Втрачені найбільші заводи. Як виживає українська металургія під час війни

21 липня в Україні — День металурга. На сході країни ця галузь на одному рівні із вугільною. До повномасштабного вторгнення вона була навіть перспективніша, але 24 лютого 2022 року все змінилося. Металургійна промисловість втратила левову частку потужностей. Заводи-гіганти зруйновані та окуповані. Лінія фронту підбирається все ближче до Покровська, де поки що працюють шахти з коксівним вугіллям, необхідним для металургії. Які перспективи у галузі зараз і які основні ризики читайте у статті «Новини Донбасу».

2022 був тяжким, але галузь змогла адаптуватися

Згідно зі звітом Світового банку, опублікованим у січні цього року, металургія — галузь, яка найбільше постраждала внаслідок воєнних дій. 40% потужностей втрачено після руйнування та окупації заводів імені Ілліча та «Азовсталь» у Маріуполі навесні 2022 року. В результаті виробництво металу, за даними Світового банку, скоротилося приблизно на 60%. Знищення Авдіївського коксохімічного заводу ще більше підірвало галузь. Якщо подивитися на діаграму, опубліковану Центром економічної стратегії, видно, як сильно впала металургія після повномасштабного вторгнення. Наприклад, за підсумками лютого 2022 року свинцю та сталі в Україні отримали понад 1,5 млн тонн. Прокату — 1,2 млн. Через місяць ці показники впали у шість разів.

Металургійне виробництво зросло у першому півріччі 2024 року. Інфографіка: Центр економічної стратегії

«2022 був дуже тяжким також і тому, що перервалася традиційна логістична система. Я маю на увазі порти. Тільки після того, як Україна з вересня 2023 року відкрила свій Чорноморський логістичний маршрут, ситуація почала більш менш налагоджуватися», — каже керівник Центру політичного аналізу Володимир Головко.

Справді, після того, як був розблокований Чорноморський коридор, експорт гірничо-металургійної продукції вдалося відновити.

«Сектор залишається базовим для економіки України. У 2023 році його частка у ВВП становила 5,7%. До війни внесок у ВВП України становив 10,3%. Очікується, що у 2024 році металургійний сектор стане підтримкою української економіки після відкриття Чорноморських портів. Металургійний сектор залишиться ключовим для економіки на майбутнє, оскільки він формує основу повоєнного відновлення та переходу до "зеленої" економіки», — наголошується у дослідженні GMK Center.

Металургійна галузь — базова й у військово-промисловому комплексі. Розуміє це і країна-агресор, тож ці підприємства армія РФ намагається зруйнувати так само, як і енергетичні.

«Азовсталь» в окупованому Маріуполі. Фото: соцмережі

Попри війну виробництво зростає

Та попри складнощі галузь показала високу адаптивність. Усі підприємства на підконтрольній Києву території працюють. Сприяють цьому багато чинників.

«Скажімо так, зовнішньоекономічна політика просування української продукції та відкриття ринків. Мається на увазі торгівля, у тому числі металопродукцією з Європою, Великою Британією, покращення умов доступу на американський ринок, Канадою. Це подвійний рух українського бізнесу та української держави», — коментує Володимир Головко.

Зараз Україна входить до 20 країн-виробників сталі — у перші шість місяців 2024 року обсяги зросли на 37%, хоча до довоєнних показників ще далеко. Та й навряд чи це можливо доти, доки, по-перше, міста окуповані. По-друге, факт звільнення не дорівнює вирішенню всіх проблем. Наприклад, у компанії «Метінвест» неодноразово говорили, що заводи «Азовсталь» та імені Ілліча у Маріуполі відновлювати за минулими технологіями, коли Україна йде до «зеленої» металургії, немає сенсу. Щодо Авдіївського коксохіму, то там ситуація ще складніша. Батареї необхідно перебудовувати наново, практично з нуля. Раніше про те, що відновити це підприємство неможливо, говорив гендиректор «Метінвесту» Юрій Риженков.

Прохідна Авдіївського коксохімзаводу, травень 2022 року. Фото: Муса Магомедов / Telegram

Саме компанія «Метінвест» найбільше постраждала через дії Росії. Наприклад, після окупації заводів у Маріуполі виробництво свинцю поменшало на 36%, а сталі на 31%. Частково це вдалося компенсувати збільшенням обсягів заводу «Каметсталь». Також на 25% у 2023 році знизилося виробництво коксу. На це вплинуло на той момент не лише захоплення «Азовсталі», а й зупинка виробництва в Авдіївці. Водночас підприємства на підконтрольних Києву територіях продовжують працювати і демонструють хороші результати. Як зазначають у «Метінвесті», на Інгулецькому та Північному гірничозбагачувальних комбінатах зріс видобуток руди. А на «Запоріжсталі» почали виробляти гарячекатаний прокат, який раніше виготовляли на заводі імені Ілліча. Тобто компанія намагається переорієнтуватися.

Продовжують працювати металургійні підприємства не тільки компанії «Метінвест». Насамперед мова про Запоріжжя та Кривий Ріг. Це «АрселорМіттал» (колишній завод «Криворіжсталь»), де виготовляють кокс та металопродукцію, а також Криворізький залізорудний комбінат. На «АрселорМіттал» за останній рік виробництво залізорудного концентрату зросло на 52%, коксу — на 50%, чавуну — на 27%, сталі — на 61%. У компанії наголошують, що цих результатів вдалося досягти, незважаючи на російські атаки та спричинені ними перебої з енергопостачанням.

