У прифронтовому Слов'янську продовжують організовувати «пенсійні рейси»

У Слов'янську, який перебуває під постійним обстрілом окупантів, влада продовжує організовувати поїздки пенсіонерів за отриманням грошей до сусіднього Краматорська. Як це відбувається, бачили журналісти «Новин Донбасу».

Проблеми з отриманням пенсій та інших виплат у мешканців прифронтового Слов'янська розпочалися ще у квітні. Тоді відбулася масштабна евакуація всіх фінансових структур області. Закрилися банки, більшість відділень «Укрпошти», відділення Пенсійного фонду. На сьогоднішній день у місті працює лише два поштові відділення, кілька банкоматів, які періодично завантажуються купюрами. А самі банки, як і раніше, закриті.

Єдина можливість отримати виплати — їхати до Краматорська. Це найближче до Слов'янська місто, де можна скористатися банком для того, щоб забрати свої гроші. Але й на це наважується не кожен, громадський транспорт не ходить, а таксі дорого. За словами пенсіонерів, за проїзд до Краматорська і назад просять 700 гривень.

Для того, щоб допомогти літнім слов'янцям, місцева адміністрація організувала безкоштовні рейси. Вони вирушають у міру складання списків, до яких можна потрапити, зателефонувавши до гарячої лінії адміністрації. Зазвичай це два рейси на тиждень. Люди їдуть не лише по пенсію, а й за субсидіями, іншими виплатами. Деякі, — частіше ті, кому за 80, — просто для того, щоб їм допомогли зняти гроші в банкоматі.

Такі безкоштовні тури, хоч якось полегшують важку реальність життя людей похилого віку, які живуть у прифронтовому місті. З майже відсутньою інфраструктурою, складнощами у доступі до продуктів та постійним ризиком потрапити під обстріл.

«Погано звісно. Дедалі більше магазинів закривається. Води немає, тягаємо щоразу. Газу немає. Електропічку довелося купувати, витрачати гроші. А що робити», — розповідає мешканка Слов'янська.

Люди кажуть, допомагає виживати гуманітарна допомога, та сусіди, які тримають городи.

Проте слов'янці не прагнуть їхати з міста. У кожного на те свої причини: у когось немає грошей чи здоров'я. А хтось просто втомився тікати від війни.

«Я вже з Горлівки евакуювалася три з половиною роки тому. Там квартира розбита. Мені нікуди, нема за що їхати, і три коти на руках... Кожен із нас, я ще по Горлівці знаю, приймає рішення сам за себе. Я розумію, що я можу загинути, але нехай я краще загину так, у своїх стінах, ніж я буду десь», — розповідає мешканка Слов'янська.

Війна змушує людей по-новому розставляти пріоритети та ставить перед нелегким вибором: поїхати у невідомість чи залишитися під ризиком смерті. Ті, хто молодший і сміливіший, — обирають перше. Тим, хто старший, і не може самостійно подбати про себе далеко від дому, залишається другий варіант.