Під Соледаром запеклі бої, але волонтери продовжують евакуювати мирних жителів

Ще нещодавно Соледар славився своїми соляними шахтами. Туди масово приїжджали на екскурсії, щоб спуститися в одну з копалень. Наразі підприємство «Артемсоль» розбите та у вогні. Саме місто у руїнах. До повномасштабного вторгнення РФ населення Соледара становило близько 11 тисяч жителів. Сьогодні — це трохи більше півтори тисячі. Цифри весь час змінюються, адже люди щодня звідти евакуюються. Більше подробиць — у матеріалі «Новин Донбасу».

Стріляють абикуди

«Йде лише лисичанська траса до Бахмуту. Вони вирішили зараз, мабуть, і нас взяти: розбомбити, знищити. По людях стріляли живих. У п'ятиповерховому будинку по три-чотири сім'ї мешкають. І ті — у підвалі. Я у підвалі не захотів. Якщо засипле... Я у квартирі. Якщо що, вибіжу надвір… Сьогодні могли розбомбити багатоповерховий будинок. Все ближче та ближче. Усе стріляють, чим попало, коли попало та абикуди», — поділився житель Соледара Валерій.

Евакуювати людей складно

Щодня ситуація у Соледарі погіршується. Тому евакуювати людей дуже непросто, зізнається голова евакуаційної групи Філіп.

«Війська Російської Федерації розжарюють градус з кожним днем. Я сам їздив туди. Вчора їздив, позавчора. З одного боку нас накривали запальними (снарядами). З іншого боку накривали запальними. Ми просто посередині опинилися. Соледар увесь горів. Тепер він горить — його просто підпалюють. Постійні обстріли... Начебто без розбору б'ють по всіх частинах Соледара. Він, на жаль, так розташований, що прострілюється практично повністю. Але навіть у найважчі місця ми намагаємося проскочити», — розповів «Новинам Донбасу» Філіп.

Евакуаційна група волонтерів складається із десяти осіб. Серед них — небайдужі мешканці різних куточків України, британці, американці. За день на мікроавтобусах та легкових машинах вивозять близько 50 людей з Соледара.

«Через певні інциденти втрачено вже не одну машину. Організації такі централізовано не можуть дозволити собі їздити. Доводиться збирати таку збірну "солянку": волонтерів, найбезстрашніших, які на таких маленьких машинах виїжджають, роблять мікроходки. І садять на автобус у більш-менш безпечній локації зовні Соледара», — пояснив Філіп.

Іван родом із Харкова. Волонтерством вирішив займатися ще у 2014 році. Повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України застало хлопця у Польщі. Він розповідає, як опинився на Донеччині. На машину, за допомогою якої Іван евакуює місцеве населення, перерахували гроші українці.

«Я не можу воювати, тому що здоров'я не дозволяє. А щось робити треба, хоч по мінімуму. Мене початок загострення цього конфлікту застав у Польщі. Я був у Польщі, у мене вже готувалися документи на посвідку на проживання, працював там, і тут війна. У нас уже обговорення було, коли визнали "ДНР" та "ЛНР" — і що робити? Буде війна, поїду воювати. Що робити, якщо іншого варіанта немає? Ну, я вже збирався сюди. І знайомий військовий каже: "Чекай, треба спорядження хлопцям передати". Спорядження не дочекався, натомість зібрав гроші на машину. Дякую, хлопці, допомогли», — розповів волонтер.

Разом із киянкою Ганною Іван курсує вулицями Соледара. Йому дісталося кілька адрес на височині, звідки добре видно підприємство «Knauf». За нього зараз тривають запеклі бої. Російські окупанти хочуть просунутися до центру міста та отримати доступ до траси на Бахмут.

Армія РФ знищує місто

Весь минулий тиждень армія РФ знищувала Соледар, хаотично стріляючи по населеному пункту. Тамара втратила все, що наживала, буквально за годину.

«Коли "приліт" був, я була у льоху. І нас просто врятувало, що собаки були поряд, я їх тримала, й тому не вийшла. Якби вийшла, мене б уже не було. Там жах був. Хвіртки, все побито. Собака з цуценям у будці був, він вискочив. Потім повернулася по цуценя, а його вже не було. І лежить, вмирає, не можу на це дивитися», — сказала жінка.

Вона розповіла, що двох козенят довелося зарізати, бо вони були поранені. Решту поховали у великій ямі.

«Я одна боюсь, попросила сусіда прийти сьогодні. А вночі було таке… Чесно сказати, мені вже байдуже. І ось що на мені, і більше я нічого не маю. За 40 років стільки нажили. Я вже з рахунку збиваюся. Одних книг було тисяча штук різного роду. Саме книги навчальні. Нічого немає», — зазначила Тамара.

86-річна Ніна Михайлівна повністю підтримує Тамару. Жінки живуть на одній вулиці, і під час обстрілу обидві перебували у підвалах.

Господарство пенсіонерки вціліло, але жінка, яка пережила Другу світову війну, не впевнена, що зможе пересидіти цю в рідному Соледарі.

«Ні вдень, ні уночі сну немає. Ось одного дня, в неділю, одна хата горить, друга, третя впала. Ну, як нам жити? Увечері вийшла о 20:00, а там один будинок горить у селищі... Полум'я поряд, через два будинки», — розповіла вона.

Ірина з 11-річною онукою вдруге тікає від війни. 7 квітня жінка з дитиною покинули Попасну на Луганщині, виїхали до знайомих у Соледар, а тепер війна наздогнала їх і тут.

«Я залишилася б, але істерики почалися. У нас там взагалі у Попасній при нас жінку розірвало. Голова окремо, руки окремо, кишки», — розповіла Ірина.

Ті, що залишилися, можуть не пережити зиму

Людей вивозять спочатку до Краматорська, а потім волонтери допомагають евакуюватися до Дніпра чи західної частини України. Там мешканцям Донецької області надають житло та соціальні послуги. «Ніхто нікого не кидає» — так щодня заявляє уряд України. І наполягає на обов'язковій евакуації всіх мешканців Донецької області. Адже зиму вони можуть і не пережити, оскільки централізоване опалення розбите та газу в регіоні немає.