Серед підприємств, що працюють, є компанії у Дніпропетровській області. Це, наприклад, Дніпровський металургійний завод, «Інтерпайп Сталь». А от із підприємствами у Нікополі ситуація гірша. Місто постійно обстрілює Росія, тому металургія там простоює.

Металургійний бізнес підтримує українську економіку як один із основних платників податків. За даними GMK Center, у 2023 році компанії галузі сплатили понад $1 млрд податків. Крім цього, частка інвестицій металургійних підприємств у різні проєкти минулого року становила $600 млн.

«Запоріжсталь». Фото: «Метінвест»

Чому Покровськ такий важливий для української металургії?

Попри те, що українській металургії в умовах війни не лише вдається триматися на плаву, а й частково нарощувати обсяги, загроз у галузі, як і раніше, чимало. Наприклад, дефіцит електроенергії робить весь цикл виробництва довшим і дорожчим. Бракує у металургії не лише цього, а й кадрів. За даними GMK Center, до війни сектор забезпечував роботою понад 560 тисяч людей. 2023 року порівняно з 2021-м це число скоротилося на 32%. І поки що цей процес триває, і йому сприяє, зокрема, мобілізація.

«Безумовно, Україна вимагає посилення Сил оборони та мобілізація має бути. Багато хто говорить про економічне бронювання, але воно досі не впроваджено. Це проблема. Найлегше ТЦК підійти до підприємства, стати на прохідній та взяти людей, скільки потрібно. Металургія починає працювати із меншою віддачею, сплачується менше податків. Відповідно це позначається і на Силах оборони. Тому це невідкладне питання, яке потребує вирішення», — коментує Володимир Головко.

Також для подальшого розвитку галузі, на думку аналітиків, потрібна покращена логістика. Адже Чорноморського логістичного маршруту недостатньо, щоби впоратися з обсягами продукції, яку можна вивозити.

«Працюють лише порти Одеси. Великий бізнес як металургійний, так і агробізнес наполягає, що потрібно розблокувати Миколаївський порт. Також з огляду на те, що ми орієнтовані на Європейський Союз, потрібне покращення, розширення пропускної спроможності на західних кордонах для сухопутної продукції», — каже Володимир Головко.

Але найголовніший ризик і проблема — це, звісно ж, бойові дії і бажання путінської армії просуватися далі. Наприклад, ще пів року тому Покровськ Донецької області був тиловим містом і розташовувався за 50 кілометрів від лінії фронту. Після окупації Авдіївки армія РФ почала рухатися далі на захід. Нині відстань від Покровська до передової скоротилася вдвічі. І російські військові не планують зупинятися.

Лінія фронту наближається до Покровська. Карта: DeepState

Це означає, що із населеного пункту виїжджають люди. Або ж гинуть з огляду на постійні обстріли окупантів. При цьому Покровськ є стратегічним містом для української металургії. Саме там досі працюють шахти, де добувають коксівне вугілля, необхідне для підприємств Запоріжжя та Кривого Рогу. Окупація міста означає, що потрібно буде шукати альтернативу цій сировині.

«Це дуже вдарить по економіці підприємств. В Україні зараз, з одного боку, зниження цін на металопродукцію. Це світовий тренд. З іншого боку, електроенергія дорожчає. Падає так звана маржинальність української продукції, тобто кошти, які підприємство реально заробляє. Якщо ми сюди додамо питання кадрового дефіциту, а ще якщо необхідно буде імпортувати вугілля, що коксується, за світовими цінами, це знову-таки б'є за маржинальністю. Вона ще знижується», — аналізує Володимир Головко.

Підприємства Покровської вугільної групи — важливий для української металургії виробник коксу. Фото: «Метінвест»

Тим не менш, і аналітики, і самі компанії намагаються дивитися в майбутнє позитивно і будують великі плани. Серед основних — перехід до «зеленої» металургії. Наприклад, у «Метінвесті» заявляли, що протягом 5-10 років після завершення війни планують провести масштабну трансформацію своїх українських активів — ГЗК, «Каметсталі» та «Запоріжсталі» — загальною вартістю близько $9 млрд. На думку гендиректора компанії Юрія Риженкова, Україна може стати одним зі світових лідерів «зеленої» металургії.

Окупанти говорять про розвиток, якого немає

Частина металургійних підприємств України опинилася в окупації ще 2014 року. Серед них Макіївський металургійний комбінат, Донецький та Єнакіївський металургійні заводи, Макіївський, Ясинівський та Горлівський коксохімічні заводи, «Донецьккокс», Харцизький трубний завод, Донецький металопрокатний завод. У нещодавній прямій лінії з Володимиром Путіним голова угруповання «ДНР» Денис Пушилін заявив, що саме металургія — це візитна картка Донбасу та пріоритетна галузь промисловості.

«На території ДНР здійснюють виробничу діяльність цілих 36 підприємств галузі. Це металургійні, коксохімічні, флюсодобувні підприємства. 50% підприємств галузі входять до основних джерел поповнення бюджету», — сказав Пушилін.

За його словами, працюють у галузі понад 18 тисяч людей. А за перше півріччя 2024 року нібито вироблено 737 тисяч тонн чавуну, сталі, прокату та коксу — доволі небагато, якщо порівнювати із нинішніми показниками українських компаній. І це не дивно, адже багато підприємств-гігантів за 10 років окупанти так і не змогли відкрити. Вони розграбовані та не працюють. Просто кремлівські проксі дуже люблять перебільшувати свої успіхи. Хоча за фактом, навіть якби заводи вдалося відкрити, захоплений Донбас не міг би стати металургійним Ельдорадо. Адже експортувати продукцію, крім регіонів РФ, нема куди.