«Донбас втратив свою ідентичність як шахтарський регіон». Що відбувається з вугільною галуззю під час війни

Імідж Донбасу, як виключно шахтарського регіону, відходить у минуле. Російська армія підбирається до ще одного кластера працюючих вугільних підприємств, що означає їхню зупинку та консервацію. Довга історія розвитку шахтної промисловості як основної на Донеччині, ймовірно, наближається до свого фіналу. Відродити гірничу справу після звільнення територій українською армією практично неможливо, та й не потрібно, вважають екологи. У якому стані зараз шахти на підконтрольних Києву і на окупованих територіях, що на них чекає в майбутньому — читайте у статті «Новин Донбасу».

Через російську агресію в Донецькій області зможуть працювати менше 10 шахт

Покровський та торецький напрямки зараз найпріоритетніші для окупаційної армії. Росія повільно, але просувається тут, штурмуючи Новогродівку та практично захопивши Нью-Йорк. Торецьк, Покровськ та околиці — епіцентри шахтної промисловості на Донбасі. Але у Мирнограді шахти вже не працюють. Фронт наблизився максимально. Вугільні підприємства під постійними обстрілами, адміністративні будівлі через систематичні удари Росії перетворилися на руїни. Виведено з ладу шахти «Селідоввугілля». Днями голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець повідомив про зупинку шахти «1-3 Новогродівська».

«Адміністрація шахти ухвалила рішення відключити її від електропостачання. Зупинено вентилятор головного провітрювання та агрегати центрального водовідливу. Зараз шахта затоплюється і загазовується», — написав Волинець з посиланням на голову первинної профспілкової організації підприємства Сергія Павлова.

21 серпня у телеграм-каналах з'явилася інформація, що «1-3 Новогродівська» горить. Вже закривається шахта і в Гірнику, хоч зараз місто знаходиться приблизно за 10 кілометрів від лінії фронту. Тобто негативні новини, що стосуються вугільної промисловості на Донеччині, публікуються практично щодня.

На Донеччині залишається все менше працюючих шахт. Фото: Новини Донбасу

На початку минулого року Донецька обласна військова адміністрація опублікувала перелік вугледобувних підприємств, які на той момент ще працювали на підконтрольних територіях. Їх було 22. З цієї кількості віднімаємо шахти у Вугледарі, які вже закриті, ті підприємства, які припинили роботу нещодавно — це Мирноград, Торецьк, Новогродівка, і які у потенційній небезпеці — Покровськ, Гірник, Українськ. Залишається менше 10 шахт. Вони знаходяться в Добропіллі та околицях — по суті, теж не дуже далеко від нинішньої лінії фронту — приблизно за 30 кілометрів. Частина цих шахт у державній власності, є також підприємство компанії ДТЕК — шахта Білозерська. В останні роки тут було проведено модернізацію. Вугілля продовжують видобувати для потреб теплової генерації — сировина надходить на електростанції для вироблення електроенергії. Поки що одна із найгостріших проблем на цій шахті — це кадровий голод. Через мобілізацію на війну та евакуацію чоловіків на підприємстві стало не вистачати. Тому заміняють їх жінки. Працюють кранівницями, машиністками, а також освоюють й інші професії, які вважалися чоловічими. Загалом на цій шахті працює понад двісті жінок, приблизно 50 із них — під землею.

Після війни шахтарські міста доведеться трансформувати

Чи можна назвати шахти в Торецьку, Мирнограді, Селидовому та околицях незамінними? Загалом, ні. ДП «Мирноградвугілля», ДП «Торецьквугілля» та ДП «Селідоввугілля» об'єднують 14 підприємств. Дискусія про їхню збитковість йде давно. Наприклад, ще 2019 року у звіті Рахункової палати наголошувалося, що «Мирноградвугілля» і «Селидіввугілля» занепадають, а заборгованості із зарплати тут досить великі. На цих шахтах видобувають переважно енергетичне вугілля. Вироблення такої ж корисної копалини є у Добропіллі, а також на заході країни. Тобто, без вугілля Україна не залишиться, просто видобувати його буде менше. Але важливим є ще й те, що шахти на Донеччині — містоутворюючі підприємства, де задіяно левову частку місцевих жителів. Наприклад, раніше кожен десятий мешканець Мирнограда працював на одній із трьох місцевих шахт. Зрозуміло, що під час бойових дій частина людей евакуюється, підприємства закриваються, але колись війна закінчиться і міста почнуть відбудовувати. Чи можливо відновити шахти? Експерти впевнені, що це є недоцільним. Так, у Центрі екологічних ініціатив «Екодія» вважають, що Донбас вже втратив свою ідентичність як шахтарський регіон, де робота гірників зводилася до культу.

