Фермери та бізнес Донецької області продовжують працювати під обстрілами, втрачаючи людей, техніку та підтримку

На підконтрольній Україні Донецькій області все ще залишається близько 190 тис. осіб у тому числі 15 тис. дітей. Попри важкі умови, в регіоні функціонує виробництво, тримаються деякі види бізнесу і сільське господарство — деякі фермери навіть будують плани на весняну посівну. Детальніше про ситуацію із заробітком на прифронтових територіях, про настрої місцевих жителів та їхнє бачення соціальної та економічної підтримки — у матеріалі «Новин Донбасу».

Розвиток з почуттям тривоги

Одним з видів бізнесу в Слов'янську Донецької області, який продовжує приносити своїм власникам невеликий, але стабільний дохід, є виробництво і продаж кераміки. Як пояснив нашому виданню один з керамістів Тарас Сніжковський, справи на його підприємстві покращилися після того, як він почав приділяти більшу увагу роздрібним продажам через соцмережі. Також підприємцю вдалося налагодити контакти з гуртовиками з ближнього закордоння: Молдови, Румунії, Болгарії. Серед роздрібних покупців є чимало українських біженців у країнах Євросоюзу.

Кераміст зі Слов'янська Тарас Сніжковський. Скрин з інстаграм-сторінки

Невелике підприємство Тараса спеціалізується на виготовленні сувенірної, подарункової кераміки — ваз, цукерниць, статуеток, фруктовниць, хлібниць та ін. З плинністю кадрів проблем немає — багато працівників працюють по вісім - десять років і йти не планують. Сам Тарас каже, що зарплати на його підприємстві досить високі.

Разом з тим близькість фронту вносить в роботу серйозні корективи. Одна з проблем — часті відключення електроенергії, при тому, що всі «посудники» залежать від її стабільної подачі впродовж багатьох годин. Наприклад, піч повинна працювати протягом дев'яти годин, і якщо в цей час зникає електроенергія, відбудеться брак продукції. Позначаються на роботі і регулярні обстріли.

«Дах на своєму виробництві я ремонтував п'ять разів за останній рік, причому один раз дуже грунтовно. Біля мене була швейна фабрика, в яку прилетів КАБ і розніс там багато чого і ми також постраждали. Також біля мене був електромеханічний цех: в нього прилетіли "Шахеди", потім КАБи. В результаті рознесло мою підстанцію», — розповів Тарас.

Прямих влучень по цехах підприємства не було, але ось уламки прилітають регулярно. Так уламком авіабомби перебило трубу, при тому, що вибух трапився на відстані півтора кілометра.

Але найбільше підприємця турбує питання сировини для виробництва кераміки — біла глина. Її нестача буде гостро відчуватися вже найближчим часом, бо основний видобуток в Україні відбувається якраз в прифронтовій зоні між Дружківкою і Добропіллям. Глину можна імпортувати, але тоді підніметься і ціна продукції.

Що стосується підтримки бізнесу на прифронтових територіях з боку держави, то тут у Тараса думка двояка: програми підтримки є, але не завжди працюють. Чоловік зіткнувся з цим у питаннях релокації, про яку зараз серйозно замислюється. Виявилося, що грошей на допомогу бізнесу в переїзді за держпрограмою немає.

«Також я як ФОП зареєстрований в Донецькій області не плачу податки на землю, маю право не платити військовий збір і єдиний податок. Я їх плачу, але маю право цього не робити. У той же час за працевлаштованого працівника я все одно маю платити, при тому що мінімальна заробітна плата зростає, податки ростуть і в підсумку тримати працевлаштованого працівника сьогодні дуже дорого», — підсумував підприємець.

Гостра нестача кадрів

Складна ситуація склалася в сільському господарстві Донецької області. Максим Пластун — керівник сільськогосподарського фермерського господарства (СФГ) «Мрія» в Новодонецькій територіальній громаді (ТГ) Краматорського району, розповів «Новинам Донбасу», що з початку повномасштабної війни у них згоріло продукції на 10 тис. тон. Тому від прогнозів про плани на наступний сезон він поки утримується. Також обережний в оцінці своїх планів Іван Макаров — власник СФГ «Росток» що в селищі Олександрівка Краматорського району. Хоча підприємство не зазнало збитків через обстріли, починати підготовку до весняних робіт чоловік не поспішає. Також, каже, не поспішають пропонувати свою продукцію і компанії з агробізнесу.

