Найгарячіша точка на фронті та рецепт проти авіабомб. Інтерв'ю з військовим експертом Петром Черником

Останніми тижнями основна увага прикута до Харківської області. Головним питанням залишається, яка мета у Росії на цій ділянці фронту: окупувати зайняту територію, знищити Харків чи відтягнути Сили оборони України з інших напрямків.

Водночас зберігається загроза наступу на Сумщині. Яка кількість окупаційних військ РФ там зосереджена, і чи вистачить допомоги США не тільки для оборони, а й для контрнаступу? Чи може Україна забезпечити потреби своєї армії за допомогою власного виробництва?

Про це «Новинам Донбасу» розповів полковник запасу ЗСУ та військовий експерт Петро Черник.



— Фокус уваги зараз на Харківській області. Росія формує додаткові війська для наступу. Яке, на вашу думку, основне завдання росіян?

— Два важливі моменти. Перший: Путіну не вдалося здійснити план виходу на адміністративні кордони Донецької області до дня його інавгурації, що стало серйозною поразкою для мегапропаганди РФ, отже потрібно було змістити акценти у бік хоч якогось успіху. І частковий успіх у них там (Харківський напрямок — прим. ред.) є, бо є плацдарм. Він невеликий, армія РФ не змогла вийти на артилерійські рубежі, щоб завдавати ударів по Харкову, однак, піднявши свій триколор над одним окупованим селом, росіяни подають цю інформацію, ніби це «Берлінська операція». У цьому випадку ефект для своєї «бидломаси» досягнутий. Другий момент, можливо, важливіший — у червні (Саміт миру запланований на 15–16 червня у Люцерні — прим. ред.) відбудеться історична подія у Швейцарії. Понад 80 країн прибудуть на саміт для пошуку формули миру. Ми розуміємо, що там будуть представники країн глобального Півдня, який за своєю суттю є тиранічним. Вісь зла вже визначена: Китай, Росія, Північна Корея, Іран, Сирія. На планеті є чимало тиранічних режимів, які симпатизують Путіну. Тому він ще їм сигналізує, що на щось здатен і може досягти якихось результатів. Динаміка бою покаже, хто успішніший зараз — ми чи вони. Росіяни ставили собі за мету розігнати страх і паніку, і, на жаль, перші три-чотири дні це вийшло. Проте зламати Харків, щоб там почалася чергова гуманітарна криза, і місто залишили 200 чи 300 тисяч людей, не змогли. Чому це для РФ важливо? Попри те, що Харків перебуває під шквальним вогнем, він залишається для нас великим воєнним промисловим комплексом, починаючи від бронетехніки та закінчуючи радарами з ракетами. І вихід цих людей означав би для нас втрату робочих рук, підрив нашої обороноздатності. Окупанти не змогли досягти стратегічної цілі, але мають певні успіхи. Щоб досягти успіху в таких операціях, необхідний стотисячний корпус, а у них на дві області до складу групи «Сєвєр» входить до 53 тисяч особового складу, до 400 танків, до 1000 стволів артилерії та до 1500 бойових броньованих машин. Росіяни нарощуватимуть угруповання, але їм також необхідно збільшувати коефіцієнт заміщення щомісяця до 50 чи 60 тисяч. Напевно, поки що вони на готові до такого вдатися.

Наступ російських військ у Харківській області зупинився. Карта DeepState

— РФ продовжує накопичувати війська на кордоні з Харківською та Сумською областями. Про що свідчить така концентрація сил, і чи це може критично позначитися на можливому прориві сил ЗСУ?

— Поки що ні. У них оголосили про створення 14 нових дивізій, 16 нових механізованих бригад та двох нових загальновійськових армій. Загалом це понад 300 тисяч особового складу, але є нюанс. Знищення російських окупантів, згідно з щомісячними показниками, перебуває в межах 26–29 тисяч. За моїми даними, у травні ми перевищимо показники 30 тисяч+. Наразі Росія не вдалася до філософії «Вставай страна огромная», йдучи за безболісним режимом їхньої мобілізації, але їх не можна недооцінювати. Мобілізаційний ресурс у Росії складає близько трьох мільйонів чоловіків. Нагадаю, що в Росії завжди була призовна компонента, і користуватися автоматом Калашнікова вміють практично всі чоловіки. У них історично такий менталітет, що за Путіна, за Батьківщину, за Велич і ще за казна що — помирали, помирають і помиратимуть. А класичні піхотні вали, які вони апробували у Першій світовій війні під час так званого Брусилівського прориву, коли на одній ділянці було 17 історично зафіксованих хвиль піхоти, теж нічого нового запропонувати не зможуть. Рівень «гарячості» фронту буде зростати з початку літа до закінчення циклу сухої погоди.

