Прифронтовий 9 років: Як живе Петровський район захопленого Росією Донецька

Вода строго раз на три дні, електропостачання з перебоями, школи та дитсадки — закриті, численні руйнування та періодичні обстріли — за таких умов сьогодні живе окупований Росією Донецьк, поблизу якого точаться інтенсивні бойові дії. Від центру до околиць міста проблеми лише посилюються. Найважча ситуація у прифронтовому Петровському районі, який межує з однією з найгарячіших точок російсько-української війни — Мар'їнкою.

«Новини Донбасу» поспілкувалися з місцевими жителями, які, незважаючи на гнітючу обстановку, вирішили залишитися жити поблизу лінії фронту. Як вони виживають, з якими труднощами доводиться справлятися і що змінилося після «приєднання» до РФ — їхні відповіді на ці запитання читайте у нашому матеріалі.

Імена інтерв'юерів змінені на їхнє прохання з міркувань безпеки.

Петровка до та після

Петровський район Донецька на карті

До початку першого етапу російсько-української війни у 2014 році Петровський район міста Донецька притягував до себе мешканців сусідніх Красногорівки, Курахового, Мар'їнки та Вугледара. Сьогодні перелічені населені пункти майже повністю спорожніли через широкомасштабне вторгнення Росії в Україну. А у довоєнні часи люди щодня звідти приїжджали на Петровку (так місцеві називають Петровський район Донецька — ред.) для торгівлі сільгосппродукцією, великих закупівель у супермаркетах, на роботу тощо.

Петровський район Донецька розташований на лінії фронту. Фото: DeepState

У 2015 році після завершення першої активної фази збройного конфлікту на Донбасі «кордон», що розділяє підконтрольну та непідконтрольну Україні територію Донецької області, пройшов «по живому», відрізавши Петровський район від його «супутників». Найближчий КПВВ — «Мар'їнка» — знаходився на об'їзній дорозі, що пролягала в обхід Петровського району. До того ж, черги, обмеження на перевезення товарів та періодичні взаємні обстріли в рази скоротили потік людей.

Так Петровка стала прифронтовою ізольованою околицею невизнаної псевдодержави «ДНР». Через 8 років Путін почав так звану «СВО» і Петровський район також став ще й логістичним хабом російських сил: тут зосереджена російська військова техніка, боєприпаси, паливо, особовий склад та медперсонал.

Військові машини російських сил у Петровському районі Донецька. Фото: Новини Донбасу

Саме з Петровки продовжуються атаки на сусідню Мар'їнку. Місто фактично стерте російськими силами з лиця землі, проте його західна частина все ще під контролем ЗСУ.

«Навколо одні військові»

Мешканець Петровського району Донецька Антон в окупації провів уже 9 років. Каже, що за цей час «бачив і пережив багато», проте останній рік став для нього справжнім випробуванням.

«Після початку цього СВО тут просто неможливо, — розповідає чоловік, — життя змінилося кардинально в нашому районі. Обстріли регулярні. Тобто щодня якийсь обстріл це вже не новина. Постійно кудись прилітає. Техніки та військових, природно, дуже багато. Регулярно щогодини якийсь БТР чи танк проїжджає дорогою. Ну, загалом до цього звикаєш, але не зовсім приємно тут перебувати».

Самохідна гаубиця російських військ у Петровському районі Донецька. Фото: Новини Донбасу

Важкі військові машини та гусенична техніка розбили дорогу на Петровці. Вже більше року на місці, де раніше був асфальт, — каша з каміння, землі та глини. Ремонтні роботи, за словами місцевих, не проводились та не плануються.



«Не дорога, а купа бруду. Тобто якщо йде дощ, то це просто все перетворюється на болото. Якщо дощу немає, то все висихає і починаються пилові бурі, бо цей бруд, він висихає, і його розганяють по всьому району», — каже Антон.

Петровський район Донецька. Фото: Новини Донбасу

«Петровка нікому не потрібна»

«Ніби всі забули про те, що такий район Донецька є і що тут люди живуть», — бідкається ще один мешканець Петровки Ігор.

За словами чоловіка, тут практично неможливо викликати швидку допомогу, комунальні служби працюють не завжди, а наслідки обстрілів можуть усувати тижнями.

Петровський район Донецька. Фото: Новини Донбасу

«У центрі все одно життя краще йде, бо там хоча б є якесь життя, там люди ходять, магазини працюють не до трьох-чотирьох дня, а до вечора: до семи, до восьми. Туди навіть якщо щось прилітає, то там забирають постійно, будь-який обстріл — миттєво приїжджають, прибирають, усе чистять. А якщо йде обстріл Петровського району… так, здебільшого стріляють по посадках, позиціях, де є військові. Але іноді [снаряди] прилітають і по дорогам, будинкам і городам. І тут на Петровці нехай так і лишається, нікому нічого не треба».