«Раніше відразу після нового року починали дзвонити і пропонувати насіння, добрива, захист для рослин. Зараз же тихо, тому що люди розуміють, ніхто на це не буде зараз витрачати гроші», — розповів нашим журналістам фермер.

Розбита агротехніка на Донеччині.

Пшениця вирощена на Донеччині. Фото: "Новини Донбасу"

Фермерське господарство у нього невелике, і якщо ситуація буде сприятливою, зможе швидко включитися в роботу. Також за словами фермера великою трудністю в Донецькій області сьогодні є дефіцит людей.

«Зараз особливо нікому працювати: хто в армії, хто ховається або поїхав. Знайти людину навіть на тимчасову роботу практично неможливо так як людей майже немає», — підсумував Іван.

Про дефіцит кадрів і в першу чергу фахівців таких як механізатори, говорить Олександр Босий — директор ТОВ «Донбас» з села Мирна Долина Олександрівської громади Краматорського району. Через брак працівників підприємству довелося вдвічі скоротити оброблювану площу — з 600 до 300 га і віддати частину земель більшим агрокомпаніям, які могли надавати своїм механізаторам бронь від мобілізації. Складну ситуацію з кадрами підприємству допомагали вирішити сусідні дружні агрогосподарства, які після закінчення робіт на своїх ділянках — надавали техніку і людей. Олександр Босий і сам часто сідав за трактор.

Попри складну ситуацію з обстрілами (один зі складів ТОВ «Донбас» був зруйнований) підприємство не відмовляється від весняних робіт.

«Восени ми посіяли деяку площу озимої, так як люди мають паї і з ними потрібно розраховуватися. Є податки, які потрібно платити. Ми не можемо кинути землю, людей. Втім, будемо дивитися як буде розвиватися ситуація», — розповів «Новинам Донбасу» Олександр Босий.

Не в рівних умовах

Про те, що аграрії на прифронтових територіях мають претензії до рівня державної підтримки, ми раніше розповідали. Працівники сільського господарства вказують на нерегульованість ситуації з перевізниками, які «накручують» вартість на вивезення та ввезення продукції та добрив з прифронтового регіону. Також що стосується покупки паливно-мастильних матеріалів вартість яких для донецьких фермерів вище на 10 - 15%. Є питання і до діючих держпрограм. Є, наприклад, програма «1 тис. грн на 1 га засіяних угідь або багаторічних насаджень». Підтримка надається господарствам, що діють на територіях активних або можливих бойових дій, при цьому у фермерів не повинно бути судових справ та заборгованості до бюджету.

Олександр Босий підтримку по даній програмі не отримав. Фермер має заборгованість перед енергокомпанією в розмірі кілька сотень тисяч гривень. Стверджує, що надав підтримку в розміщенні бійців ЗСУ на своєму підприємстві і в результаті споживання електроенергії фермерського господарства збільшилося в рази. При цьому компенсацію аграрію ніхто не виплатив, а грошей на погашення боргу у підприємства не було. В Єдиному державному реєстрі судових рішень у справі №905/1449/23 зазначено, що ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» звернулося до суду з вимогою стягнути з ТОВ «Донбас» заборгованість майже в 300 тис. грн. за спожиту електроенергію з лютого по серпень 2023 р. І 13 лютого 2024 р. Господарський суд Донецької області прийняв рішення на користь енергокомпанії.

«У підсумку ми маємо борг. Згодом компанія ДТЕК домоглася арешту наших рахунків. І ми не могли ні в бюджет платити, ні борг погасити. В результаті ті люди, які не надавали допомогу, — у них все добре. Вони отримали по 1 тис. грн на ріллю, в той час як ми допомогли, але не отримали нічого. Виходить, нас двічі покарали», — зазначив Олександр Босий.