«Потрібно враховувати ситуацію, в якій будуть громади на момент завершення війни. Ми зараз бачимо, як постраждав Вугледар. Фактично, міста вже немає і невідомо, що буде з іншими громадами. Справді, є і руйнування, і затоплення шахт. Але ми працюємо над тим, щоб сформувати хоч якесь спільне розуміння того, як це має бути, що немає сенсу відновлювати шахти, бо на це потрібні колосальні гроші. І нам ніхто не дасть грошей з огляду на те, що Європейський Союз переходить на альтернативні джерела енергії, є мета з декарбонізації економіки до 2050 року, і Україна також прагне цієї мети», — коментує спеціалістка з енергетичної політики «Екодії» Анастасія Бушовська.

Розуміючи, що ера вугілля колись закінчиться, в окремих громадах Донеччини ще до початку повномасштабного вторгнення почали обмірковувати сценарії майбутнього, коли шахти вже не будуть прибутковими і доведеться відмовитися від них. Працевлаштування мешканців та переорієнтація економіки — це стане викликом у колишніх шахтарських містах.

«Це можуть бути проєкти з енергоефективності, переходу на відновлювані джерела енергії. Ми й досі підтримуємо такі проєкти. Нещодавно ми мали конкурс проєктів. Одна з громадських організацій, Добропільський центр молоді "Добро", зараз вони локально перебувають за межами громади, але вони цього року проводили дослідження якості повітря у громаді. Вони сформували список рекомендацій, як можна організувати опалення в громаді. Це рекомендація скоріше на майбутнє, щоб можна було планувати на потім. Ми справді бачимо, що є сенс уже зараз планувати, формувати бачення на майбутнє, як саме має відбуватися цей справедливий перехід», — вважає Анастасія Бушовська.

Шахтарський Мирноград був обраний пілотним містом для «зеленого переходу», але завадило широкомасштабне вторгнення. Фото: Новини Донбасу

У 2021 році для пілотного проєкту трансформації вугільних регіонів обрали Мирноград. Тут планували запроваджувати нові технології. Місто мало стати прикладом успішної переорієнтації з вугільної галузі на «зелене відновлення», але через повномасштабне вторгнення проєкт поставили на паузу. Тепер, коли Мирноград руйнує російська армія, як і інші міста, нові підходи в них можна буде протестувати після закінчення війни.

Чи готові до трансформацій люди? У 2022 році «Екодія» провела дослідження, в рамках якого опитала жителів Селидового та Покровська Донецької області про перспективи закриття вугільних підприємств. На той момент в обох містах у цій сфері було задіяно понад 13 тисяч людей. Результати такі: у Селидовому люди емоційно, болісно і негативно сприймали таку ймовірність. А в Покровську — нейтрально.

«До початку повномасштабного вторгнення ми зверталися до громад Донецької області та уточнювали, чи є сенс працювати над справедливою трансформацією, чи готові вони підключатися. Вони тоді казали, що так, справді, це дуже вчасно. Вже тоді було загальне розуміння, що вугілля з нами ненадовго. Зважаючи на руйнування, що система застаріла», — коментує Анастасія Бушовська.

Водночас місцеві жителі наголошували, що закривати нерентабельні шахти можна, якщо створено альтернативні робочі місця.

Закриття шахт: головні проблеми

З тим, що у вугільної галузі немає майбутнього, багато хто згоден. Але у закриття шахт — планового або вимушеного через наближення російської армії — є і зворотний бік медалі. Мова про економіку. Якщо енергетичне вугілля можна видобувати не тільки в Донецькій області, а й в інших регіонах, то шахти Покровська з коксівним вугіллям — незамінні. Як заявляє компанія «Метінвест», куди входить шахтоуправління «Покровське», промислові запаси цієї сировини становлять тут понад 200 мільйонів тонн. У 2023 році в Покровську запустили нові лави. І Росія, звичайно ж, знає про такий важливий аспект цього міста.

«Покровськ — це останнє родовище коксівного вугілля, яке контролюється українською владою. Без коксівного вугілля нормальне функціонування української металургії практично неможливе. Тоді вирішуватиметься це питання виключно за рахунок імпорту. Це, відповідно, подорожчання і собівартості продукції, що виробляється, і проблеми з логістикою», — коментує військовий експерт Дмитро Снєгирьов цілі російської армії на покровському напрямку.

Більше про українську металургію, зокрема про важливість покровських шахт, читайте у цій статті «Новин Донбасу».

Російські війська наблизилися до Покровська на відстань артилерійського пострілу. Фото: Новини Донбасу

Друга важлива проблема під час закриття шахт — екологічна, а саме їхня консервація. В умовах бойових дій цей процес є досить хаотичним. Якщо Росії вдасться окупувати частину Донецької області, де багато шахт, РФ не буде стурбована питанням технологічної консервації — так показала практика на вже захоплених територіях. Тому це завдання теж доведеться вирішувати вже після закінчення війни.

