Тимчасовий захист для українців у ЄС: що чекає на біженців, якщо механізм не продовжать у 2027 році

У перші тижні повномасштабної війни механізм тимчасового захисту в Євросоюзі запроваджували як рятівне коло для українських біженців — на час, поки світ не оговтається і війна не стане минулим. Тоді майже ніхто не припускав, що це «тимчасово» розтягнеться на роки і продовжуватиметься знову і знову. Влітку 2025 року країни ЄС знову проголосували за продовження захисту, але цього разу між рядків усе чіткіше звучало: це може бути востаннє.

Що чекає на людей, якщо через рік механізм перестане працювати, а бойові дії не припиняться? Або як бути тим, чий дім залишився на окупованій Росією території? «Новая газета. Балтия» поговорила з українцями, які живуть у різних країнах Євросоюзу, а також із представниками Департаменту міграції Литви та експертами.

У чому проблема з продовженням тимчасового захисту для українців?

У Євросоюзі статус тимчасового захисту для українців діє до 4 березня 2027 року. Що буде потім? Є ймовірність, що цей захід не буде продовжено. Рада Європи рекомендувала країнам ЄС обговорити скоординований вихід із механізму тимчасового захисту для українців, а точніше «перехід до інших правових статусів, підготовку до поступового повернення в Україну та надання інформації про доступні варіанти».

У Євросоюзі вважають, що одна з пріоритетних стратегій — добровільне повернення біженців в Україну, які будуть потрібні для відновлення країни.

Деякі члени ЄС уже починають змінювати правила. Так, у Польщі, де 993 тисячі українців скористалися механізмом тимчасового захисту, пропонують новий статус для легалізації — CUKR, який спеціально розроблений для громадян України. Він надає переваги (легалізація одразу на три роки), але при цьому видається лише тим, хто на законних підставах прожив у Польщі не менше року.

Схоже рішення ухвалено в Латвії — з 2025 року українцям, які раніше скористалися тимчасовим захистом, ВНЖ продовжують одразу на три роки. Це своєрідна гарантія — українці матимуть законні підстави перебувати в Латвії і після 4 березня 2027 року.

Німеччина прийняла найбільше українських біженців — зараз у цій країні проживають майже 1,3 мільйона осіб із таким статусом. Тимчасовий захист у цій країні діє до 2027 року. У коментарі для DW керівник одного з відділів при експертній Раді німецьких фондів інтеграції та міграції Ян Шнайдер радить українцям, які бажають залишитися в Німеччині після 2027 року, не чекати завершення тимчасового захисту, а готуватися до зміни статусу вже зараз. «Сім’ї мають перевірити, чи відповідає хтось вимогам для отримання постійного дозволу на проживання, будь то через роботу, навчання або навіть самозайнятість», — каже він.

Зміна статусу в ЄС пов’язана з бюрократичними складнощами: отримати дозволи на проживання в багатьох країнах можна через роботу, навчання або возз’єднання сім’ї, однак критерії непрості й не кожен їм відповідає.

Що стосується добровільного повернення в Україну, часто воно зводиться до одного ключового питання: чи є куди повертатися? У частини біженців будинки зруйновані, у частини — перебувають на окупованій Росією території.

«Почати все з початку вдруге? А чи зможемо ми?»

Перші кілька тижнів після початку повномасштабної війни Євген (ім’я змінено — прим.) продовжував працювати журналістом у Старобільську. Це місто в Луганській області на початку березня 2022 року було окуповане російськими військами. А через два місяці репортеру разом із родиною довелося виїхати:

— Я знав, що співробітників нашої редакції шукатимуть, і була пряма загроза безпеці. По всій лінії зіткнення тривали бої, і виїхати можливо було лише через Росію. Спершу нас допитували бойовики т.зв. ЛНР. Цей етап я пройшов без проблем, а от із ФСБ виникли складнощі — мене затримали на вісім годин. Звісно, я не зізнався, що працював журналістом — прикрився своєю минулою професією вчителя. Сказав, що їду до родичів. Зрештою, мене відпустили, переключившись на людей, які зацікавили їх більше.

Через кілька днів Євген перетнув кордон із Латвією. З родиною облаштувався в Ризі. Перший час намагався залишитися в професії.

— Наша редакція змогла відновити роботу дистанційно. Платили небагато, але я відчував, що приношу користь, допомагаючи своїй країні, — каже журналіст. — Коли освоївся і познайомився з іншими колегами, то почав співпрацювати з деякими медіа як оператор, писав статті. Потім розпочав свій проєкт — робив подкасти, в яких розповідав про окупацію та злочини російської армії, а також підрозділів т.зв. ЛНР і ДНР.

