просидів у концтаборі «Ізоляція» та бараку камерного типу 97-ї колонії трохи менше шести років. Він вийшов на волю наприкінці 2023-го з доволі рідкісним формулюванням: «за відсутністю складу злочину». «Ви чули, щоб терористи у когось перепрошували? Навіть на словах? — реагує на запитання «Спектру» про обставини звільнення Хальдун Харахшех. Його спочатку випустили під підписку про невиїзд — ні про які вибачення, а тим більше компенсації колишнім в'язням у жодному відомому «Спектру» випадку не йшлося.

Громадянин Йорданії та колишній ув'язнений «ДНР» Хальдун Харахшех. Селфі з архіву героя матеріалу / Spektr. Press

Саме Хальдун умовив їхати на підконтрольну Україні територію свого співкамерника Протасова. Але Сергія через гуманітарний коридор на Сумщину пропустили, а йорданця ні — російським прикордонникам здалося мало його простроченого йорданського паспорта та свідоцтва про шлюб із українською громадянкою, щоб визнати його зв'язок з Україною. Хальдун поїхав до Москви, звернувся до рідного посольства та вже там зміг отримати актуальні документи. Після цього його не випускали прикордонники аеропорту «Шереметьєво»: не розуміли, яким чином цей дивний громадянин Йорданії потрапив до Росії?

Зрештою Хальдун Харахшех за допомоги посольства отримав транзитну візу в міграційній службі РФ і вирвався на батьківщину на початку квітня 2024 року. Тепер на нього чекає нова епопея: отримання української візи. Він хоче закінчити свою медичну освіту.

«Андерсен відпочиває!»

З колишнім шахтарем Ігорем Міхєєвим ми зустрічаємось у кав'ярні на київській станції метро «Золоті ворота». Знакове місце: поряд комплекс будівель центрального офісу СБУ. Міхєєв не приховує, що зустрічався з людьми з цієї служби, допомагав скласти списки в'язнів, які досі сидять у катівнях на окупованих територіях. Може ще будуть обміни, може, можна чимось допомогти?

Він знає, що я спілкувався з Сергієм Протасовим. Міхєєв відсидів з ним понад рік в одній камері. Сиділи не самі, а разом із відомим пропагандистом «ДНР» Романом Манекіним.

Політолог Манекін в окупованому Донецьку –  особистість по-своєму легендарна. Уродженець Макіївки, закінчив МДУ, робив кар'єру в Москві, але у 2014 році вирішив виконати «місію білої людини» — навчити місцевих «аборигенів» правильно будувати «російську весну» на українському Донбасі. Місцеві колаборанти, як виявилося, самобутніх вчителів з Росії любили не дуже. І взагалі не любили надто розумних конкурентів із претензіями на керівні посади — жодного місця в адміністрації «ДНР» Манекіну не знайшлося. Він сприйняв це зі зрозумілою образою, часто й густо критикував місцевих висуванців, давав безліч коментарів про сотні громадян Росії, які перебувають у підвалах «ДНР», поки в когось не урвався терпець: у 2017 році Манекіна затримали та сильно побили. Додому він повернувся після публічного коментаря на його захист особисто від Марії Захарової — живим, але зі зламаною ногою. Потім був ще один арешт і короткий термін, але соціальні мережі Манекіна продовжували працювати. І нарешті у грудні 2020 року Роман Манекін зник остаточно — влітку 2021 року закритий суд «ДНР» присудив йому 2,5 роки позбавлення волі за так і неназвані гріхи.

— Він погано сидів: погано мився, погано прався, погано ходив у туалет! — коротко формулює тюремну біографію Манекіна Ігор Міхєєв. Набагато більше спогадів у Міхєєва збереглося про іншого його сусіда по камері, з «червоних» (так звати в ув'язненні колишніх співробітників усіляких силових органів «ДНР»).

— Йому багато передавали — він мене і годував, і поїв й одягав. Дякую йому за це і особливо дякую за те, що він мене просто змушував жити та писати, — розповідає Міхєєв. — Казав: «Сідай і пиши скарги до всіх інстанцій!» — там немає жодних правил і норм закону, зі справою ти можеш ознайомлюватися роками, хоча в РФ на це законом відведено 30 діб. Нас же запрошували на знайомство зі справою раз на рік! Вперше, пам'ятаю, слідчий приїхав у «97-му» сам, дав мені ручку і каже: «Розписуйся! Том такий, сторінки такі — ознайомлений! » — а потім іншу ручку дає, щоби різними кольорами записи були. Це було у 2020 році, він сподівався на швидкий обмін! Типу підписав і все: далі суд та обмін!

Ігор Міхєєв. Фотографії Spektr. Press

Потім у Міхєєва змінився слідчий, і на черговому побаченні Ігорю дали почитати його справу, перші сторінки.

— Андерсен відпочиває! Така нісенітниця, така брехня! — сміється Міхєєв. — Трохи згодомвже слідчі СК РФ читали справу і були шоковані: як із цим, так погано зліпленим, можна було стільки перебувати в ув'язненні? Відповідно до справи, ми не мали навіть спроби «терористичного акту»! Ми мали «підготовку»…

Міхєєв — міцний, небагатослівний чоловік пенсійного віку з власною думкою та твердим внутрішнім стрижнем. Про своє звинувачення відповідає коротко: «Там вибивають все!» Він роками спостерігав наслідки тортур коменданта Палича в «Ізоляції».

— Палич нас усіх 2017 року знав і тому міг 2019 року кинути нам у камеру новеньких після допиту. Пам'ятаю хлопця, Сергієм його звали: кинули голого в камеру, то в мене хоч труси були ще одні, випрасувані — віддав. Звали цього Сергія потім «Кукурудзою», на ньому живого місця не було, щодня «Тапік» (ТА-57, польовий телефонний апарат з індукційною котушкою, що використовувався для тортур — Ред.) та електрошокер, щодня забирали та повертали, забирали і повертали… — буденно розповідає Михєєв.

— Коли МДБ там [у «ДНР»] закрили, у ФСБ ознайомилися з моєю справою і відмовилися її брати до себе. Мене в результаті з обвинувачених перевели до свідків, потиснули руку і випустили. Я просив: «Дайте документ якийсь, що я тут сидів», а мені відповідають: «Це до МДБ, а його зараз немає!». І все! — Пояснює «Спектру» Міхєєв. — Мені видали документи про 4 роки, які я провів у 97-й колонії, але 26 місяців в «Ізоляції» просто зникли [з документів] безвісти.

Ігор Міхєєв провів у концтаборі «Ізоляція» найдовше з відомих нам на сьогодні в'язнів. Сам він вважає, що перенести жахи ув'язнення йому допомогла віра (з 1993 року Міхєєв відвідує церкву Свідків Єгови, яку в Росії 2017 року визнали екстремістською організацією, попри рішення Європейського Суду). До речі, Ігор Міхєєв — єдиний з відомих «Спектру» в'язнів, чия родина витримала випробування розлукою та неволею. Більшість дружин не дочекалася своїх чоловіків, які сидять у в'язницях — дехто заочно розлучився або знайшов собі нову пару, а дехто навіть встиг подати на аліменти. Міхєєву усього цього, на щастя, вдалося уникнути. Одразу після нашої зустрічі він вирушив забирати онучок зі школи.

Повернутися до життя з багаторічної паралельної реальності, з неволі — це величезна робота. Але, як можна помітити, політичні в'язні «ДНР» з нею непогано справляються.

Матеріал створений за підтримки «Медіамережі»