«Людей просто вигнали». Як українці відстоюють своє право на гідну працю

Нове трудове законодавство, ухвалене на початку повномасштабної війни, суттєво ускладнило життя найманих працівників. Подібні заходи певною мірою можна пояснити складним економічним становищем країни, необхідністю підтримки бізнесу. Однак не варто забувати про такий важливий аспект, як мотивація людей. Адже саме кроки щодо створення гідних умов праці разом із комплексом дієвих заходів соціального захисту могли б стати для багатьох громадян стимулом у майбутньому відновленні країни.

У цьому матеріалі «Новин Донбасу» йтиметься про труднощі, з якими сьогодні стикаються багато працівників, про протидію громадян свавіллю недобросовісних роботодавців, а також про приклади організації доброчесних трудових відносин.

Роботи немає — виживайте

Нове трудове законодавство, це перш за все ухвалення Закону 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Закон був прийнятий ще у березні 2022 року та надав роботодавцям низку нових можливостей. Наприклад, можливість з власної ініціативи призупиняти дію трудового договору та окремі положення колективних договорів. Також закон дав можливість у деяких випадках не нести відповідальність за несвоєчасну оплату праці, звільняти працівника під час відпустки і під час лікарняного, та ін. А прийняття у липні 2022-го Закону 2352-IX дозволило змінювати умови праці працівників, а також змінювати оплату у бік погіршення, не попереджаючи про це за два місяці, як це було раніше.

Деякі з опитаних нами економістів погоджуються з думкою, що зміни у трудовому законодавстві суттєво урізали права найманих працівників. При цьому зазначають, що найкращий захист інтересів працівника — це питання мирного часу. Зовсім іншої думки дотримується голова Донецької обласної організації Профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України Євген Сівко.

«Роботодавцям дали можливість зупиняти трудові відносини. Це коли ти залишаєшся у штаті, але жодна зарплата та компенсація тобі не йде. Виходить, людей просто вигнали без утримання», — розповів він «Новинам Донбасу». Глава профспілки зазначає, що з роботою в регіоні сьогодні туго, у багатьох навіть немає можливості сплатити за комунальні послуги та банально купити продукти. Наприклад, підприємство, на якому працює Євген Сівко, призупинило роботу ще 2022 року. З 560 людей частково працюватимуть і, відповідно, отримувати зарплату, можуть не більше ста осіб. Інші надані самі собі.

Підприємство у Слов'янську після російського обстрілу. Ілюстративне фото: Дмитро Глушко / Новини Донбасу

Євген Сівко вважає, що законодавцям слід було б зробити виняток мешканцям Донбасу та мешканцям інших прифронтових територій, надати людям кращу фінансову підтримку.

«Взяти той самий Київ, Дніпро. Підприємства там працюють, призупинення немає. А в нас зовсім інша ситуація. Звісно, у трудовому законодавстві передбачено відшкодування працівникам та роботодавцям за рахунок держави-агресора. Але навіть якщо це станеться, як зараз людині виживати? Виходить, люди не потрібні?» — каже Євген Сівко. Зазначимо, що відповідно до статті 13 Закону 2136-IX, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час припинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, яка здійснює збройну агресію проти України.

За словами голови профспілки, багато мешканців Донбасу сьогодні змушені буквально виживати. Рятує хіба що наявність приватних будинків із городом та підтримка рідних, у тому числі тих, хто виїхав до Європи. Виїзд до інших регіонів країни — не вирішення проблеми. Багато жителів Донбасу, за його словами, свого часу виїхали в інші області як внутрішньо переміщені особи, але повернулися через неможливість адаптуватися на новому місці.

Овочеві грядки можна побачити майже біля кожного багатоквартирного будинку в Лимані, Донецька область. Фото: Дмитро Глушко / Новини Донбасу

Тернистий шлях боротьби

Нововведення у трудовому законодавстві дали широке поле для зловживань, чим поспішили скористатися багато роботодавців, які бажають заощадити на персоналі або розібратися з «неугодними» співробітниками. Це спонукало багатьох громадян до активного захисту своїх трудових прав. Так зробив лікар ортопед-травматолог комунального неприбуткового підприємства «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради» Сергій Котик. Влітку 2022 року адміністрація медустанови вирішила скоротити частину персоналу. Під скорочення потрапив і Сергій, який працював у лікарні за сумісництвом. На його місце дирекція вирішила взяти на повну ставку менш досвідченого лікаря-стажера, ніж, до речі, порушила Статут про забезпечення підприємства більш кваліфікованими кадрами. Сергій згадує, що представник адміністрації повідомив про звільнення по телефону. Говорив у хамській манері та у разі відмови загрожував проблемами з пристроєм на новому місці.

Сергій Котик

«Таке ставлення обурило мене. Я сказав, що нічого писати не буду і вирішив вимагати захисту своїх прав у суді», — розповів нашим журналістам Сергій. Судовий процес був тривалим. Міський суд лікар виграв, проте апеляція вже стала на бік роботодавця. Зрештою Сергій Котик звернувся до Верховного Суду, який у листопаді 2023 року зобов'язав поновити його на роботі та виплатити компенсацію за вимушені прогули.

