Робота вчителів біля лінії фронту: як мешканка Краматорська повертає дітям навчання

Марина Стеблянко, вчителька англійської та французької мови з Краматорська, вже понад 15 років присвячує своє життя освіті. Вона вчила дітей у рідному місті, з початком повномасштабної війни поїхала до Франції, але за два роки біженства повернулася до України. І зараз, попри всі складнощі війни, продовжує навчати своїх школярів із Краматорська. Її історія — це приклад незламності та віри в те, що освіта може стати порятунком навіть у найтемніші часи.

Краматорчани в GoogleMeet: безпека та ефективність

Сьогодні Марина веде онлайн-уроки з Полтави, де оселилася після повернення з Франції. Працює з дітьми, які роз'їхалися по всій країні, зокрема й тими, хто залишився в зоні бойових дій, у рідному Краматорську. Дистанційка стала єдиним способом підтримувати навчальний процес та тримати клас разом.

«Якщо в дитини повітряна тривога, вона може від´єднатися і піти в більш безпечне місце, але у нас не пропадають уроки, ми не пропускаємо матеріал. Завдяки «catch up» ми можемо наздогнати те, що пропустили. Це дозволяє уникнути прогалин у знаннях, які здебільшого виникають через тривоги» — додає вона.

Марина Стеблянко. Фото з особистого архіву

Діти не хочуть переходити до інших шкіл, в містах, куди переселилися. Бо залишатися в рідному колективі дає відчуття стабільності, каже Марина.

«Вчитель той, який навчав, діти-однокласники, з якими вони дружать, з якими вони все одно переписуються. Наприклад, в мене після уроків дуже часто вони просяться не вимикати їх, і вони розмовляють», — додає вчителька.

Школа у Краматорську, де до повномасштабної війни викладала Марина

Освіта в умовах війни: проєкт, що дає можливості

Марина працює за проєктом «Надолуження освітніх втрат в середній школі на основі тьюторського підходу» громадської організації «Навчай для України». Він спрямований на те, щоби допомогти учням надолужити освітні втрати, що накопичуються через війну. Цей проєкт дозволяє вчителям використовувати додаткові матеріали до стандартної програми, адаптовані під онлайн-навчання, у позаурочний час. (Матеріали безкоштовні, стануть у пригоді всім вчителям середніх класів, доступні за посиланням, — ред.)

«Ці уроки розроблені так, щоби дітям було цікаво. Вони містять не лише теоретичний матеріал, а й інтерактивні завдання та ігрові елементи. Я можу взяти готовий матеріал і адаптувати його під потреби своїх учнів, що економить час і робить навчання ефективнішим,» — пояснює Марина.

Уроки у школі у Краматорську до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Фото з особистого архіву Марини

Особливий підхід до дітей

Марина працює з дітьми молодшої та середньої школи, всього це 4 класи молодшої, один п'ятий та один шостий класи. Завдяки онлайн-формату catch up Марина помітила, що діти стали більш відкритими.

«Вони не бояться ставити запитання чи робити помилки, бо знають, що їх не оцінюватимуть за це. Це допомагає долати страхи та бар'єри, а також робить навчання продуктивнішим», — ділиться вчителька.

Марина розповіла, що однією з найбільш зворушливих історій стало навчання хлопчика Павла разом із бабусею. «Його бабуся настільки зацікавилася, що сама долучилася до вивчення англійської. У нас таке сімейне навчання виходить. Вони сидять разом на моїх онлайн-уроках, і це неймовірно надихає,» — розповідає з посмішкою Марина.

Як війна змінила школярів

«Вони стали серйозними. Ти сидиш, перед тобою учні шостого класу, а в очах... (У Марини на очах сльози, - прим.ред.) Я не знаю, чи це добре чи погано, але так, вони стали серйозними. Немає в них такого дитинства, яке має бути. Тому ми намагаємося зробити щось, щоб вони відволіклися від цієї ситуації», — Марина додає, що заняття дають можливість дітям трохи змінити фокус на навчання, на спілкування, на позитивні емоції, на ігрову діяльність.

Вплинула війна і швидкість вивчення матеріалу. У стресі діти іноді запам'ятовують більше та швидше.

«У мене учень каже, у нас летить, летить, летить (мається на увазі ситуація обстрілу, - прим. ред). Він дуже класно володіє англійською мовою, і він так швидко сказав англійською, що діти не зрозуміли. І я йому кажу, в укриття, в укриття, і він відключається. Потім повертається за кілька хвилин. А нам прямо звук чути було», — згадуючи цю ситуацію у Марини на очах знову виступають сльози. Найстрашніше, що подібні історії стали буденними для дітей, які мешкають в Україні.

Вибір залишитися з дітьми

У Франції Марина легко могла б знайти роботу, адже викладає і французьку. До того ж, там немає тривог і ракет. Але попри нові можливості, вона вирішила повернутися в Україну і продовжити працювати зі своїми дітьми з Краматорська.

Марина у Франції на футбольному матчі. Фото з особистого архіву

«Бо я розумію, що діти – це майбутнє нашої країни. А я хочу, щоби наша країна була. Ми дуже креативні, дуже класні, дуже розумні люди. Мені хочеться, щоб наші діти мали змогу вчитися максимально», — каже вона.

Відповідаючи на питання про те, яким буде перший день після війни, і повернення в рідну школу в Краматорську Марина не стримує емоцій: «Ну, це точно будуть сльози, але від щастя. Дивно, але раніше діти не дуже хотіли ходити до школи. Я думаю, що діти, які зараз навчаються, дуже цього хочуть. Побачити своїх друзів, вчителів, бо важливий не лише зоровий контакт, не лише через екран, а й обіймашки — це також дуже важливо».

У найскладніші часи такі вчителі, як Марина Стеблянко, стають не лише провідниками у світі знань, а й джерелом підтримки та натхнення для дітей. Їхня робота - це внесок у майбутнє, яке відбувається тут і зараз навіть у найскладніших умовах.