Він вважає, що державі було б вигідно надати фінансову підтримку аграріям попри невиконання ними частини умов, оскільки тоді підприємства могли б далі розвиватися і платити податки до бюджету, надавати робочі місця.

Низька оплата праці та тиск на трудові права

Не в рівних умовах знаходяться люди, від яких на прифронтових територіях залежить робота критично важливих сфер. Так, працівники установ та організацій, що фінансуються з держбюджету, які виконують завдання в зоні можливих бойових дій, отримують надбавки до 50% від посадового окладу. Водночас комунальні працівники часто таких фінансових стимулів позбавлені. Один із прикладів — КП «Комунальник» у селищі Райгородок що за 10 км на схід від Слов'янська і стільки ж від лінії фронту.

В результаті регулярних обстрілів в Райгородку, в якому з 3,1 тис. жителів сьогодні проживає близько 600 осіб, знесено багато будинків, розбита велика частина інфраструктури. Проте комунальні служби продовжують займатися питаннями водопостачання, водовідведення, доброустрою, вивезенням сміття. Директор КП «Комунальник» Олександр Ракитянський розповів нашим журналістам, що сьогодні на підприємстві разом з ним працює п'ятеро осіб (у вересні було 11). Попри важкі умови, працівники отримують дуже скромну зарплату без будь-яких надбавок і премій. На питання, що його тримає в селищі, керівник КП відповів — відповідальність за колектив та жителів.

Руйнування після чергового прильоту в Райгородці

«Ось я кину і поїду, а люди? Я не можу просто так їх залишити. У нас і так не вистачає трактористів та інших працівників, а тому мені доводиться самому працювати разом з усіма. Виживаємо, по іншому не скажеш», — розповів Олександр Ракитянський.

Ситуація з низьким рівнем оплати праці комунальних працівників на прифронтових територіях не поодинока, з подібним часто стикаються соцпрацівники, медики первинної ланки. Якщо ж дивитися в цілому на українське трудове законодавство, то з початком повномасштабної війни були прийняті закони, які суттєво урізали права працівників, а права роботодавців, навпаки, розширили. Прийняті в 2022 році закони 2136-IX та 2352-IX наділили роботодавців правом за власною ініціативою припиняти дію трудового договору, в деяких випадках не нести відповідальність за несвоєчасну оплату праці, змінювати оплату в бік погіршення не попереджаючи про це за два місяці як це було раніше.

З ухваленням закону 2620-IX, 1 січня 2023 року було ліквідовано Фонд соціального страхування. Підсумком нового законодавства на першому етапі стало істотне скорочення підтримки травмованих працівників багато з яких отримали першу групу інвалідності працюючи на виробництвах і підприємствах вуглевидобутку. І тільки завдяки самоорганізації самих працівників з інвалідністю, які впродовж багатьох місяців писали запити і домагалися зустрічей з представниками Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України, через півтора року таки вдалося добитися відновлення істотної частини колишньої допомоги. При цьому боротьба людей не закінчена.

Керівник Незалежної профспілки гірників Донбасу Микола Волинко вважає, що Україні необхідні сильні профспілкові рухи подібно до того, що є в Євросоюзі. Тільки в цьому випадку, вважає він, вдасться відстоювати права людей праці.

«Якщо налагодиться нормальна робота профспілок і в підсумку буде нормальний діалог: влада — роботодавець — профспілки, тоді в нашій країні буде розвиток», — розповів він «Новинам Донбасу».

Люди, які у важких умовах на прифронтових територіях продовжують ремонтувати, створювати і підтримувати — мають право розраховувати на гідну державну допомогу. На жаль, в даному питанні часто можна спостерігати безсистемний підхід: підтримка надається не всім і не в повному обсязі. Також викликають питання зміни в трудовому законодавстві та соцзахисті населення, що явно не задовольняє потреби багатьох громадян і навіть діє на шкоду. Хіба такими повинні бути підходи коли мова йде про консолідацію суспільства, і майбутній розвиток країни?