«Я не тікав, я виконав наказ». Меру Маріуполя Вадиму Бойченку поставили незручні питання

На початку березня 2022 року Маріуполь був практично в оточенні російських військ. За кілька днів до цього міський голова Вадим Бойченко таємно виїхав із міста. Згодом це викликало хвилю обурення серед маріупольців. Вже рік його критикують за відсутність евакуації, за непідготовлені укриття. На ці запитання, а також на питання, чи вважає себе винним у тому, що трапилося з Маріуполем, Вадим Бойченко відповів в інтерв'ю журналістці Наталії Дєдовій. Вона розповіла, що випадково зустріла Бойченка в одному із кафе Львова та записала розмову на відео. «Новини Донбасу» публікують текстову версію інтерв’ю.

— Чому ви виїхали з міста 26 лютого 2022 року?

— Я виконав наказ «верховного головнокомандувача» нашого регіону, голови військової адміністрації Донецької області. З введенням військового стану вона виконує певні повноваження. У мене було дві години. Був до мене доданий певний керівник певної служби. Не будемо казати, який це керівник, тому що я не можу про це казати. Якщо є питання, то певна служба може на це відповісти. Я можу впевнено сказати, що є голова військової адміністрації Павло Кириленко, який особисто дав мені наказ, щоб я в ніч з 26 на 27 лютого виїхав, тому що в Маріуполь зайшли ДРГ, які мали би знайти мене, щоб я з ними співпрацював. Тому я виконав наказ. І 27-го я, на жаль, не в'їхав в місто, був зупинений (правоохоронними органами України — ред.). 

— Ви чули про те, що сказав президент? Найбільше його розчарування — керівники міст і селищ, які покинули свої міста. Це стосується вас чи ні?

— Я не покидав місто, я був з початку війни. Я 24, 25, 26 лютого був в місті Маріуполі і виконував всі доручення, які були надані. 

— Чому, коли ви сиділи в Запоріжжі, ви вдавали, що ви в Маріуполі разом з паном Петром Андрющенком. Люди вважали, що ви в місті і найбільша претензія людей саме до вас через це.

— Давайте разом з вами подивимося будь-яке моє повідомлення, яке ми давали, і де там було про те, що я перебуваю в місті, або я щось попереджаю, що все буде добре стосовно того, шо буде відбуватися в майбутньому. Давайте подивимося, що міський голова міста Маріуполь говорив? Що він перебуває в місті Маріуполі? Наприклад, 27 лютого я взагалі мовчав. 

— Як ви вважаєте, скільки маріупольців загинуло в місті?

— Перший заступник міського голови Панков працював в Маріуполі до двадцятого березня. Виконував мої накази. За його оцінкою, яку нам вдалося зафіксувати, десь більше двадцяти тисяч людей.

— А ви самі вважаєте, скільки це людей? 

— Я вважаю, що може бути більше, але це треба з'ясувати вже після нашого повернення. Після повернення в Україну. 

— Ключове питання до вас: люди дуже обурені тим, що ви кинули місто. Фізично та інформаційно. Ви не попередили людей про те, що буде така війна. 

— Ви вважаєте, що хтось розумів, що будуть, наприклад, задіяні літаки? 

— Я думаю, що пан Кириленко це розумів. Ви це розуміли, якщо в нього був наказ для вас виїхати.

— Тобто, було рішення голови військової адміністрації. Я це підтверджую, що перший заступник міського голови, який виконував безпосередню функцію керівника комунальних підприємств — він має залишитися. А та людина, яка має політичну ознаку — міський голова, і може бути захоплений Російською Федерацією, тобто, владою Російської Федерації, яка вже оточила місто 28 лютого. Який тоді мав би бути сценарій, ми ж розуміємо.

— Тобто, 28 лютого ви розумієте, що місто в оточенні. Чи говорили ви про це в своїх повідомленнях, що місто в облозі? 

— Ми говорили виключно про комунальну обстановку. Ми говорили про те, що треба рятувати місто на національних каналах, відкривати місто. Ми говорили виключно про те, що могли сказати.

— Чи готові були підвали та сховища? Ви бачили ті списки? Люди ходили по тих списках. Всі підвали були закриті, а ви говорили, що готові. 

— Треба поділити, що таке сховище, що таке укриття. Це перше. А друге: чому ви не ставите питання, як руйнувалися наші будівлі? Ці будівлі, які були побудовані в Маріуполі, вони були побудовані ще в 60-70 роки. За всі будівлі, які хтось, колись побудував, — я маю за все відповідати? Ми реєстрували, тобто, ремонтували. Була окрема програма ОСББ. 450 отаких дуже примітивних укриттів. Підвал — це не бомбосховище. Воно не може витримати авіацію. Якщо б у нас була система ПВО, якщо б не заходили літаки, було б трішки по-іншому. Розуміючи це, треба ставити інші питання. Винний в цій військовій, злочинній ситуації, яка має назву війна і військова агресія з боку Російської Федерації, лише один. Це Путін Володимир Володимирович. Він надав наказ і почалася війна. Я особисто просив пана Кулебу, щоб на перемовинах після знищення пологового будинку в Маріуполі авіаційними бомбами 10-го (березня 2022 року — ред.) були перемовини в Стамбулі. Пан Кулеба зустрічався з Лавровим. Три години спілкування і 80% говорили про Маріуполь. Я благав, щоб відчинили місто. Але пан Путін не давав такої можливості. Тому шо він привласнив собі це право. Пан Лавров так і відповів: «У мене немає повноважень по Маріуполю приймати рішення». І ви кажете, що ми не комунікували? Щоб відчинили місто, а Путін тримав людей, як держава-терорист в полоні. Нищив, вбивав. Стояли автобуси, але він пропонував їхати тільки в бік Росії, тобто в Україну він не давав можливості. Скільки ми намагалися створити ці коридори, і вони не були створені. Чому, якщо було домовлено з Російською Федерацією? Бо в нього не було цих планів врятувати життя маріупольців. 