«Якість продуктів огидна»

У Петровському районі продовжують працювати кілька аптек, базари, продуктові та супермаркети, зокрема мережа «Перший республіканський» (власність мережі АТБ, незаконно привласнена пов'язаними з першим главою «ДНР» Олександра Захарченко людьми — ред.). Є також кілька кафе, ресторанів, магазини побутових товарів. Проте більшість бізнесу припинила свою діяльність, розповідають співрозмовники «НД».

«Перший республіканський супермаркет» у Петровському районі Донецька. Фото: Новини Донбасу

«Загалом тут усім забезпечені. Але якість цих товарів дуже низька, на рівні з огидною», — розповідає Ігор.

«Щоб щось нормальне купити: ковбаси, йогуртів, якихось ось цих ось усіляких речей — треба виїжджати кудись у центр, у "Манну" (гіпермаркет, відкритий на базі незаконно привласненого майна міжнародної торгової мережі Metro — ред.) або якісь такі місця... або на ринку питати, ходити, бо тут у супермаркетах нормальної їжі немає», — додає чоловік.

«Коли воду дають — швидко всією сім'єю купаємось»

Відсутність доступу до низки продуктів чи речей — проблема другорядна, кажуть співрозмовники «НД». Мешканці Петровського району, як і всього Донецька, Горлівки, Макіївки та інших міст окупованого Донбасу, залишаються без стабільного водопостачання. Графік подачі води — раз на три дні на 4 години. Місцеві російські адміністрації до липня цього року обіцяють давати воду через день. Поліпшити графіки планують за рахунок нового водоводу із річки Дон.

Будівництво водоводу із річки Дон. Фото: «ДАН»

Місцеві лабораторії не публікували інформацію про якість води та її відповідність споживчим стандартам. За словами мешканців Петровки, воду можна використовувати хіба що як технічну, адже вона має неприємний запах та рудуватий колір.

«Це добре, коли воду дають за встановленим графіком. Раніше було взагалі так, що обіцяли раз на три дні давати, а давали один раз на шість днів, бо через обстріли знеструмлювали насосні станції», — розповідає Ігор.

До обіцянок голови «ДНР» Дениса Пушиліна щодо покращення ситуації з водопостачанням місцеві налаштовані зі стриманим оптимізмом. Кажуть, важко повірити, що за кілька місяців не треба буде займати половину свого житла баклажками та каструлями з водою.

«Якщо кажуть правду, то буде чудово. А поки що — виживаємо. Коли вода йде — швидко всією сім'єю купаємось. І потім набираємо ванну, відра, всі тари і таке інше. Так і виживаємо», — каже Антон.

«Нас приєднали до Росії, але нічого не змінилося»

На думку співрозмовників «НД», недовіра до російської влади пов'язана також з очікуваннями, що не реалізувалися, після анексії Донецької області Російською Федерацією. На федеральному та місцевому телебаченні пропагандисти багато говорили про покращення, яке місцеві жителі майже через півроку після «приєднання» на собі не відчули.

«З того моменту, як приєднали нас до РФ, змін ніяких. Тобто, ні на краще, ні у гірший бік. Єдине — стало простіше виїжджати до Росії, немає таких суворих перевірок, як раніше. Простіше і завозити щось звідти. А якихось змін у вигляді пенсій тощо — цього взагалі не спостерігається. Тобто взагалі ніяк не відчувається. Взагалі нічого не змінилося», — каже Антон.

Петровський район Донецька. Фото: Новини Донбасу

У свою чергу інший наш співрозмовник — Ігор — зазначає, що серед його знайомих є й ті, хто опинився «у шоколаді» після «приходу Росії». Він уточнює, що це переважно стосується «держслужбовців» та силовиків — їм підвищили зарплати.

«Це, напевно, єдині, кого можна назвати задоволеними цими змінами», — каже чоловік.

«Діти другий рік — без школи»

У Петровському районі, як і у всьому Донецьку, з 1 лютого 2022 року навчальні заклади перебувають на дистанційному режимі роботи. За словами Вікторії, чия дитина навчається у 5 класі однієї з місцевих шкіл, ні так зване «міністерство освіти і науки ДНР», ні установи, ні вчителі особисто не в змозі організувати повноцінне онлайн-навчання.

«Це дистанційне навчання погане повністю, бо це навіть не онлайн-уроки. Просто вчителі скидають завдання, якісь відеозаписи з інтернету. Що, кому, як це робити, не ясно. Діти нічого не розуміють, ним ніхто не пояснює. Через це доводиться самим усе пояснювати, робити з ними ці їхні уроки замість школи. Діти другий рік — без школи».

«Мені не важливо, де і як. Мені головне, щоб не стріляли»

Усі співрозмовники «НД», які проживають у прифронтовому Петровському районі, кажуть, що їхній запит не змінювався з 2014 року — усі хочуть і чекають на мир. Однак зараз це бажання сильне як ніколи раніше.

«Наразі вже жодних очікувань, напевно, немає. Люди вже не те щоб у розпачі, але вже всі змирилися з тим, що це буде дуже довго тривати», — каже Антон.

«Бажання у людей єдине — це мир. Тобто, байдуже де, байдуже як, головне, щоб не стріляли, щоб знову якесь життя налагодилося», — додає Ігор.