«Трикутник» без зв’язку. Як живуть Рубіжне, Лисичанськ і Сіверськодонецьк після трьох років окупації

Рубіжне, Лисичанськ і Сіверськодонецьк — агломерація на заході Луганської області, яку російські війська повністю окупували у 2022 році. До повномасштабного вторгнення це були промислові міста з населенням у десятки тисяч людей, розвиненою інфраструктурою та підприємствами хімічної й нафтопереробної галузей.

Минуло понад три роки окупації. Сьогодні ці міста фактично перетворені на «режимні об’єкти»: в’їзд — за пропискою або спецдозволами, стабільного мобільного зв’язку й інтернету немає, а «відновлення», про яке звітує окупаційна влада, існує переважно в пропагандистських сюжетах.

До повномасштабного вторгнення це були промислові міста з населенням у десятки тисяч людей, розвиненою інфраструктурою та підприємствами хімічної й нафтопереробної галузей.

Довоєнна чисельність населення і нинішні оцінки окупаційної адміністрації відрізняються в рази:

• Сіверськодонецьк — понад 100 тисяч мешканців до 2022 року; нині окупанти заявляють про 40—50 тисяч;
• Лисичанськ — близько 93 тисяч до повномасштабної війни; нині — орієнтовно 30 тисяч;
• Рубіжне — понад 55 тисяч до окупації; зараз — близько 13 тисяч людей.
  

Цифру у 13 тисяч мешканців Рубіжного повторюють і в російських пропагандистських відео, однак незалежно перевірити ці дані неможливо через обмежений доступ до міста та відсутність зв’язку.

Окуповане Рубіжне

Руйнування і «відновлення»: що у звітах і що насправді

Окупаційна влада регулярно звітує про «виконані плани з відновлення». Зокрема, у 2025 році було заявлено, що в містах «трикутника» плани ремонту житлового фонду нібито завершені.

Втім, за даними Луганської ОВА, централізоване опалення в агломерації так і не відновили. Тепло подають лише в окремі будинки або квартали, тоді як більшість житлового фонду залишається без стабільного теплопостачання четверту зиму поспіль.

В Сіверськодонецьку після боїв 2022 року зруйновані тепломережі й котельні. Частково їх відновили, але це не системна робота окупаційної влади. Про це повідомляють місцеві телеграм-канали «трикутника».

Зокрема, телеграм-канал «По Северу» повідомив, що у нових районах є слабке опалення, є електрика.

Телеграм-канал «Новости Северодонецк-Лисичанск-Рубежное + Кременная Новости Треугольника» оприлюднив фото з вул. Танкістів у Сіверськодонецьку, на яких нібито тривають роботи з відновлення теплотраси.

1 січня на цьому ж телеграм-каналі було оприлюднене відео представниці так званої волонтерської організації «Народный фронт», де вона хизувалася доставкою маломобільним містянам обігрівачів.

Попри щорічні обіцянки запуску опалення, у місті й досі можна побачити розриті теплотраси та будинки без дахів.

Голова Сіверськодонецької районної державної адміністрації Роман Власенко у коментарі «Новинам Донбасу» зазначив, що за останні тижні найкритичніша ситуація з базовими комунальними послугами склалася в Рубіжному та Лисичанську, тоді як у Сіверськодонецьку вона дещо краща, але також проблемна.

За його словами, у Рубіжному й Лисичанську спостерігається гостра криза з електропостачанням, що автоматично впливає на водо- та теплопостачання. Мешканці скаржаться на тривалі й регулярні відключення.

«Люди говорять, що електроенергію можуть вмикати лише на годину-дві на добу. Це не поодинокі випадки — такі проблеми були і до початку січня, і раніше», — говорить Власенко.

Водночас він уточнює, що в Сіверськодонецьку ситуація дещо стабільніша через локальне водозабезпечення. Однак навіть там проблеми з опаленням залишаються системними.

«Не всі будинки підключені після руйнувань 2022 року. Є незавершені теплотраси, а навіть у тих будинках, куди тепло формально підведене, неможливо забезпечити нормальний тепловий режим — батареї холодні, і частина кварталів залишається без теплоносія», — зазначив голова РВА.

Ще одним прикладом розриву між піаром і реальністю він називає освітню сферу. За словами Власенка, заяви окупантів про «відновлення» кількох шкіл і дитячих садків не відображають реальної демографічної ситуації.