Однак рік тому після рішення Дональда Трампа закрити агентство USAID фінансування багатьох журналістських проєктів припинилося. Із цим зіткнулися сотні медіа. Репортеру довелося шукати нову роботу.

— Коли я втратив нехай і невеликий дохід, це серйозно підірвало мій психологічний стан. Грошей не вистачало, ми в чужій країні, із близьких поряд нікого. Засинаючи, не знав, що буде завтра, — українець влаштувався в один із популярних барів Риги.

Він із жалем зазначає, що хотів би повернутися в журналістику, але поки що таких перспектив не проглядається. Зараз важливішим виявилося вижити фізично, навіть вдається відкладати невелику суму, яку залишає на випадок війни.

— Подумки я готуюся, що знову доведеться тікати, — зітхає Євген. — Росія нікуди не поділася, поки вона існує, завжди буде загрозою для сусідів. Зараз кажуть, що вона може атакувати країни Балтії, і я вважаю це ймовірним сценарієм.

Попри похмурі думки, українець вважає, що зміг адаптуватися до місцевої спільноти — з’явилися друзі, він вивчив латиську мову до рівня А2, хоча й зазначає, що в системі освіти бракує системності.

— У нас діє тимчасовий захист до 2028 року, — торкається основної теми розмови співрозмовник «Новой газеты.Балтия». — Коли закінчиться, будемо намагатися продовжити за роботою. Ні? Оформимо біженство. А як почати все з початку вдруге? Не впевнений, що зможемо.

За його словами, він хотів би жити вдома, але не вірить, що найближчим часом Старобільськ повернеться під контроль України: «Є ті, хто з 2014 року так і не зрозумів, що відбувається. Я відчуваю себе українцем, вільною людиною, яка не хоче жити під Росією».

«У нас дитина з інвалідністю, стабільне електропостачання має критичне значення»

На момент повномасштабного вторгнення російських військ Юлія з родиною жила в Херсоні. Місто було захоплене в перші дні «великої» війни. У цей час жінка з чоловіком і дворічною дитиною вже виїхала з нього. Автомобілем вони попрямували прямо до Литви, оскільки раніше чоловік працював у суднобудівній компанії в Клайпеді. З березня 2022 року вони живуть у цьому місті разом.

— Хоча Херсон невдовзі був звільнений, але зараз там жити неможливо: постійні обстріли та відсутність електрики й водопостачання, — зітхає жінка. — Для нас це критично, тому що в дитини інвалідність, і її життя залежить від стабільного електропостачання.

Вона визнає, що її стривожила інформація про можливе скасування тимчасового захисту з 2027 року: «У чоловіка ВНЖ на підставі роботи, у нас із дітьми (вже в Литві в пари народилася друга дитина) — тимчасовий захист. Повернутися додому ми не можемо, а переїхати в іншу частину України — означає зіткнутися з ризиком для життя дитини».

Через постійні удари російських військ по енергетичній інфраструктурі України в країні працюють пункти обігріву. Фото: ДСНС Києва

Родина українки належить до найбільш уразливої групи, яку визначило у своєму дослідженні Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Туди відносять багатодітні родини, батьків із неповнолітніми дітьми, людей з інвалідністю, літніх, яким без зовнішньої підтримки доводиться дуже складно.

— Зараз чоловік працює. Графік виснажливий: 12 годин на день, 6 днів на тиждень, — розповідає Юлія. — Грошей вистачає лише на найнеобхідніше — оренду житла, їжу, ліки. Більша частина коштів іде на спеціалізований дитячий садок для старшого сина.

За спеціальністю жінка — соцпрацівниця, їй вдалося підтвердити диплом, але потім виникли складнощі: роботу запропонували в холодному цеху з незручним графіком і зарплатою у 450 євро. Литовську мову вона вивчала на курсах, організованих місцевими волонтерами, але рівень викладання був низьким — знань поки вистачає лише для побутового спілкування.

— Поки ми намагаємося не думати про найгірші варіанти. Якщо тимчасовий захист скасують, то спробуємо легалізуватися на підставі роботи чоловіка, — розраховує українка.

Зазначимо, що в Литві є певні вимоги для таких ситуацій: працівник має прожити в країні не менше трьох років і не змінювати роботодавця більше ніж один раз.

