Рекрутери російських приватних військових компаній з весни вербують засуджених до РФ для участі у війні проти України. Про це пише видання «Верстка».
На сьогоднішній день кількість установ, де побували рекрутери, досягла щонайменше двадцяти однієї. В одній з колоній вербування провалилося: дружина ув'язненого направила шість скарг до різних інстанцій і в результаті домоглася перевірки УФСВП. «Верстка» спільно з правозахисним фондом «Русь Сидяча» встановили маршрут пересування «вагнерівців» за зверненнями самих ув'язнених та їхніх родичів до фонду.
Вербувальники побували як мінімум у чотирьох колоніях: ІК-1 у Тверській області, ІК-10 та ІК-33 в Саратовській області, а також ІК-18 в Республіці Татарстан. У всіх установах закликали ув'язнених вступити до лав найманців та вирушити воювати в Україну. За це їм обіцяли зарплату розміром у 200 тисяч рублів на місяць та помилування за півроку.
За даними «Верстки», практично у всіх установах вербування проходило успішно: у більшості колоній близько 20% засуджених погодилися йти воювати. Вони пройшли перевірку на поліграфі, здали відбитки пальців, надали контакти родичів та чекають на відправку на фронт.
Деякі завербовані ув'язнені вже встигли вирушити до України. Родичам одного такого засудженого (він потрапив на фронт ще у липні) навіть прийшла виплата за поранення, яке він отримав на війні. Їм перерахували 30 тисяч карбованців. Дружина ув'язненого розповіла правозахисникам, що з нею зв'язався якийсь «бухгалтер ПВК» та попередив про надходження грошей. Від докладніших коментарів для ЗМІ жінка відмовилася.
Також правозахисникам стало відомо, що в одній із колоній вербування провалилося. Дружина засудженого подала шість скарг до різних інстанцій з вимогою пояснити законність того, що відбувається. У результаті вона домоглася перевірки від регіонального УФСВП та зупинки так званого призову. Чоловік сказав дружині, що відмовитися від такої пропозиції не можна.
У деяких випадках засуджені, які спочатку погодилися брати участь у боях, а потім передумали, стикалися з тиском: одні повідомляли про психологІКне насильство, інші — про відправлення до штрафного ізолятора. Такі випадки вже були зафіксовані в ІК-19 в Республіці Комі та ІК-7 в Республіці Карелія.
Ірина боялася, що, вирушивши на фронт, її чоловік може загинути або зазнати серйозного поранення. Також вона припускала, що його обдурять і повернуть до колонії після закінчення контракту. Адвокат порадив їй писати скарги до різних інстанцій одночасно.
«Написала все як є, людською мовою, — розповідає вона. — Такої кількості мені зателефонував чоловік і розповів, що до них прийшли з проханням підписати контракти; підозрюю, що це відбувається не на добровільній основі; у нас є неповнолітня дитина такої дати народження; я не розумію, як ця служба зараховуватиметься йому в строк, тому що УДВ настає через стільки, замінити невідбуту частину покарання він зможе через стільки; зараз немає жодних підстав, щоб мій чоловік був відсутній на території цієї колонії; прошу вас не допустити незаконного відправлення мого чоловіка для участі у „спецоперації“. Так і писала».
На той час зв'язку з чоловіком не було вже кілька днів. Ірина направила запит до колонії з проханням підтвердити його місцезнаходження, щоби переконатися, чи не забрали його звідти. Як формальна причина для підтвердження Ірина вказала необхідність надати дані про батька дитини в соцзахист для оформлення допомоги.
«І ще я писала йому офіційні листи, щоб було підтвердження того, що листи йому вручено, і він усе ще там, – згадує Ірина. — Така маленька зачіпочка, щоб не пропустити момент, якщо він таки вирушить до України».
Незабаром чоловік вийшов на зв'язок. Ірина не почала говорити йому про скарги, але розповіла факти про ПВК Вагнера, які прочитала в інтернеті. Також вона поділилася побоюваннями, що якщо чоловік вирушить на фронт, то потім його повернуть назад до колонії. Вона попросила чоловіка відмовитися від свого рішення. Він відповів: «Я тебе почув».
За чотири дні їй зателефонували з незнайомого номера. Говорив чоловік. Він представився головою Громадської наглядової комісії та сказав, що до колонії направлять перевірку. Також він пообіцяв, що обов'язково особисто візьме у ній участь.
Чоловік під час розмови попросив її припинити ходити інстанціями і запевнив, що з ним «все добре».
Офіційних відповідей на свої скарги вона наразі не отримала. Також їй досі не надійшла відповідь від адміністрації колонії про місцезнаходження чоловіка. Але Ірина вважає, що це лише «формальність». Жінка переконана, що вона добилася припинення незаконного вербування на території виправної колонії.
«Новини Донбасу» © 2024 Усі права захищені. Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань — гіперпосилання) на сайт novosti.dn.ua.
Продовжуючи сесію на сайті Новини Донбасу, ви підтверджуєте, що ознайомилися з угодою про використання файлів cookie
ПОГОДЖУЮСЯXПродолжая сессию на Новости Донбаса, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом и соглашением с использованием файлов cookie
СОГЛАШАЮСЬ X