«Ми переможемо, але для цього нам потрібна мобілізація всього суспільства». Інтерв'ю з заступником командира 3-ї ОШБр Жоріним

У яких умовах українських солдатів — вчорашніх цивільних — готують до найгарячіших ділянок фронту, у чому недоліки деяких центрів підготовки бійців і за яких умов Україна переможе якнайшвидше? Про це «Новинам Донбасу» розповів екскомандир полку «Азов», майор ЗСУ і заступник командира 3-ї Окремої штурмової бригади Максим Жорін.



— Ваша бригада завжди на найвідповідальніших ділянках фронту. В її складі лише професійні військові, чи так майстерно воюють колишні цивільні?

— Якщо ви маєте на увазі поповнення, що нещодавно надійшло, або мобілізованих, то згодом вони також воюють, як і решта з перших днів повномасштабної війни або навіть з часів антитерористичної операції. Зараз настільки висока динаміка боїв, що людина доволі швидко навчається всього: відрізняти артилерію, робити сектор вогню, ховатись і закопуватись від дронів. По-перше, зараз обов’язкове загальне навчання у навчальних центрах, по-друге, обов’язкове навчання всередині нашої бригади, перед тим як ти потрапиш до того чи того підрозділу. Усередині нашої бригади, ти пройдеш навчання, а потім ще будеш проходити адаптацію та навчання у підрозділі, до якого ти потрапиш. Умовно, ти потрапив до якогось відділення одного з батальйонів, і перед тим, як вирушити на перше бойове завдання, проходиш адаптацію. Тебе спочатку залучатимуть до завдань, не пов’язаних безпосередньо з бойовим зіткненням. Це буде друга лінія забезпечення, підтримки чи евакуації. І якщо ти себе нормально проявляєш, командир бачить, що тобі можна довіряти у стресових ситуаціях, після цього вже разом зі своїм відділенням береш участь в оборонних та штурмових діях, якщо ти перебуваєш у підрозділах, які виконують бойові завдання.

— Чи достатньо ефективно тренують солдатів у навчальних центрах підготовки? Чи готові вони одразу воювати у найгарячіших ділянках фронту?

— Є навчальний центр, яким опікуються безпосередньо ветерани, точніше військові, які раніше проходили службу або в «Азові», або в Третій штурмовій бригаді. З основних сержантів та офіцерів сформували новий навчальний центр, який зараз готує особовий склад для Сухопутних військ і зокрема для Третьої штурмової бригади. Так от, у цьому навчальному центрі, я цілком впевнений і знаю, після виходу звідти увесь особовий склад готовий до виконання бойових завдань. Але навіть після цього боєць все одно проходитиме певну адаптацію вже у підрозділі. Щодо решти навчальних центрів, на жаль, я не можу стверджувати, що після них можна відправляти людину не те що на бойове завдання, а просто на військову службу з побутовими завданнями та проблемами. Це не йдеться про всі навчальні центри. Є нормальні, у яких офіцери та сержанти реально намагаються щось змінювати, сучасно навчати. Є місця, де військовослужбовці, які пройшли бойовий шлях, і на своєму досвіді навчають людей, тобто є адекватними. Але також можу впевнено сказати, що є цілком неадекватні, де панує стара радянська система навчання, навіть аж до стройової підготовки, яка зараз взагалі нікому не потрібна і нецікава. Система підготовки, підхід до підготовки, відсутність ініціативи, відсутність будь-яких інноваційних рішень – усе це призводить до того, що з деяких навчальних центрів, які нині існують, де потрібно просто цілком змінити увесь керівний склад, виходять військовослужбовці, яких потім потрібно знову навчати.

Підготовка українських військових. Фото: Третя окрема штурмова бригада

— Ми розуміємо, що українські воїни працюють із неймовірною віддачею та фактично в умовах надлюдських можливостей. Втім, хоч би які вмотивовані й витривалі вони не були — це не роботи, а живі люди. Що зараз потрібно, щоб змінити ситуацію. Якщо можна це озвучити, який відсоток українських солдатів вкрай потребує ротації. Якої кількості сил не вистачає? 

