Від 24 до довічного ув'язнення. Що загрожує артилеристам 55-ї бригади в полоні

Бійці 55 окремої артилерійської бригади ЗСУ «Запорізька Січ» досі перебувають у полоні. Росіяни інкримінують хлопцям сфабриковані звинувачення та строки до довічного та не включають їх у списки на обмін (З відкритих джерел відомо, що лише чотирьох бійців було обміняно).

Родичі та близькі військовополонених у розпачі. Їхні рідні перебувають у полоні з 2022 року, а слідство розпочалося лише 2024-го. Окупаційна влада планує засудити захисників Маріуполя терміном від 24 років до довічного. Вони артилеристи, які стали піхотинцями після того, як вистріляли весь боєкомплект. Більшість із них потрапили в полон з оточених комбінатів «Азовсталь» та ім. Ілліча.

Рідні полонених зазначають, що з листування видно: вони дуже втомлені й відчувають безпорадність та невпевненість, хоча й сподіваються, що про них не забули

«Ми благаємо вас: не допустить цього! У нас залишається дуже мало часу, поки не буде винесено незаконний вирок суду. Ми просимо вас негайно втрутитися та зробити все можливе для звільнення наших рідних! Їхні життя зруйновані, а ми, їхні близькі, перебуваємо у відчаї та безсиллі. Ми віримо, що Україна не залишить своїх громадян у біді», — пише Віталія Продан старша сестра одного з полонених Михайла Улинця.

Михайло Улинець. Фото надане Віталією Продан

Хлопець виріс у селищі Заміське, що на Харківщині, а до підписання контракту працював пекарем. У дитинстві, як згадує сестра, він був низенького зросту, але навіть тоді казав, що виросте і стане захисником. У Михайла є шестеро братів і сестер.

«У житті кожного з нас є люди, які світяться, немов сонце, зігріваючи своїм теплом і турботою. Для мене такою людиною завжди був, є і буде мій брат. Він жив усього за два кілометри від мене, але ця невелика відстань ніколи не ставала на заваді його любові та увазі», — розповідає жінка.

Вона розповідає, що Михайло — попри зайнятість на службі — завжди знаходив час поцікавитися справами кожного члена родини й мріяв про власний салон з ремонту та продажу мотоциклів. Своїм теплом він зігрівав усіх близьких.

«Але ось уже три роки це сонечко — не з нами. Три довгих, нестерпних роки мій брат перебуває в полоні. Три роки ми живемо в темряві невідомості, чекаючи на його повернення. І кожен день цього чекання розриває серце на шматки, коли бачиш, як минає час, а Михайла все немає», — розповідає Віталія.

Тетяна Заболотня чекає свого чоловіка — Михайла Скородька. Їхня історія кохання неймовірна. Вони зустрічалися ще підлітками, потім доля їх розвела, але через роки знову зійшлися й дали коханню другий шанс. Відтоді вони разом уже 18 років.

«Міша… мій чоловік, мій тил, моя надійна опора. Здається, ми пройшли крізь вогонь і воду, пережили стільки всього, що вже давно могли б просто радіти життю — дивитися, як ростуть онуки, як вони стають на ноги. Але зараз це лише мрії, ціна яким — три довгих, нестерпних роки нашого вкраденого життя. Три роки, коли світ став іншим, коли кожен день — це біль і очікування. Міша не бачив першого дзвоника онуків, не тримав на руках наймолодшу онучку. Скільки ж життя вкрадено у нас?» — пише жінка.

Михайло на війні з 2020 року, а до цього працював в агрофірмі на Запоріжжі. Він був значно старшим за багатьох побратимів, тож у бригаді його жартома називали Дідом. Кожен обмін Тетяна зустрічає з надією і страхом, вдивляється в обличчя звільнених, але не бачить серед них Михайла.

«Я знаю, що не маю права здатися. І ніколи не здамся. Бо він вірить у мене, в наше кохання, в те, що ми знову будемо разом», — впевнено каже Тетяна.

У бойової медикині Юлії Шахман у полоні — коханий Олександр Фроліков. Юлія розповідає, що вже три роки чекає на свого Сашка — і чекатиме стільки, скільки буде потрібно.

Олександр Фроліков. Фото надане Юлією Шахман

«2020 рік, майже кінець літа… Позаду — пів року онлайн-спілкування, попереду — перша зустріч. Тремтіння по всьому тілу. І ось він виходить із таксі, в руках — квіти, а його посмішка — як магніт. Три дні, які ми провели разом, промайнули як одна секунда. Це й стало нашим початком. Єдина перепона тоді — служба: він у Запоріжжі, я — в Маріуполі. І лише кілька днів на місяць, які ми могли бути разом. Увесь інший час — спілкування онлайн. Але за цей час я зрозуміла: мій Саша — неймовірна людина, саме той чоловік, про якого я мріяла… Навіть тепер, після стількох років у полоні, він для мене — мій ідеальний чоловік, мій герой. І лише думка про те, через що він там проходить, дає мені сили. Змушує триматися й чекати», — розповідає Юлія.

Вікторія Стрижевська чекає свого чоловіка Дмитра. Віра в його повернення дає їй сили та наснагу. Дмитро служить у ЗСУ з 2020 року. У полон потрапив із заводу «Азовсталь».

«Для мене мій чоловік — це людина, яку мені подарував сам Бог. Наша історія кохання — як у кожної родини, особлива. Вона виплекана дев’ятьма роками спільного життя. Ми ніколи не розлучалися надовго — завжди були поруч, завжди разом», — згадує вона.

Вікторія каже, що мріє про день, коли двері відкриються, і в них увійде Дмитро.

«Щоранку я дивлюся у дзеркало й кажу собі: "Ти не маєш права опускати руки. Він знає. Він відчуває твою підтримку, навіть на відстані". Ця віра — те, що з’єднує нас. Те, що тримає його там, де він є», — ділиться жінка.

Дмитро Стрижевський. Фото надане Вікторією Стрижевською

На жаль, точна кількість військовослужбовців 55-ї окремої артилерійської бригади, які перебувають у російському полоні, офіційно не розголошується. Однак відомо, що з «Азовсталі» потрапили в полон щонайменше 44 воїни цієї бригади.

2 липня 2025 року в Києві відбулася пресконференція за участі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця.

Останній на сьогодні обмін полоненими між Україною та Росією відбувся 4 липня. Проте бійців 55-ї бригади серед звільнених не було.

Український уряд наголошує: повернення кожного полоненого — справа честі. Перемовини ведуться на всіх рівнях, працюють спецслужби. Водночас Росія, як свідчить практика, сама визначає, кого готова повертати, а кого — ні. Вона диктує умови, зокрема, уникаючи обміну захисників Маріуполя.

Журналісти «Новин Донбасу» поставили питання конкретно щодо обміну бійців 55 бригади.

Уповноважений сказав, що росіяни не тільки «Азов» не хочуть обмінювати, а у цьому списку на важкодоступний обмін перебувають всі захисники Маріуполя, до яких відносяться бійці 55 бригади. Дмитро Лубінец порадив родичам полонених звернутися до відділу Офісу Омбудсмана Донецької й Луганської областей у Дніпрі за більш детальною інформацією.

В пресслужбі 55 окремої артилерійської бригади ЗСУ «Запорізька Січ» пояснили, що вони, на жаль, ніяк не можуть вплинути на визволення своїх бійців, але підтримують постійний контакт з їх сім'ями та надають консультації щодо юридичних, правових та гуманітарних аспектів.