— Прикордонники у Сумській області попереджають про зосередження військ РФ, і будь-якої миті може початися наступ. Яка ймовірність того, що окупанти зможуть повторити сценарій подій на півночі Харківської області?

— Це називається «Турбуюча операція». Вони можуть спробувати там просунутися на відстань 5-6 км углиб для відволікання наших сил і засобів. Хоча головні сили не відволікалися з основних плацдармів фронту, нам довелося скористатися стратегічними резервами. Будь-яка війна передбачає наявність таких резервів у кількості від 15 до 30 відсотків від загальної чисельності військ, які воюють. На прикладі Харківщини ми побачили, що у плані оперативного мистецтва й тактики противник нам нічого нового запропонувати не може. У цій частині росіяни дуже передбачувані. Наприклад, коли відбувалися бої на Авдіївському напрямку, втрати окупантів становили 1 до 16.

ЗСУ вже почали знищувати російські колони на підступах до Сумщини у Курській області. Фото: кадр із відео

— Виходить, що ті сили, які збирає противник для наступу, ЗСУ пропорційно і знищують?

— Ми самі розігнали страх, що завтра апокаліпсис. Війна — мерзенне й огидне явище, вона екзистенційна. Але холодний розум і баланс стануть нашим мистецтвом виживання, а для цього необхідно правильно модерувати інформаційні потоки, тому що противник у частині інформаційно-психологічних операцій — майстер.

— Найбажанішими для Путіна залишаються Часів Яр та Покровський напрямок, де йдуть найтяжчі бої. Чи можемо стверджувати, що на цих ділянках фронту росіяни максимально зосередяться?

— 100 відсотків, поділяю цю думку. У загальному задумі з 7 жовтня 2023 року у них нічого не змінилося. Є прямий наказ вийти на адмінкордони Донеччини. Це принципове завдання для Путіна. На мою думку, якщо ми уявимо, що росіяни вийшли на кордони Донецької та Луганської областей, що нібито стало причиною початку повномасштабного вторгнення після «приєднання» тимчасово окупованих областей, то він може заявити про завершення спеціальної військової операції. І на жаль, місяць тому відрефлексував Ердоган, сказавши: «Давайте заморозимо все, до 2040 року, а там подивимося і проведемо якийсь чесний референдум». Чому 2040-й, бо до цього року Путін бачить себе при владі, шукаючи точку для переговорів, щоб заморозити конфлікт на їхніх умовах. Ми розуміємо, що всі війни закінчуються якимось документом. Немає таких воєн, які чимось не закінчилися б. Північна та Південна Кореї досі перебувають у стані війни, у них укладена угода про перемир'я. Японія та Російська Федерація, як спадкоємиця Радянського Союзу — у стані перемир'я. Між ними офіційно начебто триває війна. Залишається питання переможця та переможеного. На мій погляд, якби ми змогли прорубати дорогу до Північного Приазов'я та вийти поблизу Молочного Лиману, закріпитися та перерізати сухопутний коридор до Криму та стиснути його до Маріуполя, до умовної старої лінії розмежування, для нас це стало б блискучою третьою операцією після Харківської та Херсонської.

— Виділеного 61 млрд доларів США військової допомоги вистачить до кінця 2024 року. Для контрнаступу та деокупації української території західної допомоги нам недостатньо? І що буде, коли вона скінчиться?

— Вона тільки почала надходити. Не можуть такі величезні гроші надійти одномоментно. Американці не можуть спустошити свої склади й нічого не покласти натомість. Ця допомога має три рівні. Один із них — виготовлення зброї у замовника. Пам'ятаємо, що американський воєнно-промисловий комплекс є унікальним на планеті Земля, він цілком приватний, за винятком кількох підприємств у Філадельфії, штат Пенсільванія. І зробити, умовно, один «Хаймарс» — це не вийти з молотком і зі шматка жерсті склепати трубу. Це тривалий процес виробництва, не говорячи вже про MIM-104 Patriot. Але є нюанс: це найбільший пакет допомоги, який колись виділяли американці. Друге: у 2022 році німці нам виділили лише один млрд євро допомоги, а у 2024 вже вісім мільярдів, а наступного року вже декларують подвоєння суми — до 14 млрд євро. Не забуваємо, що зброя є найприбутковішим бізнесом. Ударний авіаносець класу «Джеральд Форд» коштує більше, ніж вся міжнародна космічна станція. А яка головна філософія капіталізму? Одним словом — прибуток. Хлопці, які відчули смак від держзамовлень на мільярди доларів, знайдуть ключі до сердець президентів, хто б там був. Чи буде це Байден, що краще для нас, чи можливо, Трамп. Впевнений, що і його зможуть умовити. Тому я не казав би, що ми залишимося без грошей. На сьогодні 2/3 допомоги нам постачають союзники, але варто нагадати, що на момент вторгнення Україна входила до десятки експортерів зброї. Ми працювали не на себе, а на закордонні замовлення. На жаль, міністри оборони наші були громадянами РФ. Нині ситуація виправляється. Тільки з безпілотними системами ми демонструємо дива майстерності, починаючи від Sea Baby та Magura по акваторії Чорного моря до ударів по стратегічній зброї ядерного виявлення пуску балістичних ракет РЛС «Воронеж-М». Це вже наше, тут союзники ні до чого. Тому я маю стриманий оптимізм щодо такого типу війни, який ми зараз ведемо. Щодо «оборона-наступ», гроші є. Якби нам умовно передали 500–600 ракет ATACMS, які є на складах і хоча б дві ескадрильї F-16 (24 машини), щоб вони запрацювали в режимі бомбардувальників з номенклатурою бомб SBU 10, 12, 24, 31, 32, 38 (і це не повний перелік), а також з далекобійними ракетами AGM 158 JASSM та ракето-бомбами AGM 154 JSOW, то вихід до Північного Приазов'я можна було б реалізувати. Але є страх ядерного колапсу. Коли Росія відчуває, що може зазнати поразки, то дістає цей кийок. Як це розв'язати, я поки не знаю.