«У нас була можливість подивитися, як у Німеччині реалізували проєкти щодо налаштування водовідливу, консервації шахт. Багато хороших практик, які можна дивитись, як реалізувати в наших умовах. Зазвичай, це дуже дорогі проєкти, які не окупаються. Все залежить від кожної окремої шахти», — розповідає Анастасія Бушовська.

Інвестиції не допомагають

Щодо окупації, то кремлівські ставленики вважають за краще ігнорувати проблеми у вугільній галузі, розповідаючи лише про процвітання. У місцевих телеграм-каналах публікують урочисті пости, як шахтарям вручають нагороди та грошові премії до свята. Інвестиції у галузь нібито течуть рікою. Днями угруповання «ДНР» заявило, що інвесторам передано ще дві шахти. Це «Шахтарська-Глибока», яка отримає інвестиції у розмірі 1 мільярда рублів, та «ЦОФ "Шахтарська ДП "Торезантрацит"», якій обіцяють 45 мільйонів рублів. Незважаючи на такі нібито райдужні перспективи, у вугільній галузі мало що змінюється. Гірники, як і раніше, скаржаться на невиплату зарплат, а кремлівські ставленики радять потерпіти.

«Хочу нагадати, що на низку підприємств вуглепрому цього року вже зайшли інвестори. "Комсомолець Донбасу", шахти Тореза успішно працюють, оновлюється обладнання, ведеться вуглевидобуток, зарплата виплачується у строк. Усі разом намагаємось відродити славу нашого вугільного Донбасу. Так, на сьогоднішній день є певна заборгованість перед співробітниками деяких шахт, які функціонують у режимі водовідливу, не видобуваючи вугілля», — каже перший заступник голови «уряду» угрупування «ДНР» Андрій Чортков.

У 2023 році міністр енергетики РФ Микола Шульгінов говорив, що на окупованих територіях планують залишити 15 шахт зі 114. Решта нібито ліквідовано або законсервовано. Наприклад, у Донецьку, за останньою інформацією, не залишилося шахт, які видобувають вугілля. У серпні припинила видобуток шахта імені Скочинського. Проте, якщо орієнтуватися на заяви кремлівських ставлеників, в оренду вже передали 18 вугільних підприємств.

Інвесторами виступає не великий російський бізнес, а українці-втікачі в РФ, які стали тепер вугільними королями і продовжують заробляти на Донбасі. Наприклад, торік шахту «Гірник-95» передали ексміністру доходів і зборів за часів Віктора Януковича Олександру Клименку. Тут добувають якраз коксівне вугілля — рідкісне і досить дороге. На сайтах пошуку роботи можна знайти вакансії від шахти «Гірник-95», де нібито працює понад 700 співробітників та «завжди знайдуться нові робочі місця». Зарплату обіцяють від 100 тисяч рублів. Клименку також передали і «Білореченську» шахту на Луганщині. Всі ці підприємства він збирає під єдиною парасолькою — акціонерним товариством «Промислова група "Родіна"», яка зареєстрована і в Москві, і в Донецьку. За останній рік ця компанія стала монополістом на Донбасі. Клименко отримує не лише шахти, а й навчальні заклади. В управлінні «Родіни» вже Ровеньківський коледж, на черзі ще два коледжі в Луганській області. Крім цього, шахта «Гірник-95» вже підписала договори про співпрацю із вісьмома навчальними закладами.

Олександр Клименко (у центрі) отримав в управління вугільні підприємства на окупованому Донбасі. Фото: Промислова група «Родіна» / VK

Ще один інвестор — «Торговий Дім "Донські вугілля"». Декілька років тому ЗМІ писали, що реальний власник цієї компанії Віктор Медведчук. У червні цього року угруповання «ЛНР» підписало договір про передачу в оренду цієї компанії шахт «Молодогвардійська», «Червоний Партизан», «Суходільська-Східна», «Харківська» та шахта імені Баракова. Загалом за останній рік «Донським вугіллям» віддали десять шахт у Луганській області. Це зокрема «Самсонівська-Західна», «Довжанська-Капітальна», «Комсомольська», шахти імені Фрунзе та імені Вахрушева. Частина цих вугільних підприємств колись входила до структури компанії ДТЕК. Наприклад, «Довжанська-Капітальна» вважалася однією з передових та модернізованих.

Вугілля, що видобувається, нібито поставляється в Крим, Краснодарський край і Ростовську область. А днями угруповання «ЛНР» заявило про намір експортувати ресурс до Туреччини. Водночас, як заявляє правозахисник Павло Лисянський, жителі захопленої частини Луганської області, незважаючи на розпіарених інвесторів, все одно змушені видобувати вугілля через копанки для своїх потреб. Крім того, за інформацією Лисянського, на захоплені території постачатиметься вугілля з Кузбасу в промислових масштабах. Тобто інвестування, яке рекламують окупанти, особливо не розвиває вугільну галузь на Донбасі, а лише збагачує опальних персон, які втекли в Росію.