— Повернення в Херсон не розглядаємо, у крайньому разі доведеться оселитися в центральній або західній частині України, де безпечніше і більш передбачувана ситуація з електропостачанням, — припускає Юлія. — Однак вартість оренди житла та догляд за дитиною з інвалідністю будуть співставними з витратами в Литві.

«Очікую хвилю шлюбів за розрахунком по всьому Євросоюзу»

Влітку минулого року Рада Європи оголосила про продовження тимчасового захисту для українців до 4 березня 2027 року. Тоді ж з’явилася інформація, що нібито це зроблено востаннє. Хоча є й інші відомості: за даними «Новой газеты. Балтия», дію правового механізму продовжать, а оголосять про це в середині цього року. Але якщо все ж чутки підтвердяться, що це означає? Українців відправлять додому?

— Багато що залежатиме від ситуації в Україні та рішень Євросоюзу, — зазначає політичний оглядач Олександр Фрідман, який останні 25 років живе в Німеччині. — Наприклад, війна припиниться, а Україна стане членом ЄС. Тоді механізм тимчасового захисту для біженців із Херсона чи Маріуполя взагалі втратить актуальність.

Він також зауважує, що п’ять років — достатній строк, щоб за бажання інтегруватися в суспільство: «Не скажу за інші країни, але в Німеччині діють програми з адаптації, включно з вивченням німецької мови та працевлаштуванням. Біженці, які прибули у 2022 році та успішно пройшли ці етапи, вивчили мову, влаштувалися на роботу і не залежать від державної допомоги, зможуть у 2027 році претендувати на громадянство».

Серед українців віком від 20 до 64 років, які прибули до Німеччини з лютого по травень 2022 року, рівень зайнятості в середньому становив 51% (50% для жінок, 57% для чоловіків), і це число постійно зростало. З жовтня 2023 по 2024 рік роботу знайшли близько 80 тисяч українців. А багато хто заявляє, що хоче працевлаштуватися (94%).

— Якщо немає громадянства, але людина встигла добре зарекомендувати себе на роботі, то її намагатимуться всіма силами втримати, — вважає експерт. — Наприклад, медсестру-українку з місцевої лікарні ніхто не звільнить, бо потрібен кваліфікований персонал.

Інше питання, якщо українці нелегально залишили свою країну, зокрема чоловіки призовного віку з фальшивими звільненнями від призову.

Після того, як у середині 2025 року Україна скасувала заборону на виїзд чоловіків віком від 18 до 22 років, спостерігався приплив молодих людей. У вересні—грудні вперше з початку повномасштабної війни до Німеччини прибуло більше українських чоловіків, ніж жінок.

— Хмари над їхніми головами, звісно, згущуються, — попереджає Олександр Фрідман. — Чи будуть депортації або просто почнуть вмовляти? Гадаю, що реєстраційні органи країн ЄС зіткнуться з масовими спробами укласти шлюби за розрахунком.

За його словами, багатьом біженцям повертатися нікуди, їхні будинки зруйновані, і вони всіма силами намагатимуться залишитися в Європі. Це підтверджує нещодавнє опитування: понад половина українських біженців заявили про свій намір залишитися в Німеччині надовго. Це більш виражено серед тих, хто прибув пізніше (69%), ніж серед тих, хто прибув раніше (59%).

— Та й життя в Україні, де серйозно пошкоджена інфраструктура, буде непростим, — припускає політичний оглядач. — До цього часу частина біженців скуштувала європейського життя, яке припало їм до смаку. Вони не хочуть чекати, коли Україна прийде в Європу. Вони хочуть залишитися в Європі самі.

Робітники закріплюють фанерні дошки поверх розбитих вікон житлового будинку, пошкодженого ракетним ударом на сході України. Фото: © UNICEF/Oleksii Filippov

На користь цього свідчить статистика Федерального агентства з працевлаштування (на липень 2025 року): 350 тисяч українців закінчили інтеграційні курси, і більшість володіють німецькою мовою на рівні А2 або В1, а ще 77 тисяч відвідували курси на момент дослідження.

Однак у ЄС теж назріває невдоволення. У Німеччині багато українських біженців отримують допомогу, що викликає запитання у німців.

— Дискусія на цю тему триває, нехай і в популістському ключі, — продовжує експерт. — Ще коли Фрідріх Мерц не був канцлером, він міркував про те, що багато біженців користуються благами місцевої медицини, а німці не можуть отримати своєчасну допомогу.

Як він підкреслює, хвилі міграції після початку повномасштабної війни відрізнялися. Спочатку це були жінки з дітьми, яким із зрозумілих причин співчували. Тепер нерідко прибувають чоловіки.