У наступному випадку жертвою трудового свавілля став уповноважений з антикорупційної діяльності держпідприємства «Волиньстандартметрологія» Костянтин Пантік із Луцька. У березні 2022 року адміністрація з власної ініціативи призупинила з працівником дію трудового договору. Причина — погіршення фінансового стану на підприємстві. Сам Костянтин вважав, що причиною стала його антикорупційна діяльність. Боротьба за справедливість була складною. З Костянтином не лише призупинили трудові відносини, а й за кілька місяців звільнили. У підсумку Пантік подав два позови і в кожному з них виграв. Незаконність призупинення з ним чинності трудового договору, як і у випадку з Сергієм Котиком, визначив Верховний Суд.

Костянтин Пантік

Наведені приклади засвідчують не лише готовність частини роботодавців активно використовувати нові зміни в трудовому законодавстві для своєї вигоди, а й також непростий шлях, який змушені пройти громадяни для захисту своїх трудових прав. Зазначимо, що ще одним способом захистити свої трудові права є об'єднання працівників у колективи. У цьому випадку можна не тільки зберегти своє робоче місце, а й, наприклад, врятувати від закриття улюблену медустанову. Подібна історія сталася у шахтарському місті Соснівка Львівської області. Адміністрація місцевої медустанови у 2019 році закрила кілька відділень, скоротивши десятки медпрацівників, яким до того ж заборгували виплати. Неофіційно медикам казали, що лікарню планують взагалі закрити. Тоді частина медперсоналу вирішила боротися, організувала профспілку та звернулась до суду. Медики постійно влаштовували акції протесту, оголосили голодування. Їх активно підтримували місцеві жителі.

Медики Сосновської міської лікарні під час голодування. Фото: Оксана Гладун / Facebook

«Ми боролися не просто за свої права, а й за збереження лікарні, де 12 тисяч мешканців можуть отримати кваліфіковану допомогу. Можливо тому люди нас активно підтримували. Ми відчували підтримку мешканців міста. Люди — це велика сила. Самі ми навряд чи б щось могли зробити», — розповіла «Новинам Донбасу» одна з медсестер лікарні. У результаті суд поновив на роботі 19 людей, і лікарня виплатила середньомісячний простій усім, хто подав звернення.

Рухаюча сила розвитку

Чому захист трудових прав в умовах воєнного часу має бути найважливішою складовою соціальної політики? За словами Євгена Сівка, головний ресурс України — це люди. Тому потрібно створювати всі необхідні умови для соціальної підтримки.

«Адже як люди ставитимуться до держави, якщо побачать, що їхні інтереси всіляко підтримуються? Природно, для багатьох це стане мотивацією працювати, відновлювати. Але сьогодні багато жителів нашого регіону відчувають себе покинутими. Там призупинили роботу, там закрили — ідіть, мовляв, по домівках, грошей не буде», — наголосив він.

Голова Вільної профспілки залізничників України Дарницького локомотивного депо у Києві Олександр Скіба впевнений, що зміни у трудовому законодавстві спрямовані проти інтересів найманих працівників.

«І це ми говоримо про необхідність відновлення після війни і що українцям потрібно повертатися з-за кордону. Але як повертатися, якщо ти не матимеш трудових прав, а на новому місці, у тій самій Німеччині, спеціалістів високої кваліфікації приймають із розпростертими обіймами? Наприклад, мій колега вже влаштувався на тамтешню залізницю, бо харківський диплом там котирується. Навіщо йому повертатися, якщо він матиме в Німеччині високу зарплату і не почуватиметься приниженим», — розповів він «Новинам Донбасу».

Варто зазначити, що паралельно із споживацьким ставленням до працівника, яке, на жаль, має місце на деяких підприємствах, в Україні є й інші, можна сказати, нетипові форми організації трудових відносин. У цьому випадку кожен працівник має однакове з усіма право голосу незалежно від статусу та вкладень, при цьому люди налаштовані на підтримку один одного. Керівником вибирається представник колективу шляхом загального голосування, при цьому зарплату така людина може отримувати вельми скромну і мотивацією їй є насамперед інтерес до розвитку спільної справи. Подібний підхід сьогодні реалізовано у низці сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Зокрема, так само організовано роботу в кооперативі «Наш добробут» у місті Валки Харківської області, у кооперативі «Покрова» Заболотцівської громади на Львівщині, у кооперативі «Радуга 2020» у Лохвицькому районі Полтавщини та ін.

Крім соціального аспекту, не варто забувати про такий мотивуючий чинник як причетність до шляхетних цілей. Є чимало людей, яких такий підхід спонукає працювати не менше, ніж висока заробітна плата. Підтвердженням тому можуть бути численні приклади волонтерів, які, незважаючи на обстріли, готові допомагати з евакуацією населенню, надавати допомогу у відновленні житла, забезпеченні людей продовольством. Раніше ми розповідали, як члени адміністрації однієї з громад систематично доставляли місцевим жителям гуманітарну допомогу, куди навіть волонтери не ризикували їхати через високу небезпеку.

Організація гідних умов праці, де акцент зроблено насамперед інтересах працівника, є реальністю. І було б добре застосовувати такі ініціативи на практиці, оскільки це дозволить громадянам відчувати свою захищеність. Якщо ж при цьому люди усвідомлюватимуть свою причетність до високої мети, наприклад, відновлюватимуть країну, розуміючи, що реально будують краще майбутнє для своїх дітей, результативність роботи буде ще вищою.