Десять років війни в Авдіївці. Спогади місцевих жителів про зруйноване Росією місто

17 лютого 2024 року українські військові вийшли з Авдіївки, щоб не допустити оточення, і місто, радше його руїни, захопили російські війська. У невеликому промисловому місті, розташованому лише за десять кілометрів від Донецька, практично не лишилося жодної цілої будівлі.

«Новини Донбасу» поговорили з жителями Авдіївки, які були змушені залишити рідне місто. Ми попросили їх згадати, що відбувалося із Авдіївкою останні 10 років. Від перших днів активних бойових дій до того часу, коли російські війська знову захопили місто. Розповіді місцевих жителів проливають світло на їхні переживання та надії.

Війна за Авдіївку розпочалася у 2014 році

«Це наш відомий мурал "Козак Мамай", а це наш сучасний воїн – символ нашої перемоги. Усім, хто питає про Авдіївку, я завжди показую це фото і кажу, що це Авдіївка насправді, це її дух», — розповідає Тетяна Переверзєва.

Український військовослужбовець Ян Шипула на фоні мурала в Авдіївці: Фото: Yan Shypula / Facebook

Жінка впевнена, що повернеться до Авдіївки. Та поки не знає, скільки триватиме окупація. Тетяні хочеться, щоб вона закінчилася швидше.

«Але я впевнена, що повернуся. Я знаю, що робитиму, коли повернуся. Мені хочеться, щоб усе склалося так, і я змогла зробити щось конкретне для того, щоб відновлення міста було можливим», — додає жінка.

Тетяна — керівниця Народного музею історії Авдіївки. Народилася і все життя провела у місті. Робила все для збереження історії Авдіївки, розвитку культури та освіти, незважаючи на неспокійні часи, які місто переживало з 2014 року.

«Музей постраждав двічі за 10 років. У 2015 році він був зруйнований, було влучання в музей, він тоді був в іншому приміщенні. Ми врятували те, що змогли врятувати, хоча там мало що було рятувати. І у 2016 році ми відкрилися у новому приміщенні», — зазначає керівниця музею.

Тетяна Переверзєва, керівниця Народного музею історії Авдіївки. Фото: Новини Донбасу

Кілька місяців 2014 року Авдіївка перебувала під контролем проросійського угруповання «ДНР». У липні 2014-го місто повернулося під український прапор, але стало прифронтовим. Поруч – окупований Донецьк, і Авдіївку регулярно обстрілювали.

«І Авдіївка, і наші інші окуповані села та міста — це результат того 2014 року. А починалося все з кінця 2013 року, тут на Майдані, коли зібралися люди та намагалися силою розігнати їх та вбити. Тому Авдіївка була для окупантів як кістка у горлі. Це був безпосередній близький вхід до міста Донецька», — пояснив Сергій Цехоцький, офіцер 59-ї Окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.

Своїми враженнями після початку бойових дій у передмісті Донецька поділилася переселенка з Авдіївки Юлія Свищева.

«У 2014 році, коли почалися активні бойові дії у місті, складно було прийняти ситуацію загалом. Усвідомлення перших втрат та поранених було дуже важким. Це було неймовірно складно», — каже жінка.

Юлія працювала на Авдіївському коксохімічному заводі 15 років. До війни на цьому підприємстві працювало понад 10% містян. АКХЗ був одним із найбільших коксохімічних заводів в Європі.

«2014-2015 рік — активні бойові дії. Ми працювали, ми не виїжджали, і у нас робота пов'язана із соціальними питаннями на підприємстві, на віддалену роботу ми не могли піти», — уточнила переселенка Юлія Свищева.

Переселенка Юлія Свищева. Фото: Новини Донбасу

Серйозне загострення бойових дій під Авдіївкою сталося на початку 2017 року. Проросійські бойовики не полишали спроб відсунути українські сили подалі від окупованого Донецька та взяти під контроль Донецьку фільтрувальну станцію. Особливо страждав район промзони на східній околиці Авдіївки.

«Люди, які приїжджали до Авдіївки навіть на один візит, часто запитували: "А що, от ми зараз йдемо вулицею, і може прилетіти?". Ми спокійно відповідали, що це може статися будь-якої миті. Справді, були моменти, коли снаряди прилітали несподівано і люди гинули. Ми жили в цій війні, усвідомлюючи, що війна тут, поруч. Ми мали потужне бажання жити, а не просто існувати. Тому ми продовжували робити свою справу», — розповіла Тетяна Переверзєва.

Затишшя перед вторгненням

До 2018 року інтенсивність бойових дій біля Авдіївки знизилася, місто почало повертатися до життя та розвиватися.

