Купання під обстрілами: Як живе прифронтовий Славкурорт ►

Пляжі солоних озер Слов'янська зараз незвично порожні. Раніше це була унікальна здравниця, тепер — прифронтовий курорт. Попри регулярні обстріли, місцеві жителі продовжують їздити купатися у цілющій воді. Докладніше про життя Славкурорта — у матеріалі «Новин Донбасу».

«У мирний час того року тут із Костянтинівки, із Дружківки, з Харкова були люди. Звідусіль. Просто винаймали житло, бо у багатьох проблеми зі здоров'ям. Тож приїжджали, оздоровлювалися. У нас же грязі які», — розповіла мешканка Слов'янська Раїса.

Славкурорт — одна із найстаріших здравниць України. Він заснований майже 200 років тому. Тут проходили лікування та реабілітацію люди з порушеннями опорно-рухового апарату. Після деокупації міста у 2014 році з трьох санаторіїв відновив роботу лише один. Але й той за кілька років закрився. Тепер оздоровлюватись сюди приїжджають самостійно, навіть попри бойові дії.

«У мене артроз нижньощелепного суглоба. Щелепа закриється — і не відкривається. Мені лікар сказав походити, сказав, де і що, як шукати. І два роки нормально. І ось плече. Потрібно ще знати, як та яка грязь», — поділилася мешканка Слов'янська Алла.

У прифронтовому Слов'янську обстріли не припиняються. Російські снаряди знищують будинки та інфраструктуру. Але навіть у такий час місцеві мешканці йдуть купатися у солоній воді озер курорту.

«Чудово. Просто чудово. Вчора була холодна вода, сьогодні чудова», — розповідає Раїса.

Жінка зазначає, що їздити страшно, але страшно й вдома.

Ще одна місцева мешканка Галина повідомила, що у мирне життя часто починала відвідувати Славкурорт з першого травня.

«Тільки починаються теплі дні, і я одразу на Славкурорті. Ще тут було дуже багато людей. Приїжджали люди з різних куточків нашої країни, навіть із-за кордону приїжджали. Говорили, що наш курорт славиться такими цінними грязями, лікувальними грязями», — пояснила вона.

Слов'янський курорт — це не лише пляжі, а й приватний сектор. До початку повномасштабної війни тут мешкало близько тисячі людей. Зараз більшість з них виїхали, залишилося близько 300.

«Будинки тремтіли, дах, як кажуть, все тремтіло, все сипалося. Було, звісно. Але куди подітися», — каже Віра Семенівна, яка мешкає у приватному будинку.

З її двору відкривається вид на руйнування. До того, як вийти на пенсію, мешканка Слов'янська працювала в одному із санаторіїв курорту. Її син загинув, чоловік помер після тривалої хвороби. Жінка залишилася сама, доглядає лежачу матір і тітку.

«Навіть консервацію робимо. І томатний сік, і все-все. Я навіть сьогодні закривала. Поливала. Коли світло дали — свердловина. А коли ні… Тягала воду, поливала. Ще з 2014 року це все у мене. Виїжджати нема куди, розумієте, куди поїдеш? Кому потрібна стара 98-річна... І друга теж ледь ходяча», — поділилася вона.

Поки що літо, жінка справляється з побутовими проблемами. Вже поступово готується до холодів: запасається дровами та сподівається на краще.

«Пенсію носять, гуманітарку дають. Головне, якби газ дали, це треба буде воду спускати, це складно дуже. А я одна. Проситиму когось», — розповіла «Новинам Донбасу» Віра Семенівна.

Попри регулярні обстріли, виїхати з прифронтового міста можуть далеко не всі. Деякі залишаються заручниками ситуації.

«У мене батьки тут. Вони живуть окремо, жоден виїжджати не збирається. Я морально не можу виїхати та їх залишити. Тим більше у мене тато — інвалід, тож ні. Обігрівачами запаслися. Але обігрівачі — мережі можуть не витримати. У нас є пічка в будинку. Дідусь запасається дровами, чистить сад», — повідомила Алла.

Поки що навколо Слов'янська відносне затишшя. Російські війська ведуть наступ за іншими напрямками — Бахмутським та Авдіївським. Два-три обстріли на тиждень тут уже сприймаються як рідкість. Жителі міста звикли до звуків артилерії, що працює, і намагаються продовжувати вести звичне життя.