— Чи є шанс, що США дозволять нам застосовувати західну зброю по території РФ, щоб захистити Україну? (Уже після запису інтерв’ю стало відомо, що Президент США Джо Байден дозволив Україні завдавати ударів американською зброєю по території Росії, але лише біля кордонів Харківської області та без використання ракет ATACMS — прим. ред.).

— Зараз я даю 50 на 50. У червні 2022 року я перебував у зоні бойових дій на Донеччині, де мені запам'яталася промова американського президента Байдена. Він сказав, що США не перейдуть «чорних рисок» і не нададуть Україні авіації. Зараз авіація вже в дорозі, що суперечить сказаному у червні 2022-го. Цілком можливо, що нам нададуть змогу завдавати ударів. Необхідно розв'язувати проблему КАБів, а вона вирішиться завдяки F-16. Наприклад, Су-34 може нести від трьох до шести важких бомб, скидаючи ФАБ-250, ФАБ-500 та ФАБ-1500. Він їх скидає з висоти 15 км на відстані 40-70 км. Отже, щоб КАБ долетів до Харкова, Су-34 має підійти до кордону на 30 км. А F-16 має чудові ракети AIM 120 AMRAAM, які завдають ударів на 180 км і, якщо 2-3 такі ракети полетіли у бік Су-34 — він приречений. F-16 у повному спорядженні здатен брати на борт до шести таких ракет. Дві пари машин (прим. — F-16) можуть здійснити революцію, якби ми за місяць збили 20–30 машин противника, то їх просто перестали б застосовувати, тому що їх лише 80 одиниць у строю. А за 2023 рік було випущено лише шість таких. Це так зване випереджувальне винищення. І друге — це ракети ATACMS у касетному спорядженні для російського угруповання «Сєвєр», яке тримають за 30–40 км від кордону й розосереджені у лісах. За ними можуть прилетіти 950 субелементів на 165 км, така собі «апельсинка», начинена вибуховими речовинами. І коли це розсипається у діаметрі 500 метрів, то навіть ліс висікається цими уламками. Для нас ця зброя — критична потреба.

Американський льотчик із ракетою AIM-120 AMRAAM. Фото: Офіційний сайт ВПС США

— Скільки нових солдатів зараз потрібно Україні, щоб стримувати ворога і скільки необхідно для нового контрнаступу? І чи маємо ми такі сили?

— Фундаментальний момент. Малесенький Ізраїль, дев'ятимільйонна нація, коли їх атакував ХАМАС минулого року, за кілька тижнів призвав майже 500 тисяч солдатів. Якщо ми програємо, нам влаштують геноцид – уже продемонстрували у Бучі, Ірпені, Бородянці, Ізюмі, що вони з нами робитимуть. Усі ці звірства, які не поза здоровим глуздом, чинили не Путін, не Шойгу, не Патрушев і не Бортніков, а прості російські громадяни, щоб ми розуміли, яка у них до нас люта ненависть. І Путін чітко сказав, що помилки Сталіна він не припуститься, об'єднавши українців під радянськими прапорами й спробувавши перевиховати. Вони не будуть нікого перевиховувати, а просто знищуватимуть. У нас немає вибору. Так, мобілізація — складне явище. Закон трясе. Є нюанси, є гострі кути. Але, як говорив великий Уїнстон Черчилль: «Війна — це каталог помилок». Ми 30 років не дбали про свій оборонний устрій належно, а тепер хочемо дати відповідь на всі болючі питання. Водночас згадаймо китайську мудрість: «Дорога в сто тисяч миль починається з першого кроку». І цей крок уже зроблено.