«Дітей у містах у рази менше, ніж до повномасштабного вторгнення. Це видно і за фотографіями, і за темпами так званого «оздоровлення». Якщо до війни йшлося про тисячі дітей, то зараз рахунок іде на сотні», — зазначив Роман Власенко.

Міста за перепустками

Рубіжне, як і решта агломерації, фактично закрите для вільного пересування. За інформацією Луганської обласної військової адміністрації, станом на березень 2025 року в’їзд дозволяють лише за спеціальними перепустками — з копіями російських документів і поясненням мети поїздки. Онлайн-процедури не передбачені.

Доступ до «трикутника» майже повністю заблокований, що унеможливлює перевірку заяв окупантів на місці.

Окуповане Рубіжне

Зв’язок як розкіш: інтернету немає, замість нього — таксофони

Відсутність мобільного зв’язку та інтернету — одна з головних проблем Рубіжного, Лисичанська й Сіверськодонецька. За свідченнями місцевих, зв’язок зник ще під час боїв 2022 року і відтоді так і не був відновлений.

У Рубіжному мобільну мережу повністю вимкнули, а замість неї встановили кілька таксофонів, які працюють лише вдень і дозволяють дзвонити переважно на локальні номери або в екстрені служби. Про це у вересні 2025 року повідомляла Луганська обласна військова адміністрація.

Окупаційна адміністрація пояснює відсутність зв’язку «питаннями безпеки» і близькістю до фронту. Ватажок угруповання «ЛНР» Леонід Пасічник заявляв лише про опрацювання запуску закритої мережі для екстрених служб, а не про повернення повноцінного мобільного зв’язку для населення.

Коментуючи запуск так званого «локального зв’язку», Власенко зазначає, що йдеться радше про декларацію, ніж про реальне розв’язання проблеми:

«Працюють лише номери 101, 102, 103 і 104 — і то через одного оператора. Навіть цей зв’язок нестабільний: часто неможливо додзвонитися, у тому числі й до швидкої».

Про те, що зв'язок нестабільний, свідчать і дописи людей, які намагалися скористатися ним, але їм не вдалося.

У грудні Луганська обласна військова адміністрація повідомила у телеграм-каналі, що у Сіверськодонецьку місцеві жителі скаржилися на те, що бригаду медиків доводиться очікувати по шість годин. 

І проблема не не тільки в наявності покриття, а й в кількості авто «швидкої», які є на зміні в місті. За даними Луганської ОВА, весь Сіверськодонецьк обслуговує лише одна «карета» екстреної медичної допомоги.

Втім, пропагандисти «Вести Луганск» повідомили, що в окупованих Рубіжному та Кремінній запрацював «локальний зв’язок» і зняли про це сюжет. На відео пропагандист Віталій Бриксін набирає «103» і нібито йому відповідає диспетчер.

«Швидка» на виклик може їхати годинами

Наслідки інформаційної ізоляції мають прямий вплив на життя і смерть місцевих жителів. Відомі випадки, коли літні люди помирали, не маючи змоги викликати швидку допомогу.

У грудні 2025 року Луганська обласна військова адміністрація повідомила, що в окупованому Сіверськодонецьку «швидка» може їхати на виклик до шести годин — через нестачу транспорту, медперсоналу та складну логістику. Навіть обіцяні «локальні лінії зв’язку» не розв’язують проблему.

У цьому контексті Роман Власенко звертає увагу на медичну сферу, яку окупаційна влада активно використовує для піару, звітуючи про «відновлення» лікарень.

За його словами, реальна проблема полягає не лише в будівлях, а передусім у дефіциті кадрів.

«Вони публікують оголошення про набір лікарів, але якщо подивитися на списки, то майже всі прізвища — не місцеві. Це лікарі, які приїхали з Росії — з Татарстану, Пермського краю — і працюють тут вахтовим методом. Місцевих лікарів катастрофічно не вистачає», — говорить Власенко.

Він також наголосив, що робота екстреної медичної допомоги фактично зірвана.

«Люди скаржаться, що швидку неможливо викликати. По-перше, через проблеми зі зв’язком, по-друге — через нестачу самих карет. У Лисичанську та Рубіжному ситуація ще гірша: записатися до лікаря майже нереально, черги величезні, а швидкі фактично не працюють», — зазначив Власенко.