— У цьому питанні немає тактичних рішень. Тобто когось на когось поміняти, двох привести, двох вивести. Це не вирішить питання взагалі, навіть якщо ми робитимемо це батальйонами, бо зараз реально є дуже виснажені бригади. Ну, я можу сказати з досвіду наших людей. У нас особовий склад доволі молодий. Але через те, що вони весь час перебувають у такому стані в боях, постійно виснажені фізично, психологічно напружені, у них до тридцяти років вже у більшості розвиваються хвороби, які зазвичай виникають у людей під п’ятдесят років. Сам організм не витримує такого навантаження за такий тривалий термін. Так чи так, потрібно людину виводити й давати їй відпочивати і морально, і психологічно, і фізично, щоб відновлюватися хоч трохи, бо ці люди скоро просто розсипатимуться. Реально їх просто занапащує купа хвороб: із суглобами, серцево-судинною, нервовою системою, з головою. Ну, просто все сиплеться в організмі. Тому ми повинні підходити до розв’язання цього питання глобальніше, і воно має вирішуватися на державному рівні. Це питання все-таки стосується адекватної постійної мобілізації, постановки на облік, потрібно припинити загравати з цією аудиторією ухилянтів, яку сьогодні намагаються взагалі зробити якоюсь модною культурою. Людині має бути прикро та соромно, а не записувати про це кліпи, пісні якісь. Ми повинні прийняти для себе чітке усвідомлення того, що там, наприклад, демократія у цих питаннях не працює і не підходить. Так само, як і в багатьох інших питаннях, тому що в нас війна. Такі рішення доведеться ухвалювати й проводити нормальний облік чоловічого населення призовного віку, а потім після цього — нормальний призов тих, хто нам потрібен, а не тих, хто є. Саме це зможе розв’язати проблеми із ротацією військ. Це не вирішить питання з демобілізацією на сьогодні. На жаль, цього ми поки собі дозволити не можемо в такому становищі, але щонайменше з відпочинком, із ротацією це питання вирішить.



— Ви говорили, що останнім часом змінилася армія РФ. Війна проти України стала для росіян досвідом. Чи правда, що вони швидко навчаються з урахуванням помилок? Чи дійсно основне питання у перевазі живої сили? Технічно вони так само щось намагаються вдосконалити. 

— На жаль, ми повинні усвідомлювати й відверто говорити, що росіяни багато в чому перевершують нас. Безумовно, насамперед те, що стосується поля бою, це кількість особового складу і техніки, шляхом яких вони зараз штурмують на всіх напрямках. Це просто божевільна кількість піхоти, яка з усіх боків біжить. Завдання у неї просто добігти до наших позицій. У них заборона надавати медичну допомогу пораненим. Якщо з одного відділення, з десятьох людей шість поранених впали, їм потрібна допомога, то чотири навіть не озираються і біжать далі. Просто задача добігти. У них є кількісна перевага у піхоту та техніці. З реально неприємного – перевага за артилерійськими снарядами. І на деяких, не на всіх напрямках, але на деяких також перевага за дронами існує. І те, чого в нас взагалі немає, — це авіація та авіаційні бомби і ракети. Це поки що ми на сьогодні взагалі перекрити не можемо.

— Попри те, що ЗСУ тримають оборону на Харківщині, РФ накопичує війська. Це просто нескінченний потік ворожої сили. За приблизними підрахунками, зараз у Харківській області може бути зосереджено до 200 тисяч солдатів РФ. Чи зможуть вони так збільшити угруповання, щоб прорвати нашу оборону? 

— Основне, що ми маємо зараз розуміти на Харківському напрямку, — це те, що росіяни не змогли виконати навіть мінімального завдання, яке поставили перед собою завдяки тим силам, які планували залучити. Це для них теж цілком стандартна ситуація. Вони ніколи ні в час не вкладаються, ні в задачі, але це не свідчить про те, що вони не будуть продовжувати це робити. Тобто не треба обманювати себе, що сьогодні відносно стабілізована ситуація на Харківському напрямку свідчить про те, що в нас все добре. Це свідчить, що ми змогли на певному етапі стабілізувати ситуацію. Росіяни надалі перекидають сили, й за планами у них рухатися на цьому напрямку. Вони залучатимуть піхоту. Росіяни можуть собі дозволити втрати: якщо ми вб'ємо, приміром, сто тисяч, то вони без проблем кинуть п'ятдесят, потім ще п'ятдесят. Вони це показували вже на декількох напрямках. Так було і в Бахмуті, так було і в Авдіївці, коли основні сили, яких за їхніми планами мало б вистачити, закінчувалися. Та й без проблем просто перекинули ще п'ятдесят тисяч, а потім ще п'ятдесят тисяч. Для РФ такі рішення відносно легкі. Піхоти поки що в російських окупантів достатньо. Тому на Харківському напрямку ситуація все одно буде напруженою, і бої там на нас ще чекають.

Підбита техніка росіян на Харківському напрямку. Фото: кадр із відео Новин Донбасу

Підбита техніка росіян на Харківському напрямку. Фото: кадр із відео Новин Донбасу

— Найбільше РФ зосереджується біля Вовчанська, туди перекидає додаткові бригади. По наших захисниках б'ють усім, чим тільки можна: артилерією, авіацією. А також, і що потрібно українським солдатам, щоб витіснити армію РФ? 

— Не люблю і не прогнозуватиму, це взагалі не справа військових. Ми спираємось лише на ті факти, ту обстановку, яка є зараз, ми можемо прогнозувати для себе сценарій або для ворога. На цю мить військові дійсно дуже багато зробили, аби зупинити просування ворога. Ситуація не дуже добра, бо частково у забудові завжди складно воювати, вибивати, змінювати тактичне становище. На цей час ці сили, які там є, ефективно виконують свої задачі. Вибити теоретично можливо, але багато залежатиме знову таки від того, скільки ще сил перекинуть росіяни, скільки авіаційних бомб скинуть. Є моменти, на які ми не можемо впливати.

— Ми також були змушені спрямувати на Харківщину резерви з інших напрямків. І бачимо, що паралельно з цим тяжкі бої тривають біля Часового Яру та на Покровського напрямку. Ми можемо дійти висновку, що Росія зараз перевіряє, де можуть бути слабкі місця в українській обороні? 

– Це цілком сплановані дії. Вони роблять так, щоб розтягнути наші сили та ресурси. Росіяни розуміють нашу обмеженість у ресурсах. І щодо особового складу, і щодо боєприпасів, і решти –  вони це чудово усвідомлюють. Це й була одна з основних задач з самого початку на Харківському напрямку. Це не Харків був. Вони не збиралися брати Харків, їхня задача була розтягнути нас ще більше, щоб нам не було чим підсилювати свої підрозділи на важких напрямках. Тому якщо зараз вони побачать, що цього там недостатньо і ми все одно там утримуємо, то вони цілком спокійно можуть для себе вирішити збільшити фронт, наприклад, частково у Сумській області. Тобто вони собі це дозволити можуть, бо росіяни воюють арміями. А ми тим часом батальйонами, бригадами, а іноді ротно-тактичними групами.

— Зараз ми маємо вже дві найбільш гарячі точки фронту: Часів Яр – Донеччина та Харківщина – Вовчанськ. Утім, за інформацією військових, РФ накопичує резерви для наступу ще на одному напрямку. Тобто може відкритися третій фронт. Вірогідно, на Сумщині, бо саме там, за даними прикордонників, збирається угруповання РФ. Можливий наступ на Сумщині. Чи це так само черговий маневр для відтягування наших сил від головного напряму — Покровського? 

— Задача росіян на цьому етапі — розтягнути нас, і вони розтягуватимуть стільки, скільки їм потрібно. Але ж це все одно наступальні дії, вони просто не мають на меті прориву углиб, на оперативний простір. Вони мають на меті більше розширити лінію фронту і розтягнути наші сили та засоби. Якщо при цьому їм вдасться розвинути успіх, то його розвиватимуть і на Харківському, і на Сумському напрямках. Однак це завдання для них уже другорядне. Перше завдання — це не надати змоги нам взагалі накопичити хоч якісь резерви і особовий склад, включно з боєприпасами.

Заступник командира 3-ї штурмової бригади, майор Максим Жорін. Фото: Жорін / Telegram

— Ваша особиста думка як досвідченого військового, який бачить війну зсередини. Що може її зупинити? За яких умов ми можемо перемогти? 

— Ми у будь-якому разі переможемо. Питання лише в тому, коли, на якому етапі та в якому стані ми будемо. Але щоб це сталося раніше, потрібні дві основні речі. Перша, найголовніша, і вона важливіша за будь-які боєприпаси, будь-яку західну допомогу і все інше — це мобілізація суспільства. Вона просто обов'язкова та необхідна. Мобілізація суспільства у найширшому значенні цього слова. Йдеться не тільки про чоловіків, які йдуть до лав армії, а про мобілізаційний стан кожного українця, який перебуває тут, і який має працювати щодня на перемогу. Наразі такого стану у нас не спостерігається. Принаймні я його не бачу. Це має бути і в економічному секторі, і серед цивільних. І це має стосуватися і ВПК, і в політичному сенсі це також має статися. Поки що цього, на жаль, не сталося, і через це ми багато в чому сьогодні буксуємо. Це найголовніше питання для перемоги. Друге — це, безумовно, серйозніше (доволі складно дібрати коректне слово до дій західних партнерів). Їхня позиція дуже м'яка, їхня позиція дуже слабка. І результатом цього також є втрати не лише часу для нас, а й життя українців, як серед військових, так і серед цивільних. Захід має стати більш категоричними. Він повинен усвідомити, що власні інтереси кожного зараз не пріоритетні порівняно з тим, що може статися, якщо Росія зможе суттєво просуватися, бо це безпосередня загроза. А я бачив європейські армії, мав можливість побачити, і можу сказати, що їм буде непросто. Це знову таки дуже, дуже м'яко кажучи. Тому є сенс допомагати зараз ефективніше нам і бути більш категоричними, а не загравати з росіянами, продовжуючи мляву, сопливу дипломатію.