«Ми не хотіли, щоб наше місто асоціювалося лише з війною. Адже Авдіївка була на слуху, до неї часто відчували жалість, відчувався дискомфорт. Також постійні візити гуманітарних місій наголошували на потребі змін», — каже волонтер Олексій Савкевич.

Олексій — волонтер та громадський діяч із Авдіївки. Спільно з іншими активними мешканцями він організував навесні 2018 року перший із початку війни на Донбасі масштабний фестиваль мистецтв «Авдіївка ФМ».

«Якщо коротко, то думки були такі: Авдіївка залишалася далеко від великих міст, через що молодь, яка закінчує школу, потребувала знайомства з іншими ідеями перед вступом до університету. Ми організовували театральний фестиваль, запрошували поетів та музикантів, щоб надати їм досвід, корисний у житті», — пояснює Савкевич.

Фестиваль «Авдіївка ФМ», жовтень 2021 року. Фото: Діана Шевельова

За словами переселенки Юлії Свищевої, виникло відчуття комфорту, місто почало розвиватися. Почали відбудовувати те, що було зруйновано. Також було затверджено нові проєкти, вкладалися кошти у розвиток коксохімзаводу.

Але відносний спокій тривав недовго – на початку 2022 року жителі Авдіївки почали відчувати тривогу.

«В Авдіївку приїжджало багато журналістів із різних країн світу. Вони ставили одні й ті самі питання: "Чи готові ви? Чи відчуваєте ви?". Ми багатьом давали інтерв'ю, але зізнатися у готовності до війни нікому не хотілося. Ми всі сподівалися на дипломатичне вирішення конфлікту. Однак, коли війна приходить у твій дім, ти вже по-іншому оцінюєш», — поділилася Тетяна Переверзєва, керівниця Народного музею історії Авдіївки.

Після 24 лютого

24 лютого 2022 року майже 35 тисяч жителів Авдіївки зустріли перший день повномасштабного російського вторгнення.

«24 лютого для мене почалося близько 5 ранку. Зателефонувала донька, яка тоді навчалася у Харкові, та сказала: "Мама, Харків бомблять". Я поклала телефон і намагалася усвідомити: чи це не сон? Може, мені наснилося? Ніяк це у голові не вкладалося. Стан шоку, стан сну — здавалося, ніби ти бачиш жахливий сон, від якого маєш прокинутися, але не прокидаєшся», — згадує Юлія Свищева.

Тетяна Переверзєва розповідає: коли виїжджала з Авдіївки, то місто 24-го числа нічим не відрізнялося від 23-го.

«А Київ вирізнявся. Коли я приїхала сюди, тут відчувалося по-іншому. А в Авдіївці той день був звичайним: усі вийшли на роботу, виконували свої завдання. Я їхала на день народження онука, 25 лютого, і планувала повернутися, але так і не повернулася, хоч у мене був зворотній квиток», — каже керівниця Народного музею історії Авдіївки.

Наслідки обстрілу в Авдіївці, 14 березня 2022 року. Фото: Національна поліція

Місцеві жителі згадують, що у перші дні повномасштабного вторгнення Авдіївка не була під інтенсивними обстрілами, на відміну від інших міст Донецької області. Але поряд був окупований Донецьк і відносний спокій був недовгим.

«24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення РФ, місто не так активно обстрілювали. Активні обстріли почалися, мабуть, на початку березня 2022 року, коли по місту почали прилітати снаряди з мінометів та артилерійських систем залпового вогню "Град". Виникли пожежі у місті. Зростала напруга. Оскільки Авдіївка – всього за 6 кілометрів від Донецького аеропорту, то думали, що місто не встоїть перед ворожими обстрілами», — поділився Геннадій Юдін.

Він поліцейський з Авдіївки, зараз евакуює людей у складі загону «Білі янголи». У березні після того, як увесь світ побачив, що Росія чинить у Маріуполі, Геннадій вирішив, що потрібно евакуювати сім'ю.

«Я побоювався, що з Авдіївкою може статися те саме, що й з Маріуполем. 8 березня ми зібралися із сім'єю за столом і я сказав, що треба виїжджати. Зібрали всі речі, і в середині березня ми виїхали. Спочатку я відвіз дружину та дітей до Дніпропетровської області, потім і матір вивіз, — ділиться досвідом поліцейський. — До червня 2022 року наш відділ поліції продовжував працювати в Авдіївці. Однак після влучання ворожого снаряда у будівлю відділу було ухвалено рішення про переїзд. Так ми опинилися у Мирнограді, де й базуємось досі».