Магазини і продукти: є, але дорого

Продукти в містах «трикутника» можна купити, але ціни значно вищі за довоєнні. Частина населення в Лисичанську та Рубіжному змушена виживати за рахунок гуманітарної допомоги, яка, за свідченнями місцевих, є нерегулярною та низької якості.

Водночас з початку року жителі окупованих міст очікують чергового масового зростання цін, зазначає голова Сіверськодонецької районної державної адміністрації Роман Власенко:

«Передусім йдеться про житлово-комунальні послуги через підвищення ПДВ, а також про продукти харчування і мобільний зв’язок. Мінімальне подорожчання — близько 10%, а за окремими позиціями, зокрема продуктами, воно може сягати 20%».

Знищена промисловість і порожні обіцянки

До 2022 року агломерація була важливим промисловим центром. Сьогодні більшість підприємств або зруйновані, або не працюють.

Окупаційна влада Сіверськодонецька неодноразово заявляла про «можливість запуску» заводу «Азот». Водночас українські джерела зазначали, що підприємство зазнало критичних руйнувань, а спроби його відновлення є нереалістичними.

Навесні 2025 року окупаційна адміністрація Лисичанська лише «розглядала» питання відновлення НПЗ, не представивши жодних конкретних планів. За повідомленнями, навіть оцінити масштаби руйнувань заважає близькість до фронту.

Окупований Лисичанськ

Нові правила з 1 січня: російські документи або втрата прав

Окремо голова РДА Роман Власенко звертає увагу на зміни, що набули чинності з 1 січня, після повного переходу окупованих територій на російське законодавство.

За його словами, всі мешканці змушені переоформлювати документи за нормами РФ, насамперед для отримання соціальних виплат. Особи з українськими паспортами фактично визнані іноземцями й мають отримувати російське громадянство.

«Без цього люди втрачають будь-які соціальні права. В окремих випадках не виключена навіть загроза депортації», — додав Власенко.

Аналітика: що відбувається з людьми в «трикутнику»

За словами директора Інститут соціальної динаміки та безпеки «Кронос» Ігоря Акімова, соціальний стан агломерації є класичним прикладом посттравматичної деформації.

«Населення більше не функціонує як цілісний міський організм — це розрізнені групи, об’єднані інстинктом біологічного виживання. Домінує не страх і не надія, а глибока апатія та фонова тривожність», — зазначив Ігор Акімов у коментарі «Новина Донбасу».

За його словами, міста пройшли через «негативний відбір»: виїхали економічно активні та молоді, залишилися пенсіонери й соціально незахищені. Для цих людей питання політичної приналежності території відійшло на другий план перед питанням тепла, води і їжі.

Акімов зазначає, що навіть частка проросійськи налаштованих мешканців переживає когнітивний дисонанс: обіцяний «російський стандарт життя» не справдився і розбився об реальність беззаконня, мародерства та техногенної деградації.

«Окупаційна адміністрація сприймається не як влада, а як тимчасовий розподільник ресурсів. Люди змушені демонструвати зовнішню лояльність, щоб отримувати гуманітарну допомогу і виплати, але в приватних розмовах зростає ненависть до приїжджих функціонерів, які поводяться як колонізатори», — додав директор Інституту соціальної динаміки та безпеки «Кронос».

Економіка «трикутника», за оцінкою експерта, перетворилася на «економіку руїни»: власне виробництво відсутнє, ринок праці зводиться до низькооплачуваних комунальних робіт. Це сформувало прошарок «примусових бюджетників» — лікарів, вчителів і комунальників, які співпрацюють з окупаційною владою не з ідеологічних міркувань, а через відсутність альтернатив.

Тихий протест мешканців окупації продовжується. Фото: t.me/yellowribbon_ua

У підсумку можна зазначити, що Рубіжне, Лисичанськ і Сіверськодонецьк сьогодні — це не «відбудовані міста», а «сіра зона», ізольована від зовнішнього світу, з мінімальними комунікаціями і населенням, що виживає на межі гуманітарної катастрофи.

Попри гучні звіти про «відновлення», реальна підтримка окупаційного режиму, за оцінками експертів, стрімко наближається до статистичної похибки — і тримається не на лояльності, а на виснаженні та страху.