— З одного боку німці чують, що на фронті не вистачає військовослужбовців, а з іншого — вони бачать молодих людей, які говорять українською або російською, багато часу проводять у торгових центрах, — пояснює настрої в суспільстві Олександр Фрідман.

Ускладнює ситуацію позиція, яку заявляють деякі українці в країнах ЄС: наші хлопці проливають за вас кров, ми — щит Європи і ви нам зобов’язані. Цей наратив просував офіс президента України у 2022-23 роках, коли закликав Європу прокинутися. Тепер інтерпретація цієї тези використовується для інших цілей, а в окремих європейців вона й зовсім викликає роздратування.

При цьому, зазначає політичний оглядач, Україна сама зацікавлена в тому, щоб до країни поверталася молодь, але саме це виглядає складновиконуваним завданням: за останні роки багато хто встиг здобути освіту, завести друзів і навіть родини.

— Україна вистоїть у цій війні. Тут сумнівів немає, — підсумовує Олександр Фрідман. — Але без молодого покоління в неї немає майбутнього.

За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, у січні 2026 року за кордоном було зареєстровано 5,9 мільйона біженців з України, 5,3 мільйона з яких перебували в європейських країнах.

«За оптимістичного сценарію повернуться 10-15% тих, хто виїхав»

Київ має бути зацікавлений у поверненні власних громадян із вимушеної еміграції. Однак український політолог Євген Магда не бачить ознак, що влада вживає будь-яких зусиль у цьому напрямку: «Немає навіть чітких даних, скільки людей виїхали з України. Ми змушені покладатися на сторонні відомості. Говорять про 5-6 мільйонів, а я чув оцінку в 8 мільйонів».

На його думку, достатньо спрямувати на відповідні цілі 1 із 90 мільярдів євро, які Європарламент виділить Україні як кредит, щоб побачити відчутний результат. А почати слід з опитування, проведеного в «Дiя», в якому з’ясувати: як влаштувалися українці за кордоном, чи все їх влаштовує, за яких обставин вони б повернулися.

— Є дані, що 400 тисяч наших громадян з якихось причин залишили Німеччину, — доповнює експерт. — Чи то повернулися назад, чи то переїхали в інші країни. Отже, не все влаштовує. Це також підлягає вивченню й аналізу для вироблення оптимальних рішень.

Ключові проблеми, на його погляд, дві: по-перше, немає механізмів з репатріації, а по-друге, влада не демонструє мотивації до зміни ситуації.

— За оптимістичного сценарію в Україну вдасться повернути 10-15% тих, хто виїхав після початку повномасштабного вторгнення Росії, — вважає експерт. — Однак для цього потрібно докласти певних зусиль.

Євген Магда також звертає увагу на різне становище, в якому опинилися українці. В одних країнах передбачена більша соціальна підтримка, в інших біженці займають звільнені робочі місця, тому що місцеві жителі поїхали на заробітки в інші, більш заможні країни.

При цьому політолог вважає, що жорсткі обмеження на виїзд не спрацювали б: одразу після початку повномасштабної війни закривати кордон було безглуздо — пункти пропуску просто знесли б, а зняття обмежень на виїзд молодих чоловіків (18–22 роки) у середині минулого року продиктоване бажанням Володимира Зеленського балотуватися на наступний президентський термін.

Департамент міграції Литви: «Остаточне рішення може бути ухвалене через пів року»

За останній час кількість українців у Литві постійно змінювалася. Так, три роки тому їх налічувалося близько 95 тисяч, а рік тому — 77 тисяч. Зараз зареєстровано трохи більше 80 тисяч громадян України, з них 52,5 тисячі вважаються воєнними біженцями. Саме вони підпадають під механізм тимчасового захисту.

— Більшість із них не перший рік живуть у Литві й знають порядок продовження цього правового статусу, — зазначають у Департаменті міграції. — Для цього потрібно прийти до найближчого відділу департаменту та надати необхідні документи.

Там також уточнюють, що 21 тисяча українців перебувають у Литві на підставі працевлаштування. А 2 тисячі — за возз’єднанням сім’ї.

У департаменті підкреслюють, що зараз тимчасовий захист діє до 4 березня 2027 року, а рішення про продовження цього правового механізму залежить від політиків: «Очікується, що остаточне рішення може бути озвучене через пів року. Залежно від цього будуть ухвалені відповідні рішення на рівні Департаменту міграції Литви».

Матеріал створено за підтримки «Медіамережі»