Поліцейський Геннадій Юдін. Фото: Новини Донбасу

У середині березня 2022 року Авдіївку покинула і Юлія Свищева після того, як поряд з будинком літньої родички вдарив снаряд і потрібно було її терміново вивозити з міста.

«Бабуся була з тяжким хронічним захворюванням — у неї  хвороба Паркінсона. Це змусило нас шукати для неї безпечне та тепле місце. Спочатку ми планували на чотири дні переїхати у безпечне місце, щоб забезпечити їй необхідний догляд. Про те, що я не повернуся, навіть думки не мала. Я не усвідомлювала, що їду на більш тривалий термін», — поділилася переселенка з Авдіївки.

Обстріли та евакуація

Волонтер Олексій Савкевич розповідає, що у березні вивіз дружину та дітей із міста. Вони вирушили до Берліна, а Олексій повернувся до Авдіївки та створив гуманітарний штаб для допомоги місцевим жителям та евакуації.

«Ці два роки ми займалися гуманітарною допомогою. Для мене було важливим розуміння, що ми також допомагаємо когось евакуювати. Нас запитували журналісти: може, якби ми не возили гуманітарну допомогу, це змусило б людей виїхати? На це я відповідав, що це можна зробити, але не факт, що це допоможе», — каже Савкевич.

Російські війська поступово наближалися до Авдіївки. Інтенсивність обстрілів зростала. Решта місцевих жителів мала можливість евакуюватися. Геннадій Юдін був одним із тих, хто вивозив людей з Авдіївки у складі поліцейського загону «Білі янголи».

«Наша робота полягала не лише в евакуації. Це і доставка гуманітарної допомоги, їжі, хліба, а також вивезення поранених, тіл загиблих, фіксування військових злочинів. Під час спілкування з місцевими жителями ми буквально благали людей, щоб вони виїжджали з міста», — згадує Геннадій Юдін.

Евакуація з Авдіївки, липень 2023 року. Фото: Національна поліція

«Влітку було усвідомлення, що дедалі менше людей погоджується евакуюватися, хто хотів — той виїхав. Дехто вже не виїжджав, навіть якщо десь поряд прилітало. В нас постійно ламалася машина. Ми проговорювали інший формат доставки гуманітарної допомоги», — сказав Савкевич.

10 жовтня 2023 року Росія розпочала великий штурм Авдіївки. Почалися цілодобові обстріли міста. Стало очевидно, що армія РФ готова стерти Авдіївку з лиця землі, аби захопити. У місті залишалося близько 2 тисяч людей.

«Найскладнішим, напевно, було те, що там були люди. Це в будь-якому разі заважало, бо відповідальність насамперед за цивільних людей. І друге найскладніше — це обстріли цими авіаційними керованими бомбами, коли була концентрація в одне місце. За день сягало ста скидів цих авіабомб. Це велика руйнівна сила», — наголосив офіцер 59-ї Окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Сергій Цехоцький.

Зруйнований під'їзд багатоповерхового будинку в Авдіївці. Фото: Національна поліція

Волонтер Олексій Савкевич згадує, як згодом людина звикає до виду руйнувань: відсутність частини під'їзду чи згорілі будинки на його вулиці спочатку викликали смуток. Однак після перших кількох разів стає помітно, що мозок поступово перестає активно реагувати на такі зміни, і людина вже не відчуває колишнього смутку за наступних відвідуваннях цих місць.

«Ми всі говорили, що хочемо і відновлюватимемо наше місто. Та коли я їздив містом, намагався уявити, скільки часу потрібно, щоб привести його до стану, придатного для повернення мешканців, дітей та відновлення роботи заводу. Мені завжди було незрозуміло про завод: реально його відновити чи ні?» — розмірковує Савкевич.

Волонтер Олексій Савкевич. Фото: Новини Донбасу

Місцеві жителі з різних причин не хотіли залишати Авдіївку, незважаючи на життя у підвалах.

«Корінні авдіївці, зокрема з тієї частини, звідки пішло місто, не поїхали зі своєї землі, зі своїх будинків. Вони не поїхали у 2014 році. Я думаю, що навіть якщо їх спробують переселити, вони оберуть залишитися на своїй землі», — сказала Тетяна Переверзєва, керівниця Народного музею історії Авдіївки.

Поліцейський Геннадій Юдін наголошує, що люди погоджувалися на евакуацію лише тоді, коли у будинок влучав снаряд, і російські обстріли призводили до смерті рідних чи їхніх поранень.

«Це той самий чинник 2014 року. Всі сподівалися, що ми пересидімо цю ніч, що ми пересидімо цей день, що зачекаємо тиждень, потерпимо і все вщухне. Вони не мали усвідомлення масштабності всього, що відбувається. По-друге, я гадаю, все одно є люди, які дуже прив'язані до будинку, до міста. Напевно, вони не змогли переламати той чинник, що десь зможуть знайти себе в іншому місці, в іншому місті», — розмірковує Юлія Свищева.

Відхід ЗСУ та окупація Авдіївки

У місті розпочалися вуличні бої. На початку 2024 року російська армія змогла поступово взяти Авдіївку в напівоточення. Інтенсивні бої тривали вже п'ять місяців.

«18 січня 2024 року російські війська увійшли до міста. Це крайні вулиці з боку "Царської охоти". То були вулиці Чернишевського, Спортивна, Соборна. На цих вулицях залишалося близько 40–60 людей. Я пам'ятаю, як ми напередодні туди завозили гуманітарну допомогу, хліб. І після 18 січня ми не змогли туди заїхати. Хоча люди телефонували та благали про допомогу, щоб ми їх евакуювали, і близькі родичі їх дзвонили та благали про допомогу. Але ми туди вже не могли потрапити. Після цього десь 30 січня мені зателефонували військові та сказали, що під час зачистки вулиці Чернишевського вони потрапили до будинку, де ховалися мешканці будинків на цій вулиці. Їх було близько 15, їх вивезли в безпечне місце», — уточнив поліцейський Геннадій Юдін.

За словами офіцера 59-го ОМБр Сергія Цехоцького, за 10 років Авдіївка зміцнилася як плацдарм, перетворилася на фортецю, бо була дуже вигідною в тактичному плані.

Офіцер 59-го ОМБр Сергій Цехоцький. Фото: Новини Донбасу

Місто розташоване на висоті, і цим послуговувалися українські військовослужбовці. Однак велика концентрація у Росії військ, корегованих авіабомб та бронетехніки призвели до того, що командування ЗСУ вирішило відійти задля збереження життів солдатів.

17 лютого 2024 року українські сили, щоб не опинитися в цілковитому оточенні, вийшли з Авдіївки. Місто, а радше руїни, що залишилися від нього, перейшло під контроль Росії.

«Перші руйнування та масштаб лиха завжди викликають гострий біль, який згодом притупляється, але все одно перехоплює подих. Тяжко бачити, як руйнується те, що будувалося десятиліттями. Це тяжко, іноді перехоплює подих, але ти все одно дивишся. Це пов'язано з тим, що перед тобою твої рідні місця, ти намагаєшся побачити знайомий куточок. Це те життя, яке ми прожили, і від нього важко відмовитися, хоча спостерігати за руйнуванням дуже і дуже важко», — зізналася Юлія Свищева, переселенка з Авдіївки.

Окупована Росією Авдіївка. Фото: «Народна міліція ДНР» / Кадр із відео

Геннадій Юдін у складі загону «Білі янголи» вивіз із Авдіївки у безпечні місця понад 2 тисячі людей. І досі продовжує евакуювати мирних жителів із прифронтових районів Донецької області.

Юлія Свищева працює на підприємстві «Южкокс» у місті Кам'янське. За її словами, зараз там багато колишніх співробітників Авдіївського коксохімічного заводу.

Тетяна Переверзєва продовжує зберігати та передавати пам'ять про історію Авдіївки.

«В Авдіївці є елемент нематеріальної культурної спадщини — Авдіївська каша. Ми беремо казан і їздимо тими містами, де є жителі Авдіївки. Запрошуємо на дегустацію цієї каші, розповідаємо про Авдіївку, записуємо якісь спогади. Може, у нас колись вийде книга чи якийсь відеосюжет. Люди дуже раді, ми були вже більш ніж у 10 громадах. Ці зустрічі дуже теплі та зі смаком любові до нашого міста», — ділиться вона.

Олексій Савкевич надалі допомагає людям та працює у міжнародній гуманітарній організації. У Кам'янському він організував музичний хаб, схожий на той, що був у Авдіївці.

«З нашого музичного простору, який ми евакуювали, — це Роман Клі, він приїжджав проводити першу рок-школу, яка дала поштовх до розвитку нашого музичного хаба. Ми вже разом із музикантами робимо перший квартирник у нашому хабі, який власноруч ось обшивали тканиною», — розповів він.

В Авдіївці після захоплення залишилося кілька сотень людей. Зараз Кремль видає їм російські паспорти, окупаційна влада заявляє про те, що хоче відновлювати місто. Наразі немає точних даних про те, скільки мирних жителів Авдіївки загинуло з початку повномасштабного вторгнення Росії.

Матеріал створений за підтримки «Медіамережі»