— Чи вважаєте ви себе винним за те, що сталося в Маріуполі? 

— Винним має себе ставити тільки одна людина. Це пан Путін, який оголосив війну. Ми всі разом маємо сьогодні об'єднатися. Ворог у нас один. Це Російська Федерація, це пан Путін.

— Що робив пан Когут (перший заступник міського голови Маріуполя — ред.) на засіданні, коли вибирали Іващенка (депутат Маріупольської міськради, колаборант — ред.), коли визнавали «референдум» «ДНР»?

— Давайте уявімо таку ситуацію. Міський голова виконав наказ, ключове — виконав наказ. 26-го виїхав, 27-го не в'їхав в місто. Що я мав робити? Кидатися на танки? Бігти через оту російську навалу, яка стояла попереду? А якщо ви кажете, що Когут щось зробив не так, залишився в місті, виконував всі мої накази, рятував людей, молов зерно, робив  борошно, ми пекли хліб. Ми розвозили, заправляли станцію, щоб був зв'язок, забезпечували клінічні лікарні всім необхідним. Ми лагодили, що можна було зробити. Треба розуміти, що 24 лютого я особисто дав наказ і на території «Комунальника» (транспортне підприємство, створене міською радою — ред.) ми створили склад з їжею, з ліками. Але 1 березня його знищили. Тобто, росіяни — вони все знали. Вони нищили. Нищили мою репутацію. Якщо б міський голова залишився, то було б те саме, що сьогодні ви ставити питання по Когуту. Його схопили і його тримали певні служби Російської Федерації. Вони робили все, щоб він з ними співпрацював. Він відмовився співпрацювати з ними. І міський голова Вадим Бойченко, і пан Когут дали вже певні свідчення певним органам і в цих органів нема до мене і до пана Когута питань. От є висновок конкретно по Когуту: «відповідно статті 23 Закону України “Про доступ до публічної інформації” рішення дії чи бездіяльності і розпорядження розпорядника цієї інформації можуть бути оскаржені. За результатами опрацьованого вашого запиту відповідаємо, що у слідчому відділі №2 управління Служби безпеки України Донецької та Луганської області кримінальне провадження, розпочате за неправомірні дії Когута, відсутнє».

— А чого він там сидів на тому засіданні? За що голосував? 

— Він ні за що не голосував. Його туди привели примусово.

— Чи бачите ви себе мером нового Маріуполя?

— Я є сьогодні мер Маріуполя. Ви знаєте, як сьогодні працює законодавство України. Якщо законодавство України не зміниться, а воно не має змінюватися, будуть оголошені вибори. І якщо наша громада визначиться, хто буде міським головою, так воно й буде. Буде міський голова або я, або хтось інший, я прийму це.

— Що б ви хотіли сказати маріупольцям?

— Я з початку війни і до війни працював міським головою. Так було, так є і залишається. І працював завжди заради маріупольців. Допомагав, підтримував, будував сучасне європейське місто. Нічого не змінилось. З початку війни треба маріупольцям розуміти, що трошки ситуація змінилась. Є військовий стан, є відповідні певні органи, які відповідають в межах військового стану за те, що відбувається в державі Україна, і я виконую всі накази. Я не хотів бути загорнутий в ганчірку, яка має назву триколор, або в «ДНРовський» цей прапор. Я вам відверто скажу, що я цього дуже боявся, що я, не дай Боже, потраплю в лапи цих виродків, які мають назву Російська Федерація і «ДНР». І що я про дядю Вову буду щось розказувати. Я порядна людина, яка залишила місто Маріуполь, в якому я народився, де виросли мої діти. Я нікуди не тікав. Я 27-го, ще раз прошу наголосити, що не в'їхав в місто, виконуючи наказ, який я отримав від голови військової адміністрації і наших певних служб, які були зі мною поряд. Я виїхав разом з поліцейськими, які мене супроводжували. Так воно сталося, могло б статися по-іншому. Тоді б ви ставили ці питання, як про пана Когута. Тоді б був на цьому місці я. Мене б теж водили по цим зборищам, де обирали самопроголошеного пана Іващенка. Тобто, виїхав — щось не так. Залишився — щось так само не так. 

— Навіщо ви дякували президентові Путіну?

— Що ви таке кажете? 

— 22 лютого 2022 рік. Сесія міська, телемарафон. Є два відео, де ви говорили Путіну про те, що дякую за те, що зробив із нас націю.

— Пан Путін, як ви його називаєте, — це злочинець військовий, який знищив моє життя і життя тисяч маріупольців. Він злочинець, який має відповідати за всі злочини, які він скоїв на території держави. Так, пан Путін сформував з нас націю. Він з'єднав цю націю. Нас, українців, заради однієї цілі, що ми маємо розбити російську навалу, дати відсіч ворогу і повернути всі наші кордони. Я вам так відповім на це питання. Так, це був мій сарказм. Ця злочинна влада має назву Російська Федерація. Путін — головний військовий злочинець. І треба це розуміти.

«Новини Донбасу» відредагували живу